Розділ «1. Теоретико-методичні основи мультимедійних технологій у навчанні історії. Мультимедійна компетентність вчителя історії та засоби навчальних мультимедійних систем.»

Також як і під час звичайного діалогу, коли значеннєве навантаження несуть не тільки слова, але й жести, міміка й ін., так й у комп'ютерному діалозі застосовуються схожі елементи, наприклад значки (піктограми) питання, вигуки, заборони або ін., виділення окремих слів кольором або накресленням символів, застосування різного колірного оформлення. При цьому зайва строкатість відволікає й може погіршити сприйняття, тому необхідно вибирати оптимальне сполучення колірного оформлення й виділених елементів.

Вчитель історії повинен мати можливість контролювати стійкість мультимедійного засобу навчання до помилкових і некоректних дій учня, відповідність функціонування програми опису в експлуатаційній документації, захист від несанкціонованих дій, мінімізації часу на дії користувача, ефективного використання технічних ресурсів, відновлення системної області після завершення роботи програми.

Мультимедійний засіб навчання (МЗН) повинен відповідати стандартним дидактичним вимогам: науковості, доступності, наочності, свідомості навчання, послідовності, міцності засвоєння знань тощо.

Крім традиційних дидактичних вимог, до МЗН висуваються специфічні дидактичні вимоги: адаптивності (пристосовність МЗН до індивідуальних можливостей учня); інтерактивності (в процесі навчання повинна бути взаємодія учня із МЗН); реалізації можливостей комп'ютерної візуалізації навчальної інформації, пропонованої МЗН; розвитку інтелектуального потенціалу учня під час роботи із МЗН; системності й структурно-функціональній зв'язаності подання навчального матеріалу в МЗН; забезпечення повноти (цілісності) і безперервності дидактичного циклу навчання.

З дидактичними вимогами до МЗН тісно зв'язані методичні вимоги. Методичні вимоги до МЗН передбачають облік своєрідності й особливості конкретного навчального предмета (у нашому випадку — історії), на яке розрахований МЗН, специфіки відповідної науки, її понятійного апарата, особливості методів дослідження її закономірностей; можливостей реалізації сучасних методів обробки інформації.

МЗН повинні відповідати наступним методичним вимогам (стосовно методики навчання історії):

1. У зв'язку з різноманіттям технічних систем і пристроїв і складністю їхнього функціонування представлення навчального історичного матеріалу в МЗН повинне будуватися з опорою на взаємозв'язок і взаємодію образних і діючих компонентів мислення.

2. МЗН повинен забезпечити відбиття системи наукових історичних понять у вигляді ієрархічної структури, а також відображення логічних взаємозв'язків цих понять.

3. МЗН повинен надавати навчальну можливість різноманітних контрольованих тренувальних дій з метою поетапного підвищення внутрішньодисциплінарного рівня абстракції знань учнів з історії на рівні засвоєння, достатньому для здійснення успішної навчальної діяльності.

Поряд з урахуванням загальнодидактичних і методичних вимог до розробки й використання МЗН висувають ряд психологічних, технологічних, ергономічних, здоров'язберігаючих та естетичних вимог[2].

Варто пам'ятати, що успішне застосування мультимедіа-технології в навчанні включає в себе не лише одночасне використання безлічі систем подання інформації, але й передбачає продумане застосування різних систем для того, щоб максимізувати властивості кожної з них, розширюючи й поглиблюючи досвід навчання.

2. Мультимедійна компетентність вчителя історії

Сьогодні більшість учених розглядає поняття "компетентність" як інтегральну характеристику, яка визначає готовність і здатність на високому рівні виконувати певні функції відповідно до сучасних теоретичних і практичних надбань, навчального і життєвого досвіду, цінностей і здібностей [8].

Удосконалення процесу інформатизації сучасної освіти в контексті компетентністного підходу відповідно до нової освітньої парадигми припускає активний розвиток мультимедійної компетентності під час підготовки фахівців системи освіти, однак сама суть поняття мультимедійної компетентності вчителя, її структура й зміст залишаються неопрацьованими.

У сучасній літературі, присвяченій проблемам розвитку мультимедійної компетентності, існує безліч термінів, що не мають однакового тлумачення. Дуже часто як синоніми до мультимедійної компетентності використаються такі терміни: "мульти/медіакультура", "інформаційно-комунікаційна культура", "мульти/медіаграмотність", інформаційно-комунікаційна грамотність", "інформаційно-комунікаційна (ІКТ) компетентність", "мульти/медіаосвітченість".

Більшість дослідників вважають, що поняття "медіакультура" ширше, ніж поняття "мультимедійна культура", тому що воно означає максимально широку сферу життєдіяльності людей, пов'язану з будь-якою інформацією, включаючи і медійну, і мультимедійну. Під медійною культурою варто розуміти сферу інформаційної життєдіяльності людей, пов'язану з будь-якими засобами масової комунікації. Отже, медіакультура є складовою інформаційної культури, яка, у свою чергу, є частиною загальнолюдської культури, та являє собою її специфічну сторону, що прямо й безпосередньо пов'язана з інформаційним аспектом життя людей у всій його повноті.

"Мультимедійна культура" — це сфера інформаційної життєдіяльності людей, пов'язану тільки із цифровими (мультимедійними) засобами масової комунікації. Вона є сукупністю виробничих, суспільних і духовних досягнень людей у сфері мультимедіа, а також система рівнів розвитку особистості людини в сфері мультимедіа.

На думку І. Костікової характеристиками інформаційно-комунікаційної культури в галузі нових технологій можна назвати: 1) здатність до аналізу, оцінки й інтеграції досвіду роботи в сучасному інформаційно-комунікаційному середовищі під час вивчення чи викладання фахових дисциплін; прагнення до розвитку особистих творчих якостей студента під час занять у поєднанні з наявністю мотивації в самоосвіті й високого рівня загальної комунікативної культури студента в інформаційно-комунікаційній взаємодії; 2) розвиток культури пошуку, вибору, збереження, відтворення, переробки інформації; удосконалення способів репрезентації, передачі й інтеграції навчальних матеріалів.

За наявності інформаційно-комунікаційної культури викладача та студента і, насамперед, надійного базового освітнього підґрунтя, тобто інформаційно-комунікаційної грамотності, можна вести мову про результативність освіти: грамотність (загальна і професійна) —> освіченість і досвід —> професійна компетентність і самоосвіта —> культура і менталітет [4]. Отже, інформаційно-комунікаційна культура є своєрідною "надбудовою" над уже сформованою професійною компетентністю, до якої відноситься, як її складова, мультимедійна компетентність.

Поняття мультимедійної компетентності й мультимедійної грамотності не є ідентичними. Термін "компетентність" стосовно до освіти став уживатися відносно недавно. Поняття ж грамотності в історії освіти пройшло значно довший шлях, хоча й інтерпретується по-різному. Здебільшого під нею розумілися базові для життя в суспільстві вміння (читати, писати, рахувати та ін.). У результаті індустріального розвитку провідних країн у II пол. XX ст., що супроводжувався процесами глобалізації, появи нових технологій і засобів інформації, а також виникнення індустрії інформації, під грамотністю стали розуміти опанування базовими знаннями, як головної категорії старої знаннєвоцентристської освітньої парадигми, що не відповідає потребам сучасного суспільства. Зміна загальноосвітніх орієнтирів із знаннєвих на особистісно орієнтовані спричиняють необхідність у педагогіці вищої школи переборювати тенденції відносно до професійних знань, умінь і навичок як мети професійної освіти. Вони, безумовно, сприяють розвитку особистості студентів, але є лише змістовним компонентом професійної освіти, та засобом досягнення генеральної освітньої мети — індивідуального розвитку особистості вчителя й, насамперед, його професійної компетентності. Такий погляд на сучасну освіту обумовлює широке застосування терміна "компетентність", зокрема "мультимедійна" [6].