Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

З усього сказаного про співвідношення досоціальних і соціального рівнів організації матерії випливає один суттєвий загальнофілософський висновок. Матерія загалом — і історично, і логічно — первинна стосовно свідомості, незалежна від її суб'єкта — людини. Однак у деяких своїх різновидах, що є саме умовами і передумовами виникнення, функціонування, розвитку життя і його вищого прояву - людини (земна природа і поки тільки навколоземне, а в перспективі більший космічний простір), "долюдські" матеріальні системи стають усе залежнішими від людини, її діяльності і свідомості, "вторинними" щодо людини.

Та й сама первинність матерії і вторинність свідомості в її традиційному трактуванні виглядає сьогодні досить курйозною. Адже вторинність свідомості нерідко трактувалася як її... другорядність. І ті ж матеріалісти у випадку серйозних "пробуксовок" у суспільній життєдіяльності апелювали аж ніяк не до "первинної матерії", але до... "вторинної свідомості" (адже упор на "фактор свідомості" був, по суті, провідним догматом офіційної ідеології).

Якщо повернутися до власне філософської постановки даного питання, то варто мати на увазі, що для формування матеріалістичної світоглядної культури значиме не тільки з'ясування "пріоритету", первинності матерії в рамках протилежності свідомості, але і з'ясування можливості матерії до саморозвитку, які призвели до появи і розвитку людини як суб'єкта, здатного і покликаного брати на себе відповідальність за репрезентований ним етап, рівень саморозвитку матерії, людської свідомості як гаранта цієї відповідальності. В окресленому ракурсі свідомість — не протилежність матерії, а духовний регулятив її саморозвитку в особі людини і відповідно - вищий психічний рівень такого саморозвитку.

Тільки за умови з'ясування такого багатства філософського поняття матерії можуть бути реалізовані повною мірою методологічні і світоглядні можливості діалектичного трактування принципу матеріальної єдності світу, що виражає субстанціональність, загальність і абсолютність матерії, що розвивається. Тому що суть монізму діалектико-матеріалістичного світогляду — не в зведенні всього сущого до матеріальної субстанції (хоча без усвідомлення того, що у світі не існує нічого, що не було б певним станом матерії, її властивістю, формою руху, продуктом розвитку — такий монізм немислимий), а в спрямуванні на послідовне виведення з матеріальної субстанції всього багатства світу, у доведенні розуміння субстанціональної основи буття до розкриття матеріальних передумов виникнення і розвитку людини, рушійних сил і законів розвитку суспільства, ролі сучасної людини, людства в процесі космогенезу.

Діалектико-матеріалістична філософія, отже, осмислює, вивчає матеріальний світ не тільки як об'єктивну реальність, протиставлену людській свідомості, всесвіт, незалежний від людини, але і як всесвіт, що співвідноситься з людиною, тобто світ як співвіднесення "людина — всесвіт". Матеріальний світ постає тут в ієрархії форм саморозвитку, що породжують умови виникнення і розвитку людини, людської цивілізації, що дозволяє усвідомити місце людини у світі, космічні "корені" і космічні перспективи цивілізації.

Найважливіше світоглядне завдання такого з'ясування — сприяти усвідомленню людиною себе як творця власної долі, усвідомленню космічної відповідальності людини як вищої сили природи, наділеної "мислячим духом", за свої діяння.

Суть діалектико-матеріалістичного монізму — у постійному співвіднесенні долюдського і людського рівнів організації матерії, у виявленні адекватних масштабів і критеріїв такого співвіднесення, у розкритті як принципової спільності названих рівнів буття, так і якісної своєрідності вищого серед них порівняно з попередніми.

У рамках принципу матеріальної єдності світу філософська думка постійно робить свого роду висхідний і нисхідний рух по рівням буття. "Беручи в якості вищого людину, ми спускаємося "шкалою" організації матерії до її нижніх рівнів і в остаточному підсумку виходимо у всесвіт, у його космічні глибини. Робимо це, щоб усвідомити об'єктивний закономірний процес саморозвитку природи, що призвів до появи в ній людини з її "мислячим духом". Нас, людей, як істот, що мислять, цікавить тут питання: як виник наш людський світ, що йому передувало, завдяки чому він став можливим? З цього питання, власне, і почався розвиток філософії: усе відбулося або з води, або з вогню, або з повітря і т.д., завдяки таким-то і таким-то процесам".

Основні труднощі, що довелося переборювати філософській думці в процесі свого багатовікового розвитку, — вирішення питання про джерело саморозвитку природи, спосіб породження нею мислячої людини, її ролі в космогенезі. Матеріалізм ХУІІ-ХУІІІ століть, відстоюючи ідею вічності природи, відповідного походження всього живого на Землі, включаючи людину, проте не створив діалектичної концепції об'єктивних закономірностей саморозвитку природи, становлення і розвитку людини.

Сучасна діалектико-матеріалістична філософія розглядає становлення і розвиток людини як природничоісторичний процес, у ході якого людина створює свій власний світ, змінюючи, "олюднюючи" природу. Матеріальна суспільно-історична практика лежить в основі усіх формоутворень предметного і духовного світу людини і людства.

Доведення розуміння об'єктивних форм розвитку матерії до саморозвитку, а останнього до форм саморозвитку людини — головна відмінна риса діалектико-матеріалістичного філософського монізму.

Сказане, безумовно, зовсім не означає, начебто матеріальна дійсність, розглядаючи світ як "центрований" щодо можливостей появи соціальної форми руху матерії, зводиться тим самим лише до позитивних умов конституювання людського світу; не означає, іншими словами, начебто при цьому виключаються можливості інших світопорядків і світів. Це означає, що світ тут визначається не тільки щодо умов, що ведуть до соціогенезу, але і щодо негативних умов реалізації можливостей соціогенезу. Мова йде про можливість світів, що не ведуть до виникнення людини, світівдцо є джерелом різноманіття Универсума, який виходить за сферу людини, антиподних форм доцільної активності, земних форм свідомості. Отже, у дуже загальному масштабі подібного розгляду світ з'являється не тільки як передумова появи і суто земного розвитку людини, але і як космічна сфера ствердження її як істоти універсальної і у той же час унікальної11.

Отже, універсальність і унікальність - та діалектична суперечність, у рамках якої здійснюється практично все буття людське, як у його суспільних, "родових" проявах, так і в індивідуальних.

І чи тільки буття людське? Здається, що сьогодні можна порушувати питання і про унікальність кожного з проявів буття загалом.

З цих позицій існує сенс подивитися по-новому на деякі філософські трактування матерії, здавалося б давним-давно спростовані теоретичною думкою. Йдеться, зокрема, про світоглядну значимість, так хваленого нашою філософією відмовлення від якісно-субстратного розуміння матерії, від спроб уподібнити матерію деякій "першоречовині". Тому що для людини як живої істоти головне не без'якісні "першоелементи" матерії, а ті, може бути, неповторні, якісні модифікації, яких вони набувають у різних варіантах космогенезу. Сьогодні ми все більше переконуємося, наскільки мудрими (і прозорливими в екологічному плані!) були еллінські натурфілософи з їхніми "чотирма стихіями". Мова цих стихій, віднесення всіх явищ буття до груп: "земля", "вода", "повітря", "вогонь" — адже це не просто першоелементи матерії, це — символи буття. За цими чотирма стихіями, виявляється, можна розподіляти і класифікувати в кожному художньому творі поетичні образи. Природознавство свої явища здавна осягало як сполучення цих чотирьох елементів. "Чотири стихії — це своєрідні матки — матриці усього в бутті. Вони й основні елементи самої основи буття, і до того ж чуються як основні терміни метамовлення, яким можна усе позначити... Адже що таке чотири агрегатні стани речовини, як не земля (тверде), вода (рідке), повітря (газоподібне), вогонь (плазма)? Виходить, матерія, будь-яка предметність світу вкладається в них... Аристотелівські чотири причини... допускають приурочення до стихій, і ймовірний розподіл може виглядати так: Земля — матеріальна причина, вогонь — діяльна причина... Вода — цільова причина, ентелехія (тому що припускає плин, відкіля і куди); повітря залишається формальною причиною (духовні, неречовинні ейдоси, ідеї, хоч і світові вони, вогненні...)". Якщо ж згадати, до того ж, ті символи, у яких елліни виражали своє бачення способу зв'язку першоелементів буття, способу конституювання всіх його формоутворень (емпедоклові "любов" і "ворожнеча"), стає зрозумілим, чому Космос уявлявся їм живим, теплим, дихаючим і т.ін. організмом (а не "механізмом"!).

Наскільки ж бракує сучасній людині такого ставлення до Космосу. Ставлення до кожного формоутворення буття як до чогось унікального. Без цього ж матеріалістичний монізм стає плоским і "прісним".

Звичайно, суто пізнавальна значимість натурфілософських уявлень про матерію сьогодні, можливо, і невелика. Однак значимість світоглядна — незаперечна. Адже для реальної людини, скажемо, земля - це не тільки "ґрунт", "сировинні ресурси" та "кубометри". Це ще й основа життя. І могили предків, якими кожний з нас зв'язаний зі своїм "родом". Та й природа ж для нас теж — "при роді", "при-родительниці" і т.д. І хто знає, які пізнавальні прориви можливі в обкресленому напрямі сьогодні. Який загальний висновок зі сказаного? По-перше, це висновок про те, що визнання універсальності й унікальності людини недостатньо у світоглядному плані, якщо воно не доповнюється визнанням універсальності й унікальності позалюдських різновидів буття. Такий, здавалося б, суто антропоморфний прийом, таке людиномірне трактування буття виявляється при пильнішому розгляді аж ніяк не антропоморфним — справа в тому,щосучасна біологія, приміром, вийшла на обґрунтування унікальності кожного біологічного індивіда.

По-друге, висновок про те, що, напевно, немає і не буде жодної проблеми, яку б філософія вирішила однозначно раз і назавжди. Вітри нових часів по-новому "повертають" устояні уявлення і, здавалося б, давним-давно вичерпані проблеми. От чому філософія не зводиться до жодного зі своїх різновидів, яким би розробленим і всебічним не був який-небудь з них. Філософія, як говорив Гегель, це історія філософії. Це вся її спадщина за багато століть. До цієї спадщини людству доводяться звертатися знову і знову.

Природно, що прийдешні покоління будуть набагато розумнішими і будуть критикувати попередніх мислителів з висоти нового розуміння нових і старих проблем.

Суспільство - безпосередній світ буття людини. Суспільство і особа