Розділ «5. ЗАХИСТ ҐРУНТІВ ВІД ЕРОЗІЇ І ДЕФЛЯЦІЇ»

Внаслідок проникнення теплих мас повітря в Степу (у відлигу) і Лісостепу (навесні) виникає адвективна ерозія.

Різкі коливання температури й вологості повітря в зимовий та ранньовесняний період знижують зв'язність ґрунтових агрегатів через замерзання і відтанення ґрунту, що чергуються. Руйнування ґрунтозахисних агрегатів діаметром понад 1 мм досягає на чорноземах важкосуглинкових 41-55%, середньо- і легкосуглинкових - 58-80, а на темно-каштанових легкосуглинкових ґрунтах - 76-85% (А. Б. Лавровський та ін., 1983). За таких умов виникає 100%-на ерозійна ситуація.

У теплий період температура так само впливає на розвиток дефляції. У степових районах 67% пилових бур у цей час виникає при температурі, що перевищує 10°С.

Навесні та влітку 83-87% пилових бур відбувається при відносній вологості повітря 55%. За таких умов високоефективні стерньові фони, кулісні посіви, лісосмуги, які регулюють мікроклімат і нагромадження снігу.

Рослинність. Рослинний покрив відіграє важливу роль у захисті ґрунтів від ерозії. За даними П. А. Костичева, ґрунт, що заріс травою, як правило, не розмивається навіть у тому разі, якщо утворився яр, навіть із самого краю обриву.

На ерозійні процеси значно впливає тип рослинності, певні види рослин. Рослинний покрив в Україні різноманітний і розподіляється відповідно до природної широтної зональності на природні зони на рівнині й вертикальної пояси в гірських областях. Хоч природна рослинність і збереглася на 18,5 млн. га (30% території), вона зазнала значних змін під впливом господарської діяльності людини. Так, на Поліссі в порушених дубово-соснових лісах деревостій складається найчастіше тільки із сосни, берези й осики. На місцях вирубаних лісів утворилися суходільні луки.

Луки Лісостепу, різнотравно-типчаково-ковилові й полиново-злакові степи Степу, заплави річок переважно розорані, масиви Нижньодніпровських пісків майже втратили рослинність, внаслідок чого виникли умови для інтенсивного руйнування їх водою і вітром.

На нових агроландшафтах, що утворилися, необхідно раціонально вести господарство, враховуючи ґрунтозахисну й стокорегулювальну здатність вирощуваних культур у землеробських районах країни.

Характеризуючи ерозійну загрозу агрофонів, Г. І. Швебс за значенням коефіцієнтів змиву розмістив їх у такий ряд: просапні культури (0,20), однорічні трави (0,10), багаторічні трави (0,05). Стокорегулювальна роль агрофонів також різна (табл. 36).

Ґрунтозахисне землеробство як система, сформована природними (ландшафтними) елементами, повинна враховувати й використовувати ґрунтозахисну й стокоре-гулювальну роль рослинності. Біологічні заходи захисту ґрунтів органічно пов'язані з протиерозійною організацією території і включають: заліснення, полезахисні й сто-корегулювальні лісосмуги, докорінне й поверхневе поліпшення пасовищ, ґрунтозахисні сівозміни, насичені озимими й багаторічними травами, смугові, проміжні, буферні й кулісні посіви, залуговані водостоки й виположені яри.

Таблиця 36

Стокорегулювальна роль рослинності (В. Д. Іванов, 1983)

Ґрунти. Ґрунтовий покрив України різноманітний. Згідно з матеріалами їх дослідження, на території країни виділено близько 650 різновидів ґрунтів. Така різноманітність зумовлена як мінливістю біокліматичного потенціалу, так і видами ґрунтотворних порід, рельєфом та іншими факторами.

На території України чітко простежуються три ґрунтово-кліматичні пояси: боре-альний (помірно холодний), що охоплює Українське Полісся, суббореальний (помірний), що охоплює Лісостеп і Степ та субтропічний, який займає невелику територію Південного берега Криму.

Пояси і біокліматичні області розподілені на грутові зони, підзони, провінції та підпровінції, генетично зумовлені фізико-географічними (ландшафтними) параметрами. Тому ґрунтовий покрив країни суворо зональний, а його типи пов'язані з ландшафтними типами місцевості.

На Поліссі значна різноманітність ґрунтотворних порід, їх гранулометричний і мінералогічний склад, досить строкатий мезо- й мікрорельєф, а також позитивний баланс вологи і тепла зумовили складний, комплексний ґрунтовий покрив з високим ступенем диференціації виділень (середній розмір ґрунтових контурів 20-50 га). Найпоширеніші (близько 60% площі зони) дерново-слабо- і середньопідзолисті ґрунти переважно легкого гранулометричного складу. У заплавах річок і слабостіч-них зниженнях утворилися лучні й дернові ґрунти (близько 20%). До 10% площі займають торфоболотні ґрунти й торфовики. Невеликі площі (1,5-2%) становлять сірі й світло-сірі лісові ґрунти.

Легкий гранулометричний склад, а також порівняно незначна кількість гумусу (0,7-3,0%) в ґрунтах Полісся зумовили їхню слабку агрегативність та низьку стійкість проти ерозійних процесів. Показник руйнування ґрунтозахисних агрегатів (понад 1 мм), як правило, становить 45-80% і вище, що відповідає середній та сильній схильності проти вітрової ерозії.

Дефляція ґрунтів тут відбувається досить часто у весняний період. Передусім еродують осушені торфовики й ґрунти легкого гранулометричного складу.

Ґрунтові частки переносяться при порівняно малих швидкостях вітру (6-8 м/с на висоті флюгера). Інтенсивність відчуження досягає 1,2-2 т/га/год.

Водна ерозія на Поліссі спричинена як стоком талих вод, так і зливами. Енергія останніх досягає 500-700 дж/м2, що за високої схильності ґрунтів (коефіцієнт еро-дованості 8-15) часто завдає відчутної шкоди. Так, під час типових для зони злив з посівів цукрових буряків виноситься до 20-25 т/га ґрунту, із зораних на зяб полів і посівів ярих колосових у ранній стадії розвитку - 13-15, з повністю розвинених зернових і стерньових культур (висота 15-20 см) - 0,9-1,3 т/га.