Розділ «Частина друга»

Воістину, Заратустра — потужний вітер для всіх низин; і дає він таку пораду своїм ворогам і всім, хто плює і бризкає слиною: «Остерігайся бризкати слиною проти вітру!»

Так казав Заратустра.

ПРО ТАРАНТУЛІВ

Поглянь, ось нора тарантула! Хочеш побачити його самого? Ось висять його сіті: торкнись, щоб вони затремтіли.

Ось і він: вітаю, тарантуле! Бачу, що на спині твоїй чорний трикутник, твоя ознака, але також бачу, що у твоїй душі.

У твоїй душі помста: де ти вкусиш, там виростає чорний струп: отрута змушує душу корчитися від прагнення помсти.

Це я навів для того, щоб показати вам, проповідники рівності, порухи вашої душі! Для мене ви — тарантули, що потай прагнуть помсти!

Та я винесу ваші таємниці на світло; тому я й сміюся вам в обличчя — сміхом з вершин.

Тому я й розриваю ваші сіті, щоб лють виманила вас із печери облуди, і щоб ваша помста вже не ховалася за словом «справедливість».

Нехай людина позбудеться помсти — ось міст до найвищих сподівань і веселка після довгої грози.

Але тарантули, звісно, прагнуть іншого. «По-нашому, справедливість якраз у тому, щоб у світі лютувала гроза помсти»,— говорять вони між собою.

«Помстою і ганьбою ми допечемо всім, хто не такий, як ми»,— присягають тарантулячі серця.

І ще: «Жадання рівності — ось як віднині має називатися чеснота, ми здіймаємо галас проти всіх, хто наділений владою!»

Ви, проповідники рівності, безсиле божевілля тирана лементує у вашій душі про «рівність»; ваше потаємне поривання до тиранії маскує себе словами про чесноту!

Скорботний морок, прихована заздрість, а може, морок і заздрість вашого Отця — саме звідти проривається божевільне полум'я мстивості. Про що мовчав Отець, про те сказав Син; і часто у Синові я бачив розкриту таємницю Отця.

Вони ніби й натхненні: та їх надихає не серце, а помста. А якщо вони розумні й холодні, то такими їх робить не дух, а заздрість.

Заздрощі часом виводять їх навіть на стежку мислителів: але — такі їхні заздрощі — заводять надто далеко, що втома зрештою змушує їх облягатися на снігу.

У кожній їхній скарзі звучить помста, у кожній похвалі є бажання завдати страждань: щастя для них — бути суддями.

Одначе я раджу вам, друзі, так: не довіряйте кожному, хто надто поривається карати!

Це люди поганого роду і вдачі: з їхніх облич проглядає кат і нишпорка.