Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

Таким чином, сутність людини в її найзагальнішому вираженні (сутність першого порядку) полягає в тому, що її життєдіяльність є процесом задоволення, відтворення і народження нових потреб, що здійснюється на основі активного, діяльного ставлення до умов свого існування (Потреба — Діяльність — Потреба...).

Однак визначення цього рівня сутності людини (сутності першого порядку) не виявляє ще якісної відмінності людини від тварини. У цьому зв'язку необхідно коротко зупинитися на питанні про перехід від тварини до людини. А це проблема людського начала, розкриття якої припускає не просте визначення часових параметрів виникнення людини, а розкриття специфіки її становлення як якісно нової цілісної системи.

Перехід від тварини до людини полягає в зміні способу життєдіяльності. Тваринний спосіб життєдіяльності характеризується безпосередньою взаємодією тварини з природними умовами існування і є процесом пристосування і збирання, що здійснюється на основі системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів. Тварина співвідноситься з природою односторонньо: прагнучи задовольнити свої потреби, вона обмежується пристосуванням і збиранням. І якщо вичерпані можливості задоволення потреб тим, що дає природа, тварина чи приречена на загибель, чи змушена мігрувати в пошуках нових місць проживання.

В міру ускладнення форм життя, з виникненням високоорганізованих тварин, деякі з них починають використовувати окремі предмети природи як допоміжні засоби забезпечення тваринного способу життєдіяльності. У цьому зв'язку виникають елементи інстинктивної трудової діяльності. З розширенням використання предметів природи як допоміжних засобів для впливу на саму природу і забезпечення задоволення потреб накопичувався життєвий досвід, вироблялися навички користування природними предметами, здійснювався добір найпридатніших для впливу на навколишнє середовище предметів. Поступово почався процес не тільки добору, але і найпростішої обробки предметів як засобів задоволення потреб. Згодом предмети природи, яких піддали обробці, перетворюються на знаряддя праці, що систематично використовуються не просто для індивідуального задоволення якої-небудь потреби, а для забезпечення спільної життєдіяльності багатьох індивідів.

Але перехід від тварини до людини здійснюється не тоді, коли починається виготовлення знарядь праці і їх використання як допоміжних засобів тваринного способу життєдіяльності, а тоді, коли виробництво знарядь праці і виробництво за їх допомогою засобів задоволення потреб перетворюється на особливу потребу, соціальну. Потреба у виробництві знарядь праці і засобів для життя виступає, з одного боку, інтегрованим виразом безлічі життєвих потреб, а з іншого боку — фактором, що визначає саму можливість життя. Виникнення цієї потреби зумовило виникнення і нового способу її задоволення, яким став процес матеріального виробництва. Таким чином, перехід від тварини до людини характеризується насамперед опосередкуванням задоволення життєвих потреб задоволенням потреб у виробництві знарядь праці та засобів задоволення життєвих потреб і трудовою діяльністю. У процесі виробництва людина, впливаючи на природу і змінюючи її, створює світ олюдненої природи. Причому під впливом нового способу життєдіяльності відбувається зміна, олюднення самих життєвих потреб, успадкованих людиною при її виокремленні з тваринного світу.

На основі сказаного можна зробити висновок: сутність людини (сутність другого порядку) полягає в тому, що її життєдіяльність є безупинним процесом задоволення, відтворення і народження нових потреб, що здійснюються на основі матеріального виробництва, у якому виробництво знарядь стає особливою потребою. Виникнувши як результат життєдіяльності, як умова забезпечення задоволення життєвих потреб, вона і процес її реалізації перетворюються на передумову самої життєдіяльності. Сутність людини (сутність другого порядку) здійснюється в діалектиці потреб у знаряддях праці і трудової діяльності.

У цій діалектиці здійснюється не тільки виробництво знарядь праці і засобів задоволення потреб, але також відтворення і народження нових потреб, як життєвих, так і в знаряддях праці. Більше того, процес суспільного виробництва (маємо на увазі не окремий трудовий акт) є в один і той же час процесом створення світу олюдненої природи, виробництва і відтворення системи суспільних відносин, суспільних умов життя і виробництва і відтворення самої людини в її індивідуальному бутті. Саме тому матеріальне виробництво виступає як основа життєдіяльності суспільства.

Однак виробництво знарядь праці і засобів для забезпечення своєї життєдіяльності люди можуть здійснюватись тільки спільно, вступаючи в якісно нові, порівняно з тваринним світом, зв'язки і відносини між собою і з природою. Визначальними серед цих відносин є економічні, що являють собою ту соціальну форму, у якій і за допомогою якої люди здійснюють як виробництво знарядь праці, так і необхідних засобів для задоволення життєвих потреб. Тому суспільна праця забезпечує не тільки виробництво засобів для задоволення життєвих потреб, але також виробництво і відтворення певних суспільних відносин, певних форм спілкування. Якщо виробництво засобів життєдіяльності здійснюється в сфері емпіричної взаємодії з зовнішнім світом, то виробництво суспільних відносин здійснюється поза безпосереднім емпіричним сприйняттям світу. Виникнувши, ці відносини впливають на процес матеріального виробництва, сприяючи його розвитку чи стримуючи його. Ці відносини проявляються як відносини власності, відносини обміну діяльністю, розподілу, обміну, присвоєння, споживання. Але крім них у систему суспільних відносин входять відносини між історичними спільностями людей (рід, плем'я, народність, нація), шлюбно-сімейні відносини, побутові, міжособові, між суспільством і особою, між суспільством і природою. Тому життєдіяльність суспільства виникає як складний процес не тільки задоволення життєвих потреб і потреб у знаряддях праці, але і відтворення всієї системи суспільних відносин. Причому відтворення цих відносин стає особливою соціальною потребою життєдіяльності людини, перетворюється на відносно самостійну сферу життя. Слід зазначити, що відтворення і нове виробництво суспільних відносин часом набуває більш важливого значення, ніж безпосередні результати процесу матеріального виробництва. Це пояснюється тим, що матеріальне виробництво створює необхідні для життя засоби, суспільні ж відносини визначають спосіб розподілу і спосіб споживання цих результатів. Система суспільних відносин, виникнувши як результат життєдіяльності людини, перетворюється на її передумову. Таким чином, виникнення системи суспільних відносин становить важливу ланку в становленні людини і є одним з найважливіших аспектів людської сутності, компонентом людського начала.

Зі сказаного можна зробити висновок: сутність людини (сутність третього порядку) полягає в тому, що її життєдіяльність є безупинним процесом задоволення, відтворення і народження нових потреб, що здійснюється в системі суспільних відносин, вироблення і відтворення яких стає особливою соціальною потребою. Ця потреба, як і потреба у виробництві знарядь праці, виникає і формується як інтегрований вираз життєвих потреб людини, як умова їх задоволення і у той же час — як передумова їх відтворення і народження нових. Цей рівень сутності людини реалізується в діалектиці потреб у суспільних відносинах і діяльності з їх відтворення. Сутність людини (сутність третього порядку) схематично можна визначити у такий спосіб:

Таким чином, матеріальне виробництво і система суспільних відносин є тими факторами, що опосередковують саму можливість задоволення життєвих потреб людини, складають ту основу, завдяки якій вона виділилася з тваринного світу і яка є передумовою самої її життєдіяльності.

Взаємозв'язок виробництва засобів для задоволення життєвих потреб із суспільними відносинами не можна розуміти так, начебто спочатку виникло виробництво, а вже потім - суспільні відносини.

Це процес одночасний, як дві сторони одного цілого. Йдеться тільки про механізм взаємозумовленості цих двох сторін життєдіяльності людини.

Виникнення опосередкування задоволення життєвих потреб і всієї життєдіяльності людини процесом виробництва і системою суспільних відносин зумовила потребу в новому типі орієнтації, орієнтації в соціальних умовах буття. Тваринний тип орієнтації, заснований на системі умовних і безумовних рефлексів, інстинктів, став недостатнім для людини. Опосередковані зв'язки і відносини стали недоступними для безпосереднього сприйняття їх органами чуття. Тому виникла потреба в усвідомленні людиною опосередкування своєї життєдіяльності соціальними умовами буття, потреба в абстрактному мисленні.

Процес формування нового типу орієнтації є складним і багатоплановим. У процесі виробництва, перетворення предметів природи на знаряддя праці і засоби задоволення потреб людина, яка формується, стала помічати і використовувати ті властивості предметів, що можуть бути використані і для виготовлення знарядь праці і засобів життя. Накопичений емпіричний досвід узагальнювався і позначався певними символами і знаками, групи властивостей і предметів позначалися словами. Це словесне позначення предметів зовнішнього світу знайшло свою реалізацію в мові. Важливо підкреслити, що в ході трудової діяльності ускладнюється і система взаємозв'язків між людьми, виникає потреба в спілкуванні не тільки в безпосередній життєдіяльності, але й у здійсненні виробництва, у якому використовувалися узагальнені результати практичного освоєння світу. Крім цього, виникли зв'язки і відносини, викликані необхідністю вирішення питань організації виробництва, здійснення розподілу створених продуктів. Іншими словами, виникла потреба в особливому засобі спілкування між людьми. І цим засобом стала мова.

Мова стала засобом не тільки обміну інформацією, але й узагальнення досвіду людської діяльності, його добору, систематизації, збереження і передачі від покоління до покоління, від однієї історичної епохи до іншої, а також засобом активного впливу людей один на одного. Виникнення мови стало найважливішим фактором становлення людини. Вона стала не тільки матеріальною формою свідомості, але і засобом активного впливу людини на навколишній світ і одна на одну.

Говорячи про обумовленість виникнення нового типу орієнтації, варто підкреслити, що залежність безпосередньої життєдіяльності людини від соціальних умов життя знайшла свій вираз в інтересі — у соціальному феномені, властивому людині і який є виразом об'єктивної залежності життєдіяльності людей від соціальних умов життя. Зміст інтересу визначається, по-перше, змістом, характером і спрямованістю потреб і, по-друге, тим, у якій мірі соціальні умови життя забезпечують чи не забезпечують задоволення потреб. Через інтереси здійснюються взаємозв'язки між людьми. Різне місце соціальних суб'єктів (осіб, груп, класів) у системі суспільного виробництва зумовлює різну спрямованість і роль їхніх інтересів у житті суспільства.

Під впливом інтересу людина ставиться до об'єктивної дійсності як суб'єкт, тому що ця дійсність, чинячи вплив на можливості задоволення потреб, змушує її до певного характеру і виду діяльності. Під впливом інтересів відображення об'єктивної дійсності у свідомості людей здійснюється не дзеркально, а через призму необхідності забезпечення їх життєдіяльності. Характер усвідомлення соціальними суб'єктами свого відношення до об'єктивної дійсності, до світу людського буття залежить від того, збігаються чи не збігаються їх інтереси з об'єктивними законами, тенденціями розвитку природи і суспільства. Якщо інтерес збігається з цими законами, то усвідомлення людиною відношення до цієї дійсності буде відповідати цій дійсності. Якщо ж інтерес не збігається з об'єктивними тенденціями розвитку суспільства, то усвідомлення не буде давати правильного відображення дійсності. Більше того, соціальний суб'єкт, що є носієм такого інтересу, змушений протидіяти об'єктивній логіці історичного процесу, тому що ця логіка веде до руйнування умов життєдіяльності соціального суб'єкта. Отже, інтерес зумовлює суб'єктивність ставлення соціальних суб'єктів до об'єктивної дійсності, а також суб'єктивність бачення світу.

Усвідомлення людьми відношення до природних і соціальних умов життя через призму інтересів виражається в цілях, які, виникнувши як результат усвідомлення, як результат життєдіяльності загалом, стають ідеальними спонукальними імпульсами активної діяльності людини. Усе, що робить людина, вона робить, реалі-зуючи ті чи інші цілі. Таким чином, цілепокладання і реалізація цілей набувають значення відносно самостійної сфери життєдіяльності — сфери, що, з одного боку, є результатом попередньої життєдіяльності, а, з іншого боку — її передумовою. У цьому процесі вироблення, реалізація і відтворення цілей стає особливою соціальною потребою.

Саме опосередкування задоволення життєвих потреб процесом матеріального виробництва і системою суспільних відносин зумовило потребу у виникненні суспільної свідомості, носієм якої стала мова, потребу у виробленні цілей і діяльності з їхньої реалізації і відтворення.

Завдяки свідомості і цілепокладанню людина від пристосування і збирання приходить до творчої, цілеспрямованої зміни умов своєї життєдіяльності, до створення світу олюдненої природи і соціального буття. Суспільна свідомість і цілепокладання є дуже важливим чинником людського начала.