Розділ «Частина ІІ МОДЕРНА ФІЛОСОФІЯ КІНЦЯ ХІХ-ХХ ст.»

Рассел Б. Історія західної філософії. — К., 1995 (кн. III, розд. 24, 25, 28).

Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. — СПб., 1997 (ч. IV, гл. 5; ч. VIII, гл. 11; ч. X, гл. 20; ч. XII, гл. 28; ч. XIV, гл. 35).

Фрейд З. Введение в психоанализ : Лекции. — М., 1989.

Фрейд З. Леонардо да Винчи. — Ростов н/Д, 1990.

Фрейд З. Я и Оно. — М., 1990.

Фрейд З. Толкование сновидений. — К, 1991.

Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. — М., 1992.

Фромм Э. Бегство от свободы. — М., 1990.

Фромм Э. Иметь или быть? — М., 1990.

Фромм Э. Душа человека. — М., 1992.

Шестов Л. Киргегард и зкзистенциальная философия. — М, 1992.

Шопенгауэр А. Полн. собр. соч. : в 4т. — М., 1900—1910.

Юнг К. Г. Воспоминания, сновидения, размышления. — К., 1994.

Юнг К. Г. Психология бессознательного. — М., 1994.

Юнг К. Г. Либидо, его метаморфозы и символы. — СПб., 1994.

Юнг К. Г. Психологические типы. — СПб., 1995.

Розділ 4 ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ФІЛОСОФІЯ

«Фундаментальна онтологія» М. Гайдеггера

У попередній темі вже йшлося про екзистенційну позицію С. К’єркегора, який на противагу новоєвропейській традиції зведення людини у філософії до ролі суб’єкта (абстрагованої від людини свідомості) протиставив «онтологічного суб’єкта» — поняття екзистенції як специфічно людського буття. Говорилося також про німецького філософа Е. Гуссерля, який за допомогою сформованого ним методу феноменологічної редукції подолав «зовнішність» буття для пізнавального осягнення його свідомістю, перетворивши його на «внутрішній» для свідомості пізнаваний предмет — інтенційний об’єкт («корелят» свідомості), «феномен» («те, що саме себе показує», безпосередньо споглядається). Зусилля названих мислителів були продовжені німецьким філософом М. Гайдеггером (1889—1976) — родоначальником німецького екзистенціалізму (хоча сам термін «екзистенціалізм» стосовно своєї філософії Гайдеггер не вживав).

Гайдеггер навчався у Фрайбурзькому університеті (1909—1915), де вивчав теологію, філософію, математику, природничі науки. Потім (1915—1923) викладав у тому ж університеті філософію, зокрема був асистентом Гуссерля; у 1923—1929 рр. — професор Марбурзького університету. З 1929 р. керує кафедрою філософії у Фрайбурзі, у 1933 р. — ректор Фрайбурзького університету. Наступного року подав у відставку, не спрацювавшись з нацистським керівництвом. З цього часу й до смерті (1976) — професор Фрайбурзького університету. Програмна праця Гайдеггера — «Буття і час» (1927), інші праці: «Про сутність основи» (1929), «Кант і проблеми метафізики» (1929), «Вступ до метафізики» (1935), «Вчення Платона про істину» (1942), «Про сутність істини» (1943), «Лісові стежини» (1945), «Лист про гуманізм» (1947), «Що таке мислення» (1952) та ін.