• непрямі податки можуть установлюватися безпосередньо і на платника, але при цьому вони залежать не від обсягів його доходів чи вартості активів, а від суми операцій з обороту продукції або величини доданої вартості;
• ці податки є обов'язковими відрахуваннями до державних цільових фондів, метою яких є вирішення певних макроекономічних або соціальних задач, але вони безпосередньо не пов'язані з діяльністю платника;
• сума таких податків входить до складу ціни продукції, що нараховується на ціну реалізації, обчислену на основі показників діяльності підприємства.
Формування ціни продукції, до складу якої включено непрямі податки, можна зобразити таким чином:
де Ц – ціна продукції;
Св – собівартість продукції;
П – прибуток;
Пн – непрямі податки.
Отже, непрямі податки сплачують споживачі. Підприємство, що виробляє та реалізовує продукцію, включає непрямі податки до складу ціни реалізації. Після продажу продукції одержана частина доходів перераховується підприємством до державного бюджету.
Непрямі податки пов'язані з оподаткуванням не доходів або майна платника, а його споживання, товарного обороту або інших показників (наприклад, фонду оплати праці, що формується на підприємстві). Збори до державних цільових фондів (зокрема, фондів соціального страхування), як правило, не вважаються у нашій країні непрямими податками. Але і прямими податками їх можна назвати тільки умовно. Адже ці збори безпосередньо не пов'язані з обсягами доходів, величиною активів та особливостями діяльності платників. Тому більш доцільно такі виплати зарахувати до непрямого оподаткування. Беручи до уваги вищезазначене, можна дати таке визначення: непрямі податки – це податки, що нараховуються на продукцію (товари, роботи, послуги) та входять до складу Її ціни, накладаючись на вартість цієї продукції. До непрямих податків умовно належать також обов'язкові відрахування до державних цільових фондів.
Механізм вилучення доходів у системі непрямого оподаткування є складовою ціноутворення. При цьому, податки не накладаються на витрати або прибуток підприємства. Цим непряме оподаткування відрізняється від прямих податків. Підприємство не бере участі у створенні вартості, що стягується у формі непрямих податків. Воно є лише агентом передавання одержаної від покупця вартості до державних фондів.
Як правило, до непрямих податків зараховують акцизи спеціальні й універсальні, а також мито. Спеціальні акцизи – це обов'язкові збори, що установлюються на окремі товари і послуги. До них належить продукція спиртової промисловості, вино, пиво і тютюнові вироби, автомобілі, хутро, електронне обладнання та ін. Універсальні акцизи – це, насамперед, податок з обороту та податок на додану вартість. Мито – це податки, що стягуються у разі проведення таких операцій, як укладання договорів, продаж цінних паперів, перевезення товарів через державний кордон та ін. Розрізняють ввізне (імпортне) та вивізне (експортне) мито, а також державне мито. До непрямих податків відносять також гербовий збір, мито зрівнювальне, патентне, преференційне, протекціоністське, транзитне та ін.
Пряме оподаткування має як позитивні, так і негативні риси. Його перевагами є те, що за допомогою прямих податків установлюється прямий зв'язок між доходами платника і виплатами до державних фондів. Вищий рівень доходів забезпечує збільшення відрахувань до бюджету. Разом з тим, пряме оподаткування є досить складним і потребує впровадження непростого механізму вилучення податків. Використання прямого оподаткування пов'язане з рівнем розвитку ринкової економіки. Чим більш зрілою вона є, тим доцільнішим стає використання прямих податків.
Дещо іншу роль відіграє непряме оподаткування. Останнє реалізується в структурі цін на товари та послуги. А джерелом їх сплати є кошти споживачів. Оскільки запровадження таких податків, як правило, призводить до підвищення цін на товари, то це є основою збільшення виплат споживачів до державних фондів. Механізм вилучення доходів реалізується через ціноутворення, а не безпосередньо шляхом стягнень доходів платників. Тому такі податки називають непрямими. Позитивними рисами непрямого оподаткування є відносно проста форма стягування податків, обмеженість примусових заходів щодо платників. До недоліків зараховують непропорційний розподіл величини стягуваного податку з-поміж населення, обмеження рівня доходів підприємців та ін.
Прямі податки установлюються безпосередньо на платника, та їх обсяги залежать від розмірів об'єкта оподаткування. Поряд з цим, особисті податки накладаються на платника (податок на прибуток, на промисел, податок з доходів фізичних осіб), а реальні – на об'єкт оподаткування, який є власністю або перебуває у користуванні платника (податок на землю, податок на майно). У межах кожної з цих груп формуються певні види оподаткування. Так, непрямі податки можуть охоплювати податок з обороту, податок з продажу, податок на додану вартість, акцизний збір та ін. Прямі податки використовуються у формі податків на доходи, майно, продукти споживання та ін. Установлення раціонального, найоптимальнішого співвідношення між різними видами податків здійснюється в процесі розвитку кожної окремої країни з урахуванням його специфічних особливостей.
У межах кожного з видів оподаткування використовуються підходи, що передбачають застосування різних форм податків. Так, податки на доходи поділяються на податки на доходи фізичних осіб (у деяких країнах – це індивідуальні податки) і податки на доходи підприємств (корпорацій). Вони тісно пов'язані між собою і потребують визначення й установлення найраціональніших співвідношень між ними. Адже податки, що сплачуються корпораціями, врешті-решт накладаються на споживачів, власників акцій та інших суб'єктів, пов'язаних з їх діяльністю. З іншого боку, корпорації – специфічні суб'єкти господарських відносин, і використання одержаних ними доходів є важливим для розвитку країни в цілому. Оподаткування (крім суто фіскальних мотивів) використовується у регулюванні таких процесів.
Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що установлюються на різних рівнях. У федеративних республіках це загальнодержавний (федеральний), республіканський (землі, території, штати) та місцевий рівні. В унітарних державах податкова система охоплює, як правило, загальнодержавні та місцеві податки.
Наприклад, у складі податкової системи Німеччини функціонують такі основні групи податків: федеральні, земельні та общинні. Загальна їх кількість досягає біля 40 видів. У Франції установлено два рівні податкових зборів – державний і місцевий. Податки у Великій Британії також поділяються на загальнодержавні та місцеві. Податкова система Японії охоплює 25 державних та 30 місцевих податків.
Нерідко місцеві податки установлюються законодавством штатів (земель). Так, у Німеччині землі мають повноваження установлювати та застосовувати закони з оподаткування. Разом з тим, є певні обмеження. Податок на рівні земель запроваджується тільки тоді, коли його не установлено на федеральному рівні. В основному до податків на рівні громад належать другорядні податки (податок на утримання собаки, ліцензії на полювання та рибну ловлю, податок на видовища, розлив алкогольних напоїв, церковний податок та ін.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Курс фінансів» автора Кудряшов В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Податкова система і принципи її побудови“ на сторінці 2. Приємного читання.
