Розділ «Частина друга»

Не довіряйте кожному, хто розводиться про свою справедливість! Воістину, їхнім душам бракує не тільки меду.

Якщо вони самі себе називають «добрими і праведними», не забувайте: щоб стати фарисеями, їм бракує тільки одного — влади.

Друзі мої, я не хочу, щоб мене плутали з ними або вважали кимось із них.

Є такі, що проповідують моє вчення про життя; а заразом це тарантули, проповідники рівності.

Ці отруйні павуки ніби боронять життя, а насправді сидять у печерах спинами до нього,— отже, вони прагнуть тільки завдавати страждань.

Завдавати страждань вони хочуть усім, хто має тепер владу; найдужче до вподоби павукам проповідь смерті.

За інших обставин і тарантули навчали б інакше: давніше саме вони паплюжили світ і палили єретиків.

Я не хочу, щоб мене плутали з цими проповідниками рівності або мали за одного з них. Бо справедливість каже мені так: «люди не рівні».

І вони не повинні бути рівними! Чим була б моя любов до надлюдини, якби я казав інакше?

Нехай тисячею мостів і стежок тиснуться вони до майбутнього, і нехай між ними буде все більше боротьби й нерівності: так змушує мене промовляти моя велика любов!

Ворогуючи, нехай вони вигадують образи і примари, і з цими образами і примарами стануть вони до останньої найлютішої битви!

Добрий і лихий, багатий і бідний, високий і ниций, і всі інші риси і якості повинні стати зброєю і голосною пам'яткою про те, що життя має завжди долати саме себе!

Життя прагне у височінь, вибудовує колони і сходи; воно прагне дивитись у широку далеч і поглянути на блаженну красу — для цього йому й треба височінь!

Оскільки йому треба височінь, то потрібні і сходи, й суперечності сходів і тих, хто підіймається ними. Життя прагне підійматися і, підіймаючись, долати себе.

Погляньте, друзі мої! Тут, де нора тарантула, здіймаються руїни старовинного храму,— погляньте на них просвітленими очима!

Воістину, хто колись тут свої думки зіп'яв угору каменем, той знав таємницю життя, немов наймудріший із мудрих!

Навіть у красі є боротьба, і нерівність, війна за владу й надмірну владу,— цього навчає він нас найяснішими символами.

Як божественно зіткнулись у двобої склепіння й арки: як божественно пориваються назустріч одне одному, наче світло й темрява!

З не меншою красою й затятістю станьмо теж ворогами, друзі! Божественно пориваймось один проти одного!..

Овва! Тут мене самого вкусив тарантул, мій давній ворог! Божественно, прекрасно й затято він укусив мене в палець!