Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

Абстракція "людина" є вихідною посилкою побудови логіки філософського осмислення відношення "людина — світ". У понятті "людина" у найузагальненішій формі виражені всі істотні сторони життєдіяльності людини. Тому сходження від абстрактного до конкретного дозволяє розкрити істотні риси всіх сфер суспільного життя в їхньому реальному прояві. Це дає можливість розкрити взаємозв'язок сутності і дійсності. Крім того, розкриття сутності людини дає ключ до розуміння історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, що здійснюється в діалектиці потреб і діяльності, а точніше - у діалектиці закону сходження потреб і закону сходження діяльності. Такий підхід дозволив представити історичний процес процесом абсолютного руху становлення людини.

Поняття світу. Буття і матерія, їх взаємозв'язок

Розкриття сутності людини дозволяє зрозуміти, що людина, вийшовши з тваринного світу, стає універсальною істотою за своїми потребами, за видами діяльності, за різноманіттям свого відношення до навколишнього дійсності і до самої себе. Однак виділення сутності людини на основі аналізу її емпіричного буття обумовлює необхідність розкриття і сутності світу, у якому вона здійснює свою життєдіяльність. Тому відношення "людина - світ" набуває істотно важливого значення як основна світоглядна проблема.

Поняття "світ" як світоглядна категорія сформувалася ще в дофілософський період розвитку суспільної свідомості. Генетично виникнення і формування цієї категорії пов'язане з практичним виділенням людини з природи. Опосередкування життєдіяльності людей процесом матеріального виробництва і системою суспільних відносин зумовило становлення суспільства як певної цілісності, у якій життєдіяльність індивідів стала можливою тільки у формі їх колективної діяльності, спрямованої на освоєння сил природи для задоволення своїх потреб. Склалася специфічна система взаємозв'язків між самими індивідами в рамках первісної общини, що проявилася в тому, що життєдіяльність окремих індивідів, задоволення їх життєвих потреб стало можливим тільки за допомогою задоволення потреб общини як цілісності. І, як зазначалося раніше, такими спільними потребами стали потреби у виробництві знарядь праці, засобів для задоволення життєвих потреб і у формуванні суспільних відносин. Ця внутрішня система взаємозалежності індивідів і потреб общини зумовила характер і спрямованість їх діяльності, необхідність у колективній діяльності.

Крім того змінився і характер ставлення общини до природи: становлення людини стало можливим тільки з переходом від пристосування і збирання до діяльності, спрямованої на зміну і перетворення предметів природи на знаряддя праці, а за їхньою допомогою — на перетворення предметів природи на засоби задоволення потреб. Тим самим природа безпосередньо включалася в сферу активної діяльності людини. Складалася певна єдність не тільки індивідів усередині общини, але і єдність людини і природного середовища, включеного в сферу її практичної діяльності. На цій основі почало створюватися і цілісне уявлення про коло предметів, явищ, цінностей, про систему відносин, що становлять життєву сферу людини. Таке уявлення про життєдіяльність людини, як у взаєминах між людьми, так і у взаєминах людини і природи, втілилося в категорії "світ". У своєму виникненні це поняття є родовою самосвідомістю людини, усвідомленням включення індивіда в общину, у колективну спільну діяльність по освоєнню природи і забезпечення свого існування, функціонування. Оскільки община виступала як відносно самостійна система, яка поєднує індивідів у їхній боротьбі за забезпечення свого існування, остільки для індивіда світ визначався рамками роду, племені, а для общини - рамками того природного середовища, у якому вона жила, ця особливість бачення людиною себе у взаємозв'язку з іншими людьми і з природою у буденному вжитку і розумінні, як "світ — це громада", "увесь світ — уся громада", "усім миром — усією громадою".

В міру становлення і розвитку людини відбувався розвиток і зміна уявлень про світ. У цьому зв'язку наповнялося конкретним значенням і відношення "людина — світ". У філософському осмисленні дійсності, в історичному розвитку філософської думки категорія "світ" наповнялася змістом відповідно до розвитку самої людини, її пізнавальних здібностей і засобів зміни навколишньої дійсності.

Становлення змісту поняття "світ" здійснювалося в різних аспектах. Серед них найважливішими є: становлення уявлень про просторово-часові параметри світу і про його зміст; про першооснови, про граничні основи його буття; про місце людини у світі, відношення до нього, можливості його пізнання і перетворення, про роль світу в життєдіяльності людини.

Ці уявлення формувалися в безпосередньому зв'язку з практичною і пізнавальною діяльністю людини.

Так, на ранніх етапах становлення людини, життя якої обмежувалося певною територією, склалося уявлення,щосвіт - це простір, площина, обмежена небом і обрієм.

В міру розвитку виробництва, торгівлі, засобів пересування світ постав у формі півсфери, що стоїть на китах, слонах і т.д., потім світ постав у вигляді земної кулі, які була центром всесвіту.

Потім виникли уявлення про те, що Земля - це тільки одна з планет сонячної системи, а ця система — частина Галактики і т.д. Поступово сформувалося уявлення проте, що світ нескінченний у просторі.

З погляду часових параметрів спочатку світ уявлявся як щось виникле з хаосу, створене якимись надприродними силами. Як і все, що існує, він має свій початок і буде мати кінець.

Але з розвитком науки, особливо з відкриттям закону збереження і перетворення енергії, сформувалося уявлення про те, що світ неможливо створити і неможливо знищити, що він вічний. Отже, світ нескінченний у просторі і вічний у часі, а людина - тільки його частка.

Яке ж місце займає людина у світі і чи можна обмежити поняття світ тільки його просторово-часовими параметрами? Звичайно ж ні. Питання про світ, його природу і сутність значно складніше і багатогранніше. І шлях до його розуміння лежить через виявлення сутності людини.

Розкриття соціально-діяльної сутності людини дало можливість осмислити світ не просто як об'єктивну дійсність, але і як "дійсність людських сутнісних сил". Це означає, що світ за своєю суттю — це єдність природної і суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю. Тому категорія "світ" фіксує не просто природні, об'єктивно-матеріальні властивості дійсності, але насамперед особливості людського практично-діяльного ставлення до себе і до умов свого існування. Категорія ця містить у собі також уявлення про відповідний світопорядок, тобто про систему соціальних і природних зв'язків, центр яких — людина, її соціально-діяльна сутність. У цьому зв'язку категорія "світ" відрізняється від інших філософських категорій, що вживаються для різних характеристик всього існуючого, тим, що вона розглядає суще не саме по собі, а в його існуванні і відношенні до людини. Тому світ постає насамперед як людський світ, як реальний процес життєдіяльності людини, узятої в її реальному існуванні як людська дійсність. Щоб зрозуміти взаємозв'язок людини і світу, необхідно людину уявити не просто у світі, а у світі історичному, у системі суспільних відносин, що визначають характер і відношення до світу природного.

Людина в процесі активного, цілеспрямованого впливу на природу змінює її, перетворюючи її на світ олюдненої природи, що забезпечує її існування, життєдіяльність. У той же час вона руйнує природу, створюючи загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, то світ перестане існувати як світ людського буття. Це не означає, що зникне природа і ті зміни, що здійснила у ній людина. Природа й олюднена природа втратять свою якісну визначеність як світ буття людини. Тому можна сказати, що категорія "світ" служить для позначення тієї сфери дійсності, яка під впливом і в ході суспільно-історичної практики перетворюється на реальну умову і основу життєдіяльності людини, тобто світ — це практично опосередкована предметна дійсність, у якій і за допомогою якої здійснюється людська життєдіяльність.

Зміст і межі світу не є чимось незмінним. В міру освоєння людиною природи, ускладнення соціальних зв'язків і відносин зміст світу поглиблюється, збагачується, а межі усе більше розширюються. У сферу практичної і пізнавальної діяльності включаються не тільки предмети безпосередньої найближчої природи. Людина виходить у космос, проникає в самі глибини Всесвіту. Однак серцевиною світу є система соціальних зв язків і відносин, у яких людина здійснює свою життєдіяльність. У зміст світу, природно, включається і духовний світ людини, способи і продукти духовної творчості.

Важливо підкреслити, що розкриття сутності людини і світу, а також їх взаємозв'язку здійснюється за допомогою певного понятійно-категоріального апарату, який в історичному розвитку філософської думки постійно розвивався, удосконалювався. Особливого значення в цьому плані набувають категорії "сутність", "існування", "дійсність", "буття". У різних філософських системах зміст цих категорій трактується неоднозначно. А в останні десятиліття розробці понятійно-категоріального апарату, розкриттю змісту окремих категорій у філософській літературі приділялося зовсім мало уваги. Тому в даній роботі трактування змісту цих понять не може претендувати на загальне визнання. Проте говорити про їх ззміст необхідно, щоб було зрозуміло, про що йдеться.

Сутність — це глибинна система зв'язків і відносин, виникнення якої зумовлює виникнення, існування, функціонування, розвиток явищ, процесів, систем і з руйнуванням якої припиняється існування останніх. Так, як зазначалося, сутність людини полягає у виникненні опосередкування задоволення життєвих потреб системою соціальних потреб і відповідних до них видів діяльності. Це опосередкування складає ту основу, на якій базується саме існування людини і поза якою вона перестає бути такою.

Категорія "існування" служить для позначення насамперед наявності. Коли ми говоримо: "воно" існує, то й наголос робимо на тому, що "воно" є в наявності. Однак фіксація факту існування ще не розкриває специфіки існуючого. Остання розкривається в категорії "дійсність", яка виступає, з однієї сторони, як певна реальність, існуючий світ. Але це не просто наявність різноманіття предметів, явищ, процесів. Тому дійсність, з іншої сторони, є такою наявністю, у якій різноманіття перейняте внутрішніми взаємозв'язками, які створюють цілісну систему з її основою, із закономірностями функціонування, розвитку. Отже, строкате різноманіття набуває значення дійсності тільки в єдності із сутністю. Це означає, що дійсність — не простий синонім наявного положення речей, а єдність сутності й існування. Для осмислення дійсності необхідно проникнути в сутність, що складає її основу. У такому плані дійсність — це спосіб буття сутності, обумовлений як самою сутністю, її внутрішньою структурою і логікою розвитку, так і зовнішніми умовами й обставинами, у яких вона знаходить свій прояв. Поки не розкрита сутність, дійсність постає як просте різноманіття, сукупність різних явищ.