Розділ «Частина четверта і остання»

О Заратустро, все в мені облуда, але те, що я розбиваюся,— правда!

— Це робить тобі честь,— похмуро сказав Заратустра, відводячи погляд,— робить тобі честь через те, що ти домагався величі, але це й зраджує тебе. Величі в тобі немає.

Найбільше і найщиріше в тобі те, що ти кепський старий штукар, а шаную я в тобі те, що ти стомився від себе й сказав: «Я не великий».

Через те я тебе й шаную як покутника духу: нехай тільки на мить, на мент, та саме цієї миті ти був правдивий!

Та скажи мені, що ти шукаєш у моїх лісах і скелях? І якщо ти ліг на дорогу задля мене, то що ти хотів від мене? Чим ти спокушав мене?

Так казав Заратустра, й очі його метали іскри. Старий штукар трохи помовчав, потім промовив:

— Хіба я тебе спокушав? Я — тільки шукаю.

О Заратустро, я шукаю когось правдивого, справедливого, простого, однозначного, людину в усьому щиру, криницю мудрості, праведника пізнання, велику людину!

Хіба ти, Заратустро, цього не знаєш? Я шукаю Заратустру.

І тут вони надовго замовкли, а Заратустра заглибився у роздуми, навіть очі заплющив. А згодом, згадавши про свого співрозмовника, схопив штукаря за руку й сказав йому поштиво й лукаво:

— Гаразд! Он угорі йде дорога до Заратустриної печери. У ній шукай того, кого хочеш знайти.

І запитай поради у мого орла та змії: вони допоможуть тобі в пошуках. А печера моя простора.

Правда, я великої людини ще не бачив. Бо тепер великого не побачить навіть найкраще око. Адже тепер владарює потолоч.

Я вже бачив чимало таких, що тягнулись і надималися, а народ гукав: «Ось велика людина!» Та чого варті всі ковальські міхи! Адже зрештою повітря з них виходить.

Жаба, надимаючись надто довго, зрештою лускає, і повітря з неї виходить. Хто надимається від пихи, того треба штрикати в черево — оце славна забава. Чуєте, хлопчаки!

Сьогодні панує потолоч: звідки ж знати, де велич, а де мізерія? І кому щастить у пошуках величі? Хіба дурневі, дурням завжди щастить!

Ти, дивовижний штукарю, шукаєш великих людей? Хто навчив тебе шукати? Хіба тепер час на такі пошуки? О нещасний шукачу, чим ти — спокушаєш мене?

Так казав утішений серцем Заратустра і, сміючись, подався своєю дорогою далі.

БЕЗ СЛУЖБИ

Позбувшись штукаря, Заратустра трохи згодом знову побачив, що хтось сидить край дороги, якою він ішов; це був чорний високий чоловік з виснаженим, блідим обличчям; побачивши його, Заратустра роздратувався.