Розділ «7. СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА»

В Українському Поліссі у весняний та осінній періоди спостерігаються заморозки. На поверхні ґрунту навесні вони закінчуються пізніше, а восени починаються раніше на 10-20 днів.

Режим опадів. На Поліссі середня кількість опадів протягом року коливається в межах 550-650 мм. В холодні та теплі місяці випадає різна їх кількість.

У холодний період року (грудень-березень) випадає лише 20-25% річної суми опадів, що становить близько 150-170 мм.

У теплий період року (квітень-листопад) на Поліссі випадає 400-500 мм опадів. Максимум їх майже на всій території припадає на червень. За вегетаційний період (квітень-жовтень) кількість днів з такими опадами становить: у першу половину вегетаційного періоду (квітень-липень) 30-35, у другу (серпень-жовтень) 20-25 днів. Кількість днів з опадами більше або 5 мм за добу становить відповідно 13-15 і 8-10.

Найбільша добова сума опадів на Поліссі коливається від 60 до 120 мм. Для сільського господарства особливо шкідливі зливи. На території Полісся такі зливи спостерігаються дуже рідко - 1-5 разів за 100 років. Значної шкоди сільському господарству завдає град, який часто супроводжується сильними зливами та грозами. Найчастіше град випадає в травні-червні і триває від кількох хвилин до чверті години. Посушливі явища, що дуже шкідливі для сільського господарства, на Поліссі спостерігається рідко. Звичайно вони зумовлені бездощів'ям, яке триває протягом 10 днів і більше. В цій зоні спостерігається в середньому 2-3 бездощових періоди протягом квітня-жовтня.

Сільськогосподарські рослини для нормального перебігу біологічних процесів у період свого розвитку потребують певної кількості доступної вологи. Іноді кількість вологи в ґрунті буває більша і порушує повітряний режим останнього, внаслідок чого рослини перебувають у пригніченому стані. Коли ж запаси вологи недостатні і ґрунтові пори надмірно заповнені повітрям, рослини пригнічуються надмірним висушен-ням і за різкої нестачі води гинуть. Таким чином, забезпеченість сільськогосподарських культур водою визначається співвідношенням фактичної кількості її в ґрунті до кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин.

Доведено, що для нормального розвитку зернових культур, запаси вологи в посівному шарі ґрунту в початковий період росту повинні становити не менше як 10 мм. У період інтенсивного утворення і розвитку основної кореневої системи в орному шарі має бути не менше ніж 20-40 мм продуктивної вологи. У період найбільшого приросту вегетативної маси та формування колоса і квіток (вихід у трубку - колосіння) запаси вологи в метровому шарі потрібно щоб становили не менше 65% найменшої польової вологоємності.

У період розвитку зерна (від цвітіння до воскової стиглості) для задовільного стану рослин запаси продуктивної вологи в метровому шарі мають бути не нижче 50-60 мм. Запаси вологи 125-175 мм у цей період забезпечують максимальні врожаї. Разом з тим такі запаси її в цей період можуть негативно впливати на врожай внаслідок вилягання хлібів та інтенсивного розвитку хвороб і шкідників.

Для комплексної оцінки умов зволоження користуються гідротермічним коефіцієнтом (ГТК). В Українському Поліссі значення ГТК неоднакове.

Доведено, що найкращі умови для одержання високих врожаїв зернових та інших культур створюють тоді, коли ГТК дорівнює 1,1-1,4. За теплий період у Поліссі ГТК становить 1,4-1,9. Вологозабезпеченість достатня для одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур.

Система сівозмін

Підвищення культури землеробства передбачає впровадження у виробництво заходів, що становлять науково обґрунтовану його систему. Серед них важливе значення мають правильні сівозміни, які є головною і незамінною її ланкою та посідають особливе місце за різноманітним сприятливим впливом на родючість ґрунту і врожайність сільськогосподарських культур. На основі сівозмін створюють системи удобрення, механічного обробітку ґрунту і захисту посівів від бур'янів, шкідників та збудників хвороб. Безсистемне проведення цих заходів, без врахування того, що вирощували на полі в попередні і що буде висіяне в наступні роки, призводить до низької ефективності й запущеності полів. У правильних сівозмінах краще виявляються об'єктивні закони землеробства, а їх дотримання дає змогу регулювати кругообіг елементів живлення рослин у сільському господарстві.

Сільське господарство Полісся має напрям зерно-льоно-картопле-тваринницький. На Полісся припадає 92-93% валового виробництва льону, 82-83% люпину, 55-56% жита, 46-47% картоплі, 21-22% ячменю. Серед зернових культур значне місце посідають жито і гречка, серед кормових - люпин. У південних районах польове господарство спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, пшениці, ячменю і зернобобових культур.

У господарствах з промисловим виробництвом картоплі частка її в структурі може становити до 20-25% при зменшенні посівів зернових і частково кормових культур.

Господарства, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і вирощуванні нетелей, у структурі посівних площ під зернові виділяють 43-48%, картоплю - 8-12, льон-довгунець - 5-10 і під кормові - 34-40%.

У господарствах з виробництва молока і овочів, що розміщені, як правило, довкола великих міст, у структурі посівних площ зернові займають 28-32%, овочеві - 18-22 і кормові 45-50%. Вихід зерна з 1 га ріллі тут невеликий, але різко зростає вихід кормів і овочів.

На Поліссі порівняно краще, ніж у господарствах інших зон, забезпечені природними кормовими угіддями, тому структура посівних площ тут може істотно відрізнятися навіть за однакової спеціалізації (табл. 45) і в кожному конкретному випадку їх треба уточнювати, виходячи з природних умов.

Враховуючи господарські та природні умови, розмір полів у сівозмінах Полісся можна мати 50-150 га, на окремих ґрунтових відмінах навіть менше.

Наведені нижче схеми польових сівозмін доцільно використовувати як орієнтовні, конкретизуючи їх до особливостей господарств.

За тваринницько-картопле-льонарської спеціалізації господарств чергування культур у сівозмінах може бути таким: