Розділ VII. УКРАЇНА У XVIII СТОЛІТТІ

Битва почалася атакою шведської кавалерії та піхоти. Росіяни, побудувавши заздалегідь п'ять редутів, за допомогою козацької кінноти відбили цю атаку. При цьому російська кавалерія під командуванням князя Меншикова і козацький корпус під командуванням Палія, провівши контратаку, відрізали частину шведських військ від їх основних сил і примусили їх незабаром до капітуляції. Карл XII, перебудувавши свої війська, чекав підходу батальйонів, зв'язок з якими був утрачений, але вони були вже в російському полоні. О 9 годині ранку Петро І почав виводити свої війська з табору. Шведи не повірили своїм очам - російська армія, яка завжди відступала перед ними, стала шикуватися в бойові порядки, щоб прийняти бій. Почалася наполеглива битва, в ході якої шведи, що не мали артилерії, почали поступово відступати. Тут же на них була проведена атака всієї російської кавалерії, внаслідок якої шведи, не витримавши натиску, побігли з поля бою. У полон до росіян попали фельдмаршал Реншильд, перший міністр, генерали. На радощах Петро І організував урочистий обід, на який були запрошені високопоставлені полонені шведи. Перший тост цар підняв за своїх учителів. Коли фельдмаршал Реншильд спитав, хто ці вчителі, Петро І відповів: "Ви, шведи. Ви навчили нас, як треба воювати". Тим часом Карл XII і Мазепа з невеликим загоном переправилися через Дніпро й утекли в турецькі володіння. 16 тис. шведів здалися в полон. Перемога була повною і беззастережною. Карл XII надовго вибув із боротьби, а колишній гетьман Мазепа 21 вересня помер у молдавському місті Бендери у віці 70 років.

Разом із Мазепою до Молдавії втекли близько 50 представників козацької старшини, 500 козаків і більше 4 тис. запорожців. У 1710 р. емігранти обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика, який навіть склав власну конституцію, на випадок повернення до України. На початку 1711 р. Орлик із запорожцями і татарами вступив на територію України, але незабаром був розбитий і втік. Довгі роки українські емігранти поневірялися по європейських країнах, але повернутися на батьківщину їм так і не вдалося.

Не довіряючи більше українцям, Петро І приставив до гетьмана Скоропадського свого "спостерігача" Ізмайлова з двома полками і секретним розпорядженням: при щонайменшій підозрі заарештувати гетьмана і всю козацьку верхівку. Гетьманська резиденція була перенесена до міста Глухова, ближче до Росії. На чолі української козацької армії був поставлений російський командувач, козацькі полки також очолили російські офіцери. Представники російського дворянства почали отримувати в Україні величезні земельні наділи.

Посилення російського впливу в Україні

Процес ліквідації української автономії

Після смерті імператора Петра І в 1725 р. російський престол посіла його дружина Катерина І. Одним із перших її указів з Петропавлівської фортеці були звільнені українські генеральні старшини, що утримувалися там за рішенням петровської Таємної канцелярії. їм були повернені колишні чини і звання, а також маєтки. Катерина І недовго царювала і померла у травні 1727 р., а на престол вступив онук Петра І - Петро II. Його коротке правління було вельми сприятливим часом для України.

У цей час у зовнішній політиці Росії почала намічатися чергова війна з Туреччиною, і російський уряд не бажав налаштовувати проти себе українське населення, оскільки театром майбутньої війни цілком могла стати Україна. У 1727 р. Петро II підтвердив всі колишні договори з Україною, а також її одвічні права і привілеї. За його наказом була ліквідована Малоросійська колегія і скасовані всі податки і податі, встановлені нею в Україні. Податки з українського населення тепер збиралися тільки для потреб самої України. У вересні 1727 р. Петро II за багаточисельні зловживання наказав заарештувати князя Меншикова і вислав його із сім'єю в заслання до сибірського містечка Березів. Багаточисельні володіння Меншикова, у тому числі й в Україні, були конфісковані та передані до державної казни.

За велінням імператора Петра П у 1727 р. відбулися вибори нового гетьмана України. 1 жовтня в місті Глухові в дуже урочистій обстановці гетьманом був обраний 70-річний миргородський полковник Данило Апостол, людина "гідна і віддана". Відразу ж після свого обрання новий гетьман відправився до государя в столицю і був прийнятий там дуже прихильно. Петро II на знак особливої прихильності до гетьмана і українського народу звелів йому бути присутнім на своїй коронації в Москві, яка відбулася в лютому 1728 р. Отримавши від імператора грамоти, які підтверджували права і привілеї України, гетьман Апостол повернувся до міста Глухова.

За розпорядженням гетьмана в Україні було створено казначейство, яке склало перший в українській історії річний бюджет. Також була проведена ревізія земель, і значні ділянки були повернені в громадське користування. Гетьману вдалося добитися скасування багатьох мит для українських купців, що вирівняло їх у правах із російськими колегами. Незабаром в Україні було проведене велике призначення в чинах серед козачої верхівки. Причому на всі командні посади козаки призначалися тільки шляхом виборів, згідно давнім традиціям українського козацтва. Таким чином, в українській армії різко скоротилося число російських та іноземних офіцерів. Государ затвердив на посаді всіх обраних, наділив їх ранговими селами і маєтками. Незабаром навіть запорожці отримали офіційний статус підданих Російської імперії. Проте процвітання та спокій в Україні продовжувалися недовго.

У січні 1730 р., захворівши віспою, помер імператор Петро II. Разом із ним припинилася династія Романових по чоловічій лінії. Російська знать, і серед неї гетьман Апостол, ухвалила запросити на престол племінницю Петра І, герцогиню Курляндську, Анну Іоаннівну, яка і прийняла російський престол.

У 1731 р. імператриця Анна, викликавши до себе гетьмана Апостола і нагородивши його орденом Олександра Невського, звеліла українським козакам спорудити оборонну лінію між річками Дніпром і Донцем проти набігів кримських татар. Ця лінія з численними валами, ровами і укріпленнями простягнулася на сотні кілометрів та отримала назву "Української". Щорічно на її будівництво відряджалося 20 тис. козаків і 10 тис. селян. "Українська лінія" надійно захищала південні кордони від грабіжницьких нападів кримських татар.

У 1733 р., у зв'язку зі смертю польського короля Августа II, у Польщі почалася боротьба за трон, в якій взяли участь і Росія. 20-тисячний козацький корпус під командуванням Якова Лизогуба відряджався до Польщі у складі російської армії. Діючи проти претендента на польську корону, Станіслава Ліщинського, козацькі війська брали участь у багатьох битвах із його прихильниками, і, нарешті, взяли місто Гданьськ, змусивши Ліщинського покинути межі країни. За допомогою російських військ на польському троні утвердився син короля Августа II - Август III.

Після смерті гетьмана Апостола в 1734 р. в Україні, за велінням імператриці, знову була заснована колегія, що отримала назву "Правління гетьманської канцелярії". До її складу входили три представники Росії і три - України. Головою колегії був призначений генерал Шаховськой, якого незабаром по черзі змінили генерали Барятінський і Рум'янцев. Фактично колегія існувала для того, щоб не допустити виборів нового українського гетьмана.

Боротьба з Кримським ханством. У 1735 р. почалися нові походи російських військ проти Криму. Кримські татари, користуючись відсутністю сильної армії в Україні у зв'язку з війною в Польщі, відновили свої грабіжницькі набіги. Головнокомандуючим у поході до Криму був призначений фельдмаршал Мініх. У складі російських військ були і реєстрові козацькі полки, якими командував полковник Галецький.

Російська армія продовжила похід і, здолавши татарські степи, підступила до Перекопських укріплень. Тут фельдмаршал наказав козакам перейти Сиваш та вдарити на татар з тилу. Вночі козацькі полки благополучно форсували озеро Сиваш і, вийшовши в тил татарам, напали на них. Захопивши ділянку Перекопських укріплень, козаки закидали рів тілами убитих татар, і вся російська армія перейшла по них до Криму. Вирушивши углиб Криму, армія завдавала татарам ряд поразок та взяла їх столицю Бахчисарай, розграбувавши її і спустошивши. Захопивши велику здобич і звільнивши полонених, армія повернулася до України. У 1738 р. російські війська, в ході бойових дій проти турок, взяли міста Очаків і Азов. У цих кампаніях брали участь також і козацькі полки. У 1739 р. між Росією і Туреччиною був підписаний Белградський мир, за яким Азов знову залишався за Росією.

"Українська" політика імператриці Єлизавети

У 1741 р. на російський престол вступила дочка Петра І Єлизавета. Нова імператриця відрізнялася набожністю і людинолюбством. Одним із перших її повелінь було рішення про скасування страти в Російській імперії. У 1744 р. Єлизавета відвідала Україну і місто Київ, де їй був влаштований урочистий прийом. Під час перебування государині в Києві їй була подана петиція від українського козацтва з проханням дозволити в Україні вибори нового гетьмана. Імператриця, прихильно сприйнявши це прохання, наказала для вирішення питання про вибори гетьмана направити до неї в столицю українську депутацію, що і було незабаром зроблено.

У 1745 р., добившись дозволу Петербургу на нові гетьманські вибори, депутація повернулася до України, щедро обдарована Єлизаветою соболиними шубами, перснями з діамантами і грошима. Проте самі вибори виявилися справою не такою швидкою. Імператриця не бажала давати автономне правління Україні, але не хотіла й образити українців відмовою. У результаті вибори 1750 р., що відбулися під наглядом Петербургу, визначили бути гетьманом України 22-річного графа Кирила Разумовського, брата фаворита імператриці. Резиденція українського гетьмана незабаром була перенесена до міста Батурина. У 1755 р. Єлизавета, що завжди демонструвала свою симпатію до українського народу, скасувала в Україні багато особливо обтяжливих податків, встановлених колишніми урядами. У той же час бюджет України був поставлений під контроль Петербурга, а митні кордони між Україною і Росією ліквідовувалися.

Гетьман Розумовський мало піклувався про Україну і козацтво і більшу частину часу проводив не в Батурині, а в Петербурзі. Прагнучи до особистого збагачення, він добився переходу в своє спадкове володіння міста Батурина й околиць. У 1763 р. гетьман спробував примусити залишки козацтва клопотати перед Петербургом про визнання його спадкового гетьманства в Україні, проте козаки відмовилися підписати таку петицію.

Катерина II і Україна