Розділ І КОЛИ ДЕТЕКТИВИ ВИРУШАЮТЬ НА КРАЙ СВІТУ

— Я переглянула список стюарда, — сказала вона, — ї залишила тільки по два кілограми перцю й кориці. Крім того, доктор Семб передав, що позичить нам спорядження польового лазарету.

— Чудово! — вигукнув я і тут згадав про оптовика, який вирішив, що гіпс потрібен мені для штучних щелеп.

— Подзвони вже ти йому, — сказав я, передаючи Івонні трубку. В цю мить телефон затріщав знову.

— Там, мабуть, якась помилка, — обернулась Івонна до мене. — Фабрика Мюстада запитує, куди прислати вісімдесят чотири кілограми різних рибальських гачків. Але ж ми беремо з собою дві тонни мороженої яловичини?

— Рибальські гачки потрібні не для ловлі риби, — пояснив я. — Ними ми будемо розплачуватись з остров'янами за роботу. Чи ти, може, вважаєш, що кілометр барвистої матерії ми беремо собі на вбрання?

Івонна цього не вважала. Зате вона сказала мені, що помічник машиніста прислав телеграму з відмовою: дружина його рішуче заперечила, дізнавшись, що їхати треба в Полінезію.

Одним стрибком я опинився біля кошика із сміттям, та повернувся засоромлений. Він був порожній.

— Що ти шукав? — спитала Івонна.

— Пропозиції інших машиністів, — буркнув я.

— Ага, — зрозуміла вона.

Дзвінок на дверях і телефон задзвонили разом. З'явився експедиційний водолаз з двома друзями і цілим оберемком ластів та дихальних трубок: вони хотіли показати мені різницю між французьким і американським спорядженням. За ними стояв невеличкий чудний чоловічок і м'яв у руках капелюх. Він хотів повідомити мені щось дуже важливе й секретне. Чоловічок був такий дивний, що я не зважився впустити його за поріг.

— Ви бачили статуї на острові Пасхи? — пошепки спитав він і озирнувся, чи ніхто нас не підслухує.

— Ні, але я саме готуюсь поїхати туди, щоб поглянути на них.

Він підняв довгий вказівний палець і, хитро посміхаючись, шепнув:

— Всередині у них сидить людина.

— Всередині сидить людина? — перепитав я, нічого не второпавши.

— Так, — зашепотів він ще таємничіше. — Король.

— А як же він там опинився? — чемно спитав я, поволі й тактовно відтісняючи гостя до дверей.

— Його туди поклали. Так само, як у піраміду. Розбийте статую і самі побачите.

Він вклонився і галантно помахав капелюхом. Я трохи розгубився, але подякував йому за пораду й зачинив двері.