Розділ «Частина перша Переднє слово Заратустри»

Чи не краще потрапити до рук убивці, ніж у мрії жагучої жінки?

А погляньте лишень на чоловіків — їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати з жінкою.

Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли те болото ще й володіє духом!

Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.

Хіба я закликаю вас до вбивства своїх почуттів? Я закликаю вас до невинності почуттів!

Хіба я закликаю вас до цноти? У декого цнота — доброчесність, та в багатьох — майже нечестя.

Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них з усього, що вони чинять.

Навіть до височин їхньої чесноти й аж до суворого духу плететься за ними ця непогамовна звірюка.

А як спритно вміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!

Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.

Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?

А ще я скажу вам наздогад: не один мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся на свиню.

Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити — щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто душевним болотом і хіттю.

Хіба я кажу вам про щось брудне? Як на мене, то це не щонайгірше.

Не тоді, як істина каламутна, а тоді, як мілка, неохоче вступає в її води той, хто пізнає.

Воістину, є щирі цнотливці — вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.

Вони сміються над цнотою й питають: «Що таке цнота?»

Чи цнота — не глупство? Та це глупство завітало до нас, а не ми до нього.

Ми надали цьому гостеві притулок і серце — ось він і поселився в нас, і нехай залишається, скільки йому завгодно!

Так казав Заратустра.