Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

Оскільки сутність виявляється в дійсності і під впливом зовнішніх умов, то ці умови можуть впливати на характер і спосіб прояву сутності. У результаті цього дійсність може виразити сутність не адекватно, а в перекрученому, спотвореному вигляді. Під впливом цих умов можливо також, що наявна дійсність може втратити свою колишню сутність і наповнитися іншою. Тому, щоб розкрити зв'язок дійсності із сутністю, необхідно від емпіричного споглядання дійсності перейти до розкриття глибинних зв'язків і відносин, що складають її основу. За самою фіксацією дійсності ще не можна виявити сутність. Якби сутність була на поверхні, то не потрібна була б ніяка наука (К. Маркс). Природно, що людині для орієнтації в навколишньому світі, у визначенні свого відношення до нього і до самої себе необхідно піднятися до пізнання сутності світу і своєї сутності. Розкриття ж сутності світу і сутності людини, до яких вона йде від емпірично даної дійсності, стає передумовою змістовного розуміння самої дійсності у всім її багатстві, різноманітті, якісній визначеності і суперечливості.

При розкритті взаємозв'язку, з однієї сторони, сутності світу і сутності людини, а з іншої — дійсності, необхідно мати на увазі, що в дійсності знаходить свій прояв як сутність у її цілісності, так і в різноманітті її внутрішньої структури. У найзагальнішому вигляді сутність людини в її дійсності постає як сукупність, система (ансамбль) всіх суспільних відносин. Іншими словами, сутність людини не існує сама по собі як особливий феномен, вона знаходить свій вираз і виявляється тільки в системі суспільних відносин. При такому підході акцент робиться на тому, що життєдіяльність людини здійснюється в якісно новій системі зв'язків і відносин. Ця система зв'язків і відносин є структурно-змістовним аспектом людської дійсності. У цьому зв'язку виникає необхідність розкриття самої структури суспільних відносин, внутрішнього механізму взаємозв'язків між структурними елементами. Однак це не дозволяє осмислити людську дійсність як адекватний прояв сутності у всьому різноманітті її внутрішньої структури. Різні аспекти прояву сутності в дійсності зумовлюють різноманіття людської дійсності. Причому різноманіття людської дійсності може розглядатися і з погляду внутрішньої структури сутності людини, і з погляду різноманіття взаємозв'язків людини з умовами її існування.

Кожний з розглянутих раніше рівнів (порядків) сутності людини має свою специфічну форму прояву. Так, сутність першого порядку, що характеризує людину насамперед як живу істоту і вказує на саму загальну основу, на якій здійснюється її життєдіяльність (безперервний процес задоволення, відтворення і народження нових потреб на основі активного, діяльного ставлення до дійсності), у своїй дійсності виявляється як безпосередній процес життя у всім його багатстві і різноманітті, у всім багатстві потреб і способів їх задоволення.

Сутність другого порядку, що розкриває залежність життєдіяльності людини від процесу виробництва, у якому виробництво знарядь праці набуває значення особливої, соціальної потреби, у своїй дійсності виступає як продуктивні сили в їх функціонуванні, як безпосередній процес матеріального виробництва, у якому і за допомогою якого людина створює засоби для забезпечення своєї життєдіяльності.

Сутність третього порядку, що виражає залежність життєдіяльності людини від виробництва і відтворення суспільних відносин, у своїй дійсності виступає як внутрішнє структурована система суспільних відносин, яка включає в себе економічні відносини, відносини історичних спільностей людей (рід, плем'я, народність, нація): шлюбно-сімейні, побутові, міжособові, відносини суспільства й особи, людини і природи.

Сутність четвертого порядку, що розкриває залежність життєдіяльності людини від ступеня усвідомлення нею свого ставлення до світу і до себе, від вироблення, реалізації і відтворення цілей, у своїй дійсності виступає як система суспільної свідомості у всім багатстві її структури і змісту, як духовне життя суспільства.

Сутність п'ятого порядку, що показує залежність життєдіяльності людини від рівня людської свободи, у своїй дійсності виступає як реальний процес творчого, перетворюючого впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, — процес, у якому людина виступає як суб'єкт соціальної діяльності.

Подібно до того, як різні рівні (порядки) сутності людини у своїй єдності і взаємозв'язку складають сутність людини як цілісність, як основа, що зумовлює ЇЇ якісну відмінність від тваринного світу, так і різні сторони дійсності людської сутності в їх взаємозв'язку і взаємозумовленості складають людську дійсність як цілісність, яка є системою (ансамблем) усіх суспільних відносин.

У цьому ж плані виявляється взаємозв'язок сутності світу і дійсності. Людина, що представляє собою відкриту систему, може існувати і функціонувати тільки у взаємозв'язку з навколишнім світом, здійснюючи з ним речовинний обмін. Тому дійсність варто розглядати як природний, олюднений і соціальний світи, узяті в їх єдності. Така єдність зумовлена практично-діяльним ставленням людини до цього світу. Отже, дійсність набуває своєї визначеності і з погляду її значимості для людини, як сфера й умова забезпечення її життєдіяльності.

Важливе значення в розкритті взаємозв'язку людини і світу, виявленні їх сутності і конкретних форм прояву цієї сутності в дійсності має категорія "буття".

Якщо в категорії "існування" увага акцентувалося насамперед на фіксації наявності "чогось", то в категорії "буття" підкреслюється не просто наявність, а наявність чогось у його якісній визначеності: є реальне те, є дане. Тому існувати і бути — не те саме. Навіть у повсякденних відносинах розрізняється існування і буття при оцінці життєдіяльності якої-небудь людини. Якщо людина не виявляє себе як активний суб'єкт соціальної діяльності, не виявляє своїх людських якостей, обмежується життям як жива істота, про неї говорять: "Вона не живе, а існує". Отже, бути людиною — це означає виявляти себе у всіх сферах життєдіяльності, жити повноцінним людським життям, у якому виявляється людська сутність.

Буття людини означає розкриття способу її існування, того способу, завдяки якому вона є людиною. Тому буття людини можна зрозуміти, тільки розкривши механізм її життєдіяльності, механізм її становлення як якісно нової системи, розкривши сутність людського начала.

Часто буття ототожнюється з об'єктивною реальністю, з наявною системою природних і соціальних зв'язків і відносин. Але це не так. Наявність певної системи умов, зв'язків, відносин ще не є підставою для того, щоб розглядати їх як буття. Буття — це система зв'язків і відносин, які зумовлюють характер і спрямованість життєдіяльності людей. Умови, зв'язки, відносини набувають значення буття тоді, коли вони виступають як фактори, що обумовлюють зміст і способи прояву людської життєдіяльності. Буття означає також існування у певній якості. Буття — це не тільки наявність певних зв'язків, відносин, але і наявність того, що виникає під їхнім впливом. Різноманіття зв'язків і відносин зумовлює різноманітні якісні визначення предметів, явищ. Наприклад, та ж людина може поставати в різній якості: чоловік чи жінка, учитель, інженер, син, дочка і т.ін. І буття в цих різних якостях завжди зумовлено певною системою умов, зв'язків, відносин. З цього погляду людське буття в цих різних якостях виступає як єдність природного і соціального, єдність, у якій сформовані зв'язки і відносини зумовили перехід від живого до людини, зумовили становлення людської сутності.

У бутті людини, таким чином, виступають: а) наявний світ, але не просто узятий сам по собі, як фіксація факту його наявності, а в його даності як основі виникнення, існування людини; б) сама людина, соціально-діяльна сутність якої виявляється у всьому різноманітті форм її життєдіяльності. Тому буття варто розглядати як систему обумовленості існування людини в її людській якості. Це — реальний процес життєдіяльності людини, у якому здійснюються зміни, перетворення об'єктивної реальності на засоби саморозвитку людини, її самоствердження як суб'єкта соціальної діяльності. Буття не тільки зумовлює якісну визначеність людини, але і детермінує характер її ставлення до дійсності і до себе, способи усвідомлення цього ставлення, характер і спрямованість її діяльності, воно є загальною підставою практично-діяльного і пізнавального освоєння світу.

В історії філософської думки категорії "буття" приділялася увага протягом всього часу і розвитку. Вона зайняла особливе місце серед філософських категорій. Часто ця категорія вживається як синонім категорії "матерія". Однак таке їх ототожнення викликає серйозне заперечення. На відміну від категорії "буття" категорія "матерія" пов'язана з розкриттям граничних основ існування світу і людини, із з'ясуванням того, що лежить в основі світу.

Питання про граничні основи світу і людини виникло ще в давню давнину. Це був процес пошуку тієї "цеглинки", з якої побудований увесь світ. Такою першоосновою визнавалися вода, вогонь, повітря, апейрон, атом і ін. Але в процесі становлення самої людини, розвитку науки, техніки, розширення і поглиблення пізнання навколишньої дійсності ці уявлення змінювалися, наповнялися новим змістом. Специфіка цього процесу полягає в тому, що людина постійно має справу з реально існуючими поза нею предметами, явищами процесами. її оточує "первозданна природа", не створена людьми і "інша природа", створена людиною, змінена відповідно до її потреб і інтересів. Усе це складає макрокосм людського буття. Але крім цього зовнішнього світу існує і сама людина з її внутрішнім світом ("мікрокосм"). У людини виникло прагнення з'ясувати, який же взаємозв'язок між цими макро- і мікросвітами, чи є в них спільна основа й у чому розходження між ними. Пошук відповідей на ці питання перетворився на особливу потребу.

Чи не з цієї потреби співвіднести власну життєдіяльність із усією навколишньою дійсністю, визначити своє місце в навколишньому світі виник свого часу у людини невичерпний інтерес до пошуку першооснови, субстанціональної основи буття? До першооснови, що могла б стати свого роду універсальною точкою опори для всіх людських діянь і починань, вселяючи в людину впевненість у тому, що дійсність буде не тільки чинити опір, але і сприяти їм — у випадку, якщо удасться досить глибоко осягти її властивості, закономірності.

Але в такому випадку виходить, що від ступеня і характеру розуміння згаданих об'єктивних властивостей дійсності залежить і самосвідомість людини — з'ясування нею свого призначення, свого місця у світі, і, відповідно, формування того, що називають життєвою позицією — активно творчої, сполученої з розвинутим почуттям відповідальності за свої дії, за їхню людяність, або ж пасивно-пристосувальної, що випливає з уявлення, начебто "так вже влаштований" навколишній світ і сама людина, що намагатися змінити що-небудь у цьому світі - пуста витрата сил.

Чи може таке теоретичне з'ясування сутності і першооснови буття допомогти вирішенню такого животрепетного завдання, як вироблення першої зі згаданих життєвих позицій? — Безсумнівно. Однак, лише тоді, коли таке з'ясування доводиться до адекватного усвідомлення передумов, джерел і майбутніх перспектив розвитку людини.

У руслі охарактеризованої тенденції, втіленням якої став, зокрема, новоєвропейський гуманізм, відбувалося у свій час формування філософії марксизму з її наріжною тезою - розумінням людини як творця самого себе. На цій обставині хотілося б акцентувати особливо, тому що сьогодні, "зводячи рахунки" зі своїм (у тому числі і філософським) минулим, нерідко в запалі полеміки приписують марксизму навряд чи не явно антигуманні наміри. Насправді ситуація не настільки проста, оскільки філософія марксизму, повторюємо, є сприйняттям як ряду сильних, так і слабких сторін класичної гуманістичної традиції, що і стало причиною досить серйозного ставлення до неї з боку багатьох провідних сучасних західних філософів. Отчому, скажемо, М. Хайдеггер визнавав, що марксизм правильно відображає особливості нашої епохи (хоча сама ця епоха, на думку Хайдеггера, минуща), що сутність марксистського матеріалізму - не у твердженні, начебто все є матерія, але в розгляді всього сущого як матеріалу людської праці (а такий розгляд сходить ще до гегелівської "Феноменології духу"), сутність матеріалізму "криється в сутності техніки, про яку хоча і багато пишуть, але мало думають". Слід, однак, мати на увазі, що подібні вади техногенної цивілізації виявилися у всій їхній масштабності лише в наші дні...