Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

- соціально-організовані системи (людина, родина, різні колективи, об'єднання й організації, партії, класи, нації, держави, системи держав, суспільство, людство загалом).

Якщо ми порівняємо ці форми організації матерії, то помітимо, як ускладнюються фактори, що визначають цілісність наявних у ній систем. У неживій природі, де цілісність визначається ядерними, електромагнітними і гравітаційними силами зв'язку, вона забезпечується тим, що енергія взаємодії між елементами системи перевищує сумарну кінетичну енергію цих елементів разом з енергією зовнішніх впливів, спрямованих на руйнування системи. У живій природі до згаданої умови забезпечення цілісності додається забезпеченість її інформаційними процесами зв'язку і керування, саморегуляції і відтворення біосистем на різних структурних рівнях. У суспільстві цілісність забезпечується численними соціальними зв'язками і відносинами, що становлять — принаймні в ідеалі — найбільш розвинутий у якісному плані рівень саморегуляції систем.

Акцентуючи на настільки високому ступені розвиненості саморегуляції суспільних систем, варто враховувати і ту немаловажну обставину, що ефективність її забезпечувана лише в тому випадку, якщо суспільна життєдіяльність не перешкоджає нормальному здійсненню саморегуляції нижчого рівня — біологічних систем. Тут особливо зрима не тільки перевага вищих рівнів самоорганізації матерії над нижчими, але і нездоланна залежність перших від останніх.

Факт наростання такої залежності вдало помітив в одній зі своїх робіт основоположник філософської антропології М. Шелер. "Потік діяльних сил... тече у світі, де ми живемо, не зверху вниз, але знизу нагору! — пише він. Із найгордішою незалежністю стоїть неорганічний світ з його закономірностями — лише в деяких точках він містить щось начебто "живе". З гордою незалежністю протистоять людині рослина і тварина, причому тварина набагато більше залежить від існування рослини, ніж навпаки. Тваринна орієнтація життя означає аж ніяк не тільки досягнення, але і втрати порівняно з рослинною організацією, тому що в неї більше немає того безпосереднього зв'язку з неорганічним, котре є в рослини завдяки її способу живлення... Кожна вища форма буття безсильна щодо нижчої і здійснюється не власними силами, а силами нижчої форми. Життєвий процес є ...процесом, що має власну структуру, але здійснюється він винятково матеріалом і силами неорганічного світу"8. Дана думка — гарний привід також для міркувань про відносність "субординативних" уявлень про структуру буття, що дотепер у нас превалюють.

Названим раніше рівням регуляції цілісності матерії відповідають різні форми її руху, що виражають цілісні зміни матеріальних об'єктів і визначальні властивості, структурну організацію і характер існування матерії. Серед форм руху звичайно виділяють дві групи: ті, котрі виявляються у всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії (механічний рух атомів, молекул, мікроскопічних і космічних тіл; поширення електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних часток), — і форми руху, що виявляються лише на певних структурних рівнях у неорганічній природі, у живій природі і суспільстві. У першому випадку це: просторове переміщення; рух елементарних часток і полів (електромагнітні, гравітаційні, сильні і слабкі взаємодії, процеси перетворення елементарних часток і ін.); рух і перетворення атомів і молекул, що містять у собі хімічну форму руху; зміна космічних систем різних розмірів (планет, зірок, галактик і їхніх скупчень). В другому випадку — це форми руху в живій природі — процеси, що відбуваються в організмах і в надорганізменних системах: обмін речовин, процеси відображення, саморегуляції, керування і відтворення, різні відносини в біоценозах і інших екологічних системах, взаємодія всієї біосфери з природними системами землі і суспільством. Суспільна форма руху матерії містить у собі всі різноманітні прояви свідомої діяльності людей, що втягує у свою орбіту всі досоціальні форми руху.

Людина, тим самим, здійснює унікальну акцію, неможливу для всіх інших живих істот: вона, за словами Ф. Бекона, опановує рухом. Людина здатна витягати з навколишньої природи усе могутніші енергетичні ресурси, використовуючи їх як засоби для реалізації своїх цілей. В міру зростання своєї здатності витягати з природи ці енергоресурси, людина виявляється вже в становищі не тільки суб'єкта своєї життєдіяльності, але і свого роду суб'єкта космогенезу, створення умов свого існування (принаймні на певній ділянці Всесвіту). Уже те, що людина сьогодні здатна кілька разів знищити цивілізацію, її космічну передумову - життя, свідчить на користь сказаного. Звідси — небувале зростання відповідальності людини за раціональність впливу на середовище свого буття.

Саме в цьому значенні людству сьогодні доводиться справою доводити, що суспільство — вищий рівень саморегуляції матеріальних систем, їхнього саморуху.

Його саморегуляція ґрунтується на здатності здійснювати свідомий вибір серед різних можливостей саморозвитку тих, котрі найбільшою мірою відповідають як сутнісним особливостям соціальності, так і сутнісним властивостям несоціальних форм організації матерії. Тільки за наявності взаємовідповідності, взаємокореляції між суспільством і природою - досяжний той ступінь їхньої взаємодії, який є найефективніший саме для вищої форми саморозвитку матерії.

Питання впирається, отже, у виявлення допустимих з погляду майбутнього існування і розвитку людини, меж її перетворювальної експансії у Всесвіті.

Наприклад, зважаючи на сучасні досягнення науки, можна припустити, що, навчившись, скажемо, керувати біогеносферою, людина зможе регулювати антиентропійні її начала, ефективніше протистояти ентропії.

Порушене тут питання актуальне й у тому плані, що живій істоті притаманне, поряд із прагненням зберегти свою стабільність, зберегти гомеостазис, також і прагнення максимально використовувати зовнішню енергію і речовину, що призводить до порушення гомеостазису. У живій природі існує, отже, суперечність між охарактеризованими прагненнями, що є одним з найважливіших механізмів конституювання нових форм існування матерії. Суб'єкт же життєдіяльності, що володіє здатністю до свідомого ціле покладання і цілереалізації, може і повинен чинити вплив на навколишню дійсність у рамках постійного збереження і відтворення на новій основі згаданої суперечності. Найважливіше із завдань, що виникають при цьому, відзначає Н. Н. Мойсеєв, - "знати межі гомеостазису, ті критичні значення параметрів біосфери, за яких починається принципово непередбачений розвиток і можливий перехід біосфери в такий стан, у якому місця для людини може і не виявитися"9.

Адже найфундаментальнішою основою, на якій здійснюється взаємодія суспільства і природи, є життя — та властивість матерії, що розвивається, завдяки якій з'явилася розумна істота, здатна не тільки використовувати наявно дане природне середовище, але і створювати так звану "іншу природу" — культуру як безпосередню форму свого проживання і розвитку.

Звідси — два смислових плани самого феномена життя: як природно-біологічного явища, властивості матерії, що розвивається, з необхідністю виникнення при певному збігу сприятливих обставин у тому чи іншому "відсіку" нескінченного Всесвіту, для якого, помітимо, байдуже, де, коли і за яких обставин виникне, розів'ється чи зникне життя. І як явища людськи-значимого, тобто тієї "материнської утроби", з якої виникла розумна істота: яка усвідомлює весь навколишній світ і саму себе і якій зовсім не байдужа ні її космічна доля, ні її космічні корені, передумови й умови. Життя як природно закономірний факт. І життя як вища цінність космогенезу. Може бути - як дарунок. Може бути — як чудо. Як щаслива випадковість і т.ін.

Життя в його "природному вимірі" — це спосіб існування білкових тіл і нуклеїнових кислот, зміст якого — безупинний обмін речовин між організмом і навколишнім середовищем, процеси відображення і саморегуляції, спрямовані на самозбереження і відтворення організмів. Обмінюючись речовиною і енергією з навколишнім середовищем, живий організм відтворює свою структуру і функції, а також обновляє клітинний склад тканин. Життя — система форм руху, що включає в себе, крім внутрішньоорганізменних процесів (які забезпечують підтримку стабільності внутрішнього середовища в мінливих умовах існування) і процеси взаємодії, зміни і розвитку в надорганізменних біологічних системах (колоніях організмів, видах, біоценозах, біогеоценозах, усій біосфері).

Життя в його культурному вимірі — це насамперед природна передумова становлення, розвитку і подальшої долі якісно нового способу буття, що перетворилося нині на могутню геологічну силу, небувалу і на нашій планеті, і, можливо, у Всесвіті. Культурні параметри життя, отже, припускають, що біосфера під впливом наукових досягнень і людської пращ поступово трансформується в новий стан — ноосферу - сферу розуму (В. І. Вернадський). Тим самим передбачається і космічна відповідальність суб'єкта життєдіяльності за згадану трансформацію, за свою власну долю, долю людської цивілізації, у тому числі - її космічних передумов і умов.

До порівняно недавніх пір лейтмотивом філософського осмислення еволюції форм матерії і руху було підтвердження тієї принципової обставини, що вищі з цих форм виникають на основі нижчих і включають їх у себе - згідно зі структурою і закономірностями розвитку складнішої системи. Нині стало очевидним, що людина як розумна істота є таким суб'єктом вищої форми саморозвитку матерії, що несе відповідальність за характер і особливості згаданого "включення" нижчого у вище.

Адже виникнення і розвиток життя на Землі є не тільки об'єктивно закономірним, але й унікальним етапом трансформацій, яких зазнає матерія в процесі її саморозвитку. Безуспішність на сьогодні пошуків проявів життя на інших небесних тілах Сонячної системи — свідчення того, що в міру ускладнення типів матеріальних систем "частота" їхньої наявності вже при переході від систем неорганічної до систем органічної природи різко зменшується. Тому питання про збереження всіх необхідних умов для подальшого існування життя на нашій планеті — у тому його різноманітті, що забезпечило космічні умови виникнення і розвитку людської цивілізації, — найважливіше для людства. Відповідальність за збереження або відтворення цих передумов виражає сьогодні високу "данину", що повинна платити людина за те, що вона є вінцем саморозвитку матерії, еволюції, природи.

Суспільна форма руху матерії містить у собі усі вищі форми відображення і цілеспрямованого предметно-практичного перетворення людиною дійсності.

І питання про те, наскільки сприяє таке перетворення збереженню або відтворенню різноманіття життя на Землі — мірило свідомості людської діяльності.

Адже для матерії необхідною і достатньою умовою самозбереження є її вічність, нескінченність, здатність до саморуху, самоперетворення, самовідновлення. Не маючи ніяких "зовнішніх" стосовно себе "гарантів" самозбереження, вона і не має потреби в таких. Не має зовнішніх гарантів самозбереження і вища форма саморозвитку матерії — людська цивілізація. Більше того, для останньої необхідні, але зовсім не достатні ті умови самозбереження, якими володіє матерія загалом, якщо вони не доповнені такою принциповою умовою, як досить розвинута здатність матерії до самосвідомості, якщо хочете — до свідомої саморегуляції в особі людини.