Розділ VI. УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Росії. Крім того, цар наказав своїм послам дізнатися все про стан польської армії. Незабаром посли відповіли, що поляки нічого підписувати не бажають, а тягнуть час, а навколо Варшави зібрали велику кількість військ, і хвалькуваті польські солдати запевняють, що скоро вони будуть у Смоленську. Цар відкликав своїх послів із Варшави й остаточно переконався у зраді Виговського.

Незабаром на Україну був посланий корпус князя Трубецького в 30 тис. солдатів із таємним наказом схопити Виговського. Виговському ж було сказано, що цей корпус прямує до нього для боротьби з Пушкарем. Але і Виговський опинився не таким простим. Він, заздалегідь домовившись із поляками, таємно прийняв їх військові частини, і розташував їх у місті Конотопі. Літом 1658 р. російський корпус з'явився в Україні. Проходячи повз Конотоп, Трубецькой дізнався від місцевих жителів про присутність у місті польських військ і негайно напав на них. Але Виговський, будучи насторожі, здогадався про дійсні наміри государя і вдарив у тил корпусу Трубецького. Опинившись між двох вогнів, корпус російських військ був розбитий і розсіяний. Під Конотопом царська армія зазнала одну із найстрашніших поразок у своїй історії. Виговський нарешті скинув маску і показав своє справжнє обличчя.

За угодою з поляками Виговський оголосив українському народові про його з'єднання знову з Польщею. Це викликало широкий протест серед козацтва і народу. Багато козаків, залишаючи Виговського, рушили до Полтави до Пушкаря. Виговський, разом із прибулим до нього польським військом, вирішив атакувати Пушкаря в Полтаві. Заздалегідь він найняв собі в союзники великий загін кримських татар. Татари, вступивши до України, стали табором на річці Ворсклі. Пушкар, не чекаючи нападу Виговського, сам рушив йому назустріч, і в битві на річці Полтавці вщент розбив польські війська, що йшли з Виговським. Виговський у паніці втік із поля бою, втративши свою гетьманську булаву. Проте і переможці торжествували недовго. Розсіявшись і ганяючись за польськими обозами, вони раптово зазнали нападу з боку татар і також були наголову розбиті. Пушкар був убитий у цьому бою. Татари, захопивши всю здобич, спалили і розграбували Полтаву, а також міста Зеньків, Сорочинці та інші. Реєстрові українські козаки, зібравшись у Переяславі, вибрали наказним гетьманом полковника Безпалого, і під його керівництвом розгромили в двох битвах Виговського з поляками і кримських татар. Переслідуючи Виговського, козаки зруйнували ряд міст, що давали йому тимчасовий притулок, - Лубни, Пирятин, Чорнухи, Горошин та інші. Виговському вдалося сховатися в Польщі, кинувши у Чигирині свою сім'ю напризволяще. Так завершилася політична афера Виговського в Україні.

Друге гетьманство Ю. Хмельницького

Цар відправив до України корпус боярина Ромодановського з наказом обрати українського гетьмана на спільних козацьких зборах із новою присягою на вірність йому і Росії. Потім у Чигирині були відкриті вибори нового гетьмана України. Дізнавшись про це, Юрій Хмельницький, що перебував у Запорізькій Січі, написав листа до присутніх у Чигирині козаків. Хмельницький глибоко розкаювався в своєму вчинку, говорив про обман його Виговським і поляками, і просив знов обрати його гетьманом. Пам'ять козаків про Богдана Хмельницького ще раз дозволила його синові бути обраним гетьманом України. Наприкінці 1659 р. Юрій Хмельницький прибув до Чигирина, де, присягнувши на вірність Росії, був знову проголошений гетьманом. Він почав своє правління з вигнання поляків, наведених до України Виговським. Корпус козачих військ за наказом гетьмана пройшов містами Ніжином, Києвом і Черніговом, очищаючи їх від польських гарнізонів і чиновників.

Поляки, не бажаючи втрачати Україну, направили сюди свою армію під командуванням коронного гетьмана Собієвського. Ю.Хмельницький із 40-тисячною армією рушив назустріч полякам, а присланий йому на допомогу російський корпус боярина Шереметєва в 35 тис. солдатів, пройшов уздовж кордонів із Кримом і Туреччиною, демонструючи свою готовність їх захищати. Потім об'єднана російсько-українська армія стала табором біля міста Острога, де і зустрілася з польським військом. Вишикувавши для битви російські війська, Юрій Хмельницький заховав у засідку значну частину своєї кінноти. Поляки, напавши на росіян, зав'язнули в битві з ними і, будучи раптово атаковані з тилу козацькою кіннотою, зазнали жорстокої поразки. На полі бою залишилося близько 30 тис. убитих польських воїнів.

Навесні 1662 р. Юрій Хмельницький, зібравши собі військо із запорожців, частини вірних йому козаків і 2,5 тис. донських козаків, з'єднався з армією кримського хана і виступив на Україну. На річці Поцуп він об'єднав свої сили з армією польського короля і після цього атакував війська Шереметьєва. Боярин Шереметєв, будучи абсолютно впевнений у своїх силах, допустив дві грубі помилки, давши Хмельницькому і татарам з'єднатися з поляками й у ході битви дозволивши їм себе оточити. У результаті російські війська, зазнавши великих втрат, були вимушені відступити у місто Чуднів, де і були взяті в облогу ворогом. Шереметєв сподівався на допомогу з боку корпусу князя Барятінського, що стояв під Києвом, але корпус цей так і не з'явився. Протримавшись в облозі більше трьох тижнів і з'ївши всіх своїх коней, Шереметєв з військом здався на милість переможця. Сам Шереметєв потрапив у полон до татар, де провів 20 років.

Продовжуючи свою боротьбу, Юрій намагався взяти місто Чигирин, щоб зробити його своєю резиденцією, але не зміг цього добитися через запеклий опір реєстрових козаків, що зберігали вірність Росії. Наказний гетьман Сомко, з'єднавшись із корпусом російських військ князя Ромодановського, що стояв біля Козельця, переправився через Дніпро і атакував Хмельницького біля міста Крилова. Юрій був розбитий і відрізаний від Запорізької Січі, пішов із залишками своїх військ до Канева, де з'єднався з поляками. Звідси він виступив до Переяслава, де напав на наказного гетьмана Сомка. Проте корпус Ромодановського, що встиг на поле бою, вирішив результат битви. Хмельницький, відступаючи до Канева, був розбитий. Юрій Хмельницький, якому вдалося врятуватися, дістався до монастиря в місті Лубни, і там у 1663 р. постригся в ченці.

Політико-територіальний розподіл України

Міжусобна боротьба українських гетьманів

Розуміючи, що фактичний розподіл України не може бути популярним серед українців, цар довгий час тримав в таємниці договірні статті з поляками, не оголошуючи їх в Україні навіть гетьману Брюховецькому. Обурений цим, Брюховецький писав до російського царя, але отримав від нього досить поверхову відповідь. Одночасно Брюховецький одержав лист від Дорошенка, в якому останній докоряв йому за те, що замість однієї неволі - польської, він насадив в Україні іншу неволю - російську. У відчаї Брюховецький оголосив себе прихильником союзу з Кримом і турками, а також протекції султана над Україною. Козацтво і народ остаточно відвернулися від Брюховецького і послали до Дорошенка своїх представників, пропонуючи йому українське гетьманство. Дорошенко, прибувши в місто Опошню, був тут одноголосно обраний гетьманом всієї України. Козаки схопили Брюховецького і розстріляли його, а його дружину, яка була родичкою царя, відправили до Москви.

Запорізькі козаки, що завжди підтримували Брюховецького, виступили проти обрання гетьманом Дорошенка й обрали свого гетьмана - Суховія. Крім того, вони уклали союз з кримськими татарами і готувалися до спільного з ними походу до України. Дорошенко, залишивши замість себе наказного гетьмана Демя'на Многогрішного, відправився на південь України з метою підготувати розташовані тут полки до оборони проти запорожців і татар.

Тим часом наказний гетьман Многогрішний повідомив князя Ромодановського, що командував царськими військами в Україні, про свої підозри відносно Дорошенка, довгий час пов'язаного з поляками. Многогрішний запевняв російського воєводу в своїй незмінній відданості Росії та просив його допомогти відбити татарський похід до України. Князь Ромодановський направив на допомогу Многогрішному корпус російських військ під командуванням свого сина. Проте цей молодий воєвода, побажавши завоювати собі славу переможця татар, сам рушив на них, не з'єднавшись із козаками. У районі міста Гайворона він був розбитий татарськими військами і взятий у полон. Наказний гетьман Многогрішний, поспішивши з козаками на виручку, розбив татар і запорожців під містом Лохвиця і відбив усіх полонених. У 1669 р. цар повелів провести нові вибори українського гетьмана, які завершилися обранням Дем'яна Многогрішного, який заприсягнувся на вірність государю та Росії.

Дорошенко, дізнавшись про обрання новим гетьманом Многогрішного й утвердженні його в цьому званні царем, тут же звернувся до турецького султана, пропонуючи йому віддати Україну під протекторат Туреччини. Султан, із великим задоволенням прийнявши таке прохання, направив Дорошенку відзнаки турецького воєначальника і 6-тисячний загін своїх військ.

Одночасно патріарх Константинопольський, примушений султаном, видав грамоту, в якій відлучав від церкви всіх тих, що не підкорилися Дорошенку. Митрополит Київський Сильвестр, оголосивши цю грамоту недійсною і такою, що суперечить інтересам українського народу, відмовився від підпорядкування патріарху Константинопольському. З того часу українська православна церква перейшла в підпорядкування патріарха Московського, що мало дуже важливе значення для зміцнення зв'язків України з Росією.

Запорізький гетьман Суховій, не визнаючи гетьманства Дорошенка, почав з ним боротьбу на Правобережній Україні. Проте його колишні союзники татари, підкоряючись волі турецького султана, перейшли на сторону Дорошенка. Суховій, прибувши до Умані, склав із себе звання гетьмана і передав його полковнику Ханенку, маючи на це згоду запорожців. Дорошенко рушив на Умань, але не застав там Ханенка, що пішов за річку Буг. Повернувшись зимувати під Білу Церкву, Дорошенко розташував тут своїх союзників татар по навколишніх селах. Але татари, забравши в полон своїх господарів, пішли до Криму. Скарги на це турецькому султану не дали результату. Султан відповів, що "такий є хліб татарський та їхня платня".

Таким чином, на Правобережній Україні опинилися одразу два гетьмани: Дорошенко, що спирався на Туреччину, і Ханенко, який прагнув отримати підтримку поляків. У 1670 р. Дорошенко контролював Житомирщину і Білоцерківщину, а Ханенко - Уманщину і Черкащину. Поляки, визнавши гетьманом Ханенка, ще більше загострили боротьбу між ними. Улітку 1670 р. Дорошенко зробив спробу захопити Умань, але зазнав поразки і був вимушений рятуватися втечею.

Отримавши допомогу від турок, Дорошенко в 1672 р. здійснив похід на Лівобережну Україну. Гетьман Лівобережної України Многогрішний, вийшовши йому назустріч, зміцнив свій табір над Дніпром в районі міст Чигирин і Дуброви. Битва, що відбулася тут між двома українськими гетьманами, носила наполегливий і запеклий характер. Нарешті, війська Дорошенка були розбиті та побігли у степ. Воїни Многогрішного почали переслідування ворога. У цей час союзна Дорошенку турецька піхота, що ховалася до цих пір у засаді, напала на спорожнілий табір Многогрішного й оволоділа його гарматами. Многогрішний, повернувшись до свого табору, не зміг уже його взяти, будучи обстріляний турками з власних гармат. У цей момент із тилу на нього напала кавалерія Дорошенка, що зуміла швидко зібратися після поразки. У результаті війська Многогрішного були розбиті, а він сам був важко поранений. У лютому 1672 р. гетьман Многогрішний помер від ран і був похований у місті Батурині. На його місце гетьманом вибрали Івана Самойловича, приведеного до присяги Росії.

Дорошенко, не відчуваючи підтримки народу на користь турецької протекції, переконав султана здійснити похід на Правобережну Україну з метою демонстрації турецької сили. У серпні 1672 р. величезна турецька армія на чолі з султаном з'явилася біля стін Кам'янця-Подільського і взяла місто в облогу. Не маючи ніякої можливості протистояти туркам, місто за два тижні капітулювало. Султан ознаменував свій урочистий в'їзд до переможеного міста тим, що наказав винести з церков усі християнські ікони і вимостити ними вулиці Кам'янця-Подільського. Потім, відряджаючи Дорошенка з кримськими татарами до Галичини, султан з армією здійснив глибокий рейд по частині Правобережної України, підвладної гетьману Ханенку.

На початку 1674 р. гетьман Самойлович із князем Ромодановським здійснили похід проти гетьмана Дорошенка. У січні вони без бою взяли місто Черкаси, а в лютому - Канів. При цьому канівський полковник Яків Лизогуб перейшов на бік Самойловича. Переконавшись в успіхах російсько-українських військ, і втративши всяку перспективу для подальшої боротьби, гетьман Ханенко несподівано здав своє гетьманство Самойловичу. Ханенку було визначене гідне утримання і призначене для проживання місто Київ. Тільки Дорошенко наполегливо продовжував боротьбу.