Розділ VI. УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Не маючи можливості своїми силами встояти проти військ Самойловича, він звернувся за допомогою до турків. Дізнавшись, що йому на допомогу йде велика турецька армія на чолі з султаном, Дорошенко вирішив прокласти їй шлях, взявши для цього декілька невеликих містечок. Проте біля міста Лисянки він був атакований і розбитий російським корпусом. Дорошенко був взятий в облогу Самойловичем. Але наближення до міста турок змусило зняти облогу і відступити за Дніпро.

Турки, вступивши до Чигирина, відчували себе тут повними господарями. Всі церкви у місті були закриті й опечатані, а жителі сповна відчули на собі повне свавілля і насильство з боку турецьких військ. Султан, виділивши під команду Дорошенка частину своєї армії, направив його на Умань. Дорошенко, взявши це місто, дозволив туркам майже повністю винищити його населення. За наказом Дорошенка із захоплених в Умані чиновників здерли шкіру і, набивши її соломою, відправили у подарунок султанові до Чигирина. Продовжуючи безчинствувати, Дорошенко розграбував ще ряд міст і, захопивши в них декілька тисяч хлопчиків, також відправив їх як подарунок султану, який наказав обернути бранців у мусульманство і відправити до Туреччини.

Козаки, побачивши зрадницьку поведінку Дорошенка по відношенню до українського народу, стали тисячами покидати його. Частина козаків перебралася на Лівобережну Україну.

У 1675 р. Дорошенко, покинутий більшістю козаків, розташувався у Чигирині. Турки, йдучи з міста, залишили йому декілька десятків яничар. Важкі роздуми Дорошенка привели його до думки звернутися до заступництва російського царя. Заарештувавши своїх яничар, він відправив їх як дар царю до Москви, просячи російської протекції. Проте, враховуючи всі злочини Дорошенка, Москва відмовилася мати з ним справу, а турки пообіцяли здерти з нього шкіру за відданих у полон яничар. Не бачивши ніякого виходу з положення, що створилося, Дорошенко закрився в Чигирині і заявив, що оборонятиметься тут від будь-якого ворога до останньої можливості. Тим часом до Чигирина підійшов гетьман Самойлович і взяв місто в облогу. Дорошенко, розуміючи все безглуздя опору, передав Самойловичу гетьманські клейноди. Царський уряд призначив Дорошенка воєводою в місто В'ятку, а після служби колишньому гетьману дали в маєток село Ярополче під Москвою, де він помер і був похований у 1698 р.

Гетьман Самойлович

У 1677 р. турецький султан знову направив до Чигирина свою армію, наказавши і кримським татарам слідувати туди ж. Незабаром об'єднана турецько-татарська армія взяла місто в облогу. Гарнізон Чигирина, що складався з 7 тис. козаків, сміливо відбивав атаки противника і часто турбував його своїми раптовими вилазками. Гетьман Самойлович вислав на допомогу чигиринцям загін козаків в 7 тис. чоловік і повідомив про це через лазутчика начальникові чигиринского гарнізону полковнику Корові. Козаки, підійшовши до міста вночі 15 серпня, раптово атакували турецькі позиції з тилу. Тут же зробив вилазку і міський гарнізон. Не знаючи дійсного числа тих, що напали, турки і татари в паніці тікали від міста. При цьому був убитий син кримського хана Осман-Гірей. Турецький султан, у помсту за поразку своїх військ під Чигирином, наказав публічно стратити в Стамбулі декілька десятків українських і російських полонених.

У 1686 р. російський уряд здійснив військові дії проти Польщі з метою перетворити Андрусівське перемир'я в міцний мир і, убезпечивши себе таким чином від боку поляків, почати боротьбу з турками і татарами. Виконуючи наказ царя, гетьман Самойлович з 40-тисячною армією перейшов річку Прип'ять і вступив на польську територію. Оволодівши без жодного опору містами Гомель, Чорнобиль і Лоєв, гетьман не заподіяв їм ніякої шкоди. Проте це було достатньо для того, щоб Польща погодилася на підписання міцного миру з Росією. "Вічний мир" між Росією і Польщею, що узаконив розподіл України, завдав останнього удару по надіях гетьмана Самойловича на возз'єднання Правобережної та Лівобережної частин України.

Досягнувши своєї мети, Росія організувала похід проти кримського хана, сподіваючись остаточно покінчити з цією постійною загрозою для південних рубежів держави. Похід був здійснений за наказом царівни Софії, яка правила тоді в Москві, й очолив його її фаворит князь Василь Голіцин. У 1687 р. російська армія, яка налічувала 120 тис. солдатів, і війська гетьмана Самойловича, що приєдналися до неї, з 60 тис. козаків, виступили на Крим. На кордоні Запорізької Січі та Кримського ханства війська виявили попереду себе величезний простір випаленого татарами степу. Проте армія наполегливо рушила далі, але, чим більше вона заглиблювалася в мертвий степ, тим важче ставало її положення. Незабаром, втративши значну кількість коней і худоби, війська були вимушені повернутися назад, так і не досягнувши Криму.

Князь Голіцин звалив всю провину за невдалий похід на гетьмана Самойловича, якого звинуватили у змові з татарами. Два старші сини гетьмана, козацькі полковники, були заарештовані та страчені. Сам гетьман із молодшим сином Яковом були схоплені й відправлені на поселення до Сибіру, де незабаром і померли. Як стало згодом відомо, донос на Самойловича написав козацький генеральний осавул Іван Мазепа, що сам мріяв про гетьманство.

Іван Мазепа