Розділ «7. СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА»

Основна теоретична передумова успішного вирощування проміжних культур на зелене добриво - це наявність теплого періоду після збирання озимих та ярих культур протягом 60-80 днів із сумою температур 700-800°С і кількістю опадів понад 100 мм. На Поліссі після збирання зернових залишається 80-95 днів з температурою повітря вище 5°С, сумою активних температур 800-1100°С і кількістю опадів 170230 мм. До 20 жовтня (дата настання стійкого похолодання) проміжні культури на Поліссі здатні наростити досить високу біомасу: 250-350 ц/га, або 40-50 ц/га сухої речовини.

У разі переходу на органічну систему землеробства, при відмові від внесення мінеральних добрив, повторюваність внесення органічних добрив у сівозміні може зберігатися, а дози збільшитись у 1,5-2 рази, але не вище. Краще збільшити кількість полів із вторинною продукцією або сидератами, при цьому економічний ефект передбачається на 10-15% нижчий, ніж у звичайних. У виграші - навколишнє природне середовище і якість продукції. Перехід на біологічну систему землеробства слід здійснювати в тих господарствах, де досягнуто окультурення ґрунтів до оптимальних показників на переважній площі.

Виходячи з розробленої вченими Інституту землеробства УААН математичної моделі потенційної родючості мінеральних ґрунтів, регулюванню і відтворенню підлягають насамперед три складові частини родючості ґрунту: вміст кальцію і ступінь насиченості основами як регулятора реакції ґрунту, вміст або запаси гумусу та рухомих елементів живлення, зокрема доступних для рослин сполук фосфору і калію.

Для підвищення вмісту рухомих форм фосфору на 1 мг на 100 г ґрунту потрібне додаткове внесення на типових ґрунтах Полісся, Лісостепу 200-220 кг/га діючої речовини фосфорних добрив. Для підвищення вмісту обмінного калію на 1 мг на 100 г ґрунту необхідно внести 80-100 кг/га діючої речовини калійних добрив. У випадку невисокої забезпеченості ґрунту фосфором і калієм можна пропонувати збалансоване сумісне застосування фосфорно-калійних добрив у "запас" у дозі по 200-220 кг/га кожного виду. Таке внесення фосфорно-калійних добрив найбільш ефективне під озиму пшеницю, цукрові і кормові буряки. Під наступні дві-три культури ланки сівозміни слід застосувати повну дозу азотних добрив, а дози фосфору і калію вносити у рядкове удобрення.

Для піщаних і супіщаних ґрунтів Полісся дозування для проведення планового вапнування визначають за величиною рН сольової витяжки. Цей метод також придатний для сірих лісових ґрунтів із вмістом гумусу менше 3%.

Для нейтралізації в ґрунтах кислотності, еквівалентній підвищенню рН (КСІ) на 0,1, необхідно вносити таку кількість СаСО3, т/га: на піщаних та глиносто-піщаних відмінах - 0,125; супіщаних - 0,371; суглинкових - 0,632.

За реакцією на вапнування основні сільськогосподарські культури умовно ділять на чотири групи:

1) оптимальне рН водної витяжки 6,8-7,5 (реагують найкраще) - буряки, конюшина, люцерна, еспарцет, коноплі, ріпак, капуста;

2) оптимальне рН водної витяжки 5-7,5 (реагують добре) - кукурудза, ячмінь, озима пшениця, горох, вика, соя, соняшник, огірки, цибуля, квасоля, часник, перець;

3) оптимальне рН водної витяжки 5-7 (реагують позитивно) - жито, овес, гречка, льон, тимофіївка;

4) оптимальне рН водної витяжки 4,5-6 (не реагують, за винятком картоплі та люпину на дуже кислих ґрунтах) - картопля, люпин, серадела, щавель.

Виходячи з відношення культур до реакції ґрунтового розчину, потрібну норму вапна слід вносити з таким розрахунком, щоб його максимальна дія проявилась на культурах першої і другої груп і значно менше на культурах третьої і четвертої. Для цього в льоно-картопляних сівозмінах вапняні добрива в неповних нормах на дуже кислих ґрунтах необхідно вносити безпосередньо під картоплю або люпин навесні під культивацію. Під льон вапно вносять восени під зяблеву оранку.

Для підвищення ефективності застосування мінеральних добрив треба науково обґрунтовано підбирати потрібні форми відповідно до типу ґрунту та біологічних особливостей вирощуваних у сівозміні культур.

Нітратні і нітритно-аміачні форми азотних добрив на ґрунтах легкого гранулометричного складу краще вносити не під зяблеву оранку, а навесні - під передпосівний обробіток ґрунту, в рядки та в підживлення. Аміачні добрива (сірчанокислий амоній, хлористий амоній, аміачну воду, безводний аміак) та сечовину необхідно застосовувати під зяблеву оранку.

З фосфорних добрив на кислих і мало насичених увібраними основами ґрунтах Полісся під оранку, крім суперфосфату, необхідно застосовувати фосфоритне борошно й фосфатшлак.

Під озиме жито фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток або передпосівну культивацію. Ефективність азотних добрив підвищується при застосуванні їх у кілька прийомів. На бідних дерново-підзолистих ґрунтах 40-60 кг/га азоту слід вносити в основне удобрення, 30-40 кг/га - рано навесні. За умов достатнього зволоження ефективні також пізні азотні підживлення в період виходу в трубку - колосіння, які підвищують урожай і вміст білка в зерні жита. Інтенсивна технологія передбачає вносити азот до сівби озимих лише на бідних ґрунтах з вмістом мінеральних форм азоту менше ніж 3-4 мг/100 г ґрунту. Внесення добрив у рядки під час сівби не більше як М10Р10К10 ефективне, якщо не застосувати основне мінеральне добриво. Озиме жито - індиферентна культура щодо реакції на різні форми мінеральних добрив: будь-які з них практично однаково ефективні.

На дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах застосовують роздільне дворазове (восени до сівби та навесні в підживленні) удобрення азотом озимої пшениці, яке ефективніше, ніж одноразове допосівне. Триразове внесення азоту (до сівби, навесні та в період виходу в трубку - колосіння) має деяку перевагу за дією на формування врожаю перед одноразовим і навіть дворазовим внесенням у роки з підвищеною кількістю опадів та при застосуванні підвищених норм азотних добрив. Роздрібне застосування азоту істотно поліпшує якісні показники зерна: скловидність, вміст білка та клейковини.

Створення оптимального рівня забезпечення рослин поживними речовинами передбачає внесення до сівби Р90_120К90_120 та підвищених (близько К150) норм азотних добрив багаторазово у підживлення в певні фази органогенезу.

Внесення азоту восени в дозі 30_40 кг/га планують лише після гірших попередників, а після конюшини і гороху восени азот не вносять.

Перше підживлення навесні проводять прикореневим способом після відновлення вегетації з використанням 30_40% загальної норми азоту, друге - під час виходу рослин у трубку, використовуючи 40_50% загальної норми азоту. Під час третього підживлення вносять азот з розрахунку 1 кг на 1 ц запланованого врожаю. Добрива вносять наземними способами по технологічній колії, а у фазу колосіння - за допомогою авіації. Норми внесення азоту уточнюють для кожного поля за даними ґрунтової та листкової діагностики.