TextBook Самі тепер заспівайте пісню, назва якої «Живімо знову», а зміст — «на віки вічні!» — заспівайте, вищі люди, Заратустрину застільну пісню!
Людино! Слухай!
Про що віщує північ глухо?
«Я спала, сну пропав і слід
І щезли марева миттєві,—
Глибокий світ —
Він глибший, ніж здається дневі.
В скорботі світовій — глибінь.
Та радість ту глибінь долає.
Скорбота намовляє: «Згинь!»
А радість — вічності жадає,
... безмежжя вічності жадає!
ЗНАМЕННЯ
А на зорі після цієї ночі Заратустра зіскочив з ложа, підперезав стегна свої й вийшов з печери, палкий і дужий, мов ранкове сонце, що сходило з-за темних гір.
— О велике світило,— сказав він, як уже колись казав,— око глибокого щастя! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити!
І якби всі залишалися по своїх комірчинах, тоді як ти вже прокинулось і прийшло, даруєш і роздаєш,— як би розгнівалася твоя горда сором'язливість!
Що вдієш, ті вищі люди ще сплять, коли я вже прокинувся: вони не справжні мої супутники! В моїх горах я чекаю не їх.
Я хочу братися до роботи, почати свій день — але вони не розуміють знамення мого ранку, моя хода їх не будить.
Вони ще сплять у моїй печері, їхній сон ще смакує мої п'яні співи. Та їм бракує вух, що слухають мене,— слухняних вух.
Так промовляв Заратустра до свого серця, коли сходило сонце, відтак запитливо подивився вгору, бо над собою почув пронизливий поклик свого орла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта і остання“ на сторінці 63. Приємного читання.