Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

На основі сказаного можна зробити висновок: сутність людини (сутність четвертого порядку) полягає в тому, що її життєдіяльність є процесом свідомої доцільної діяльності, спрямованої на пізнання і зміни світу для забезпечення задоволення потреб, процесом, у якому відтворення і вироблення нових цілей стає особливою соціальною потребою. Цей рівень (порядок) сутності людини реалізується в діалектиці потреб в цілях і діяльності щодо їхнього втілення в життя і відтворення.

Схематично сутність людини (сутність четвертого порядку) виглядає таким чином:

У процесі пізнання і практичної зміни навколишньої дійсності людина піднімається до усвідомлення об'єктивних зв'язків, законів,

тенденцій розвитку навколишнього світу, пізнання сутності світу свого буття і своєї власної сутності, пізнання об'єктивної необхідності. Реальний процес життя потребує узгодження життєдіяльності людини як з її потребами й інтересами, так і з об'єктивною логікою розвитку природи, суспільства, мислення. У різноманітті зв'язків і відносин людини з умовами її існування виникає необхідність врахування об'єктивної необхідності для забезпечення свого існування, функціонування. У той же час стає необхідною можливість вибору прийняття рішень, що узгоджувалися б з об'єктивною необхідністю, а також з потребами й інтересами людини. Іншими словами, виникає потреба у свободі. Усвідомлення потреб, інтересів, об'єктивної необхідності стає передумовою творчої зм і тональної діяльності людини, діяльності, у якій потреба у свободі стає найважливішою передумовою її життя. На різних етапах історичного розвитку суспільства рівень свободи різний. Ступінь розвитку свободи є показником ступеня зрілості людини як соціального суб'єкта.

Цей порядок сутності людини можна визначити в такій послідовності:

Таким чином, сутність людини (сутність п'ятого порядку) полягає в тому, що її життєдіяльність с процесом вільного, творчого, змінювального впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку і здійснюється в діалектиці потреби у свободі і творчій діяііьності з її реалізації і відтворення.

Виділення і розкриття специфіки різних рівнів (порядків) сутності людини є одночасно і виявленням тих сторін її ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ, які відіграють певну роль у її бутті і які тільки у своїй єдності і взаємодії дають цілісне уявлення про людину як соціальну істоту У той же час усвідомлення відносної самостійності цих рівнів дозволяє повніше уявити процес виникнення, становлення, розвитку суспільства в його внутрішній логіці формування як цілісності.

Розкриття різних порядків сутності людини дозволяє повніше висвітлити питання про людське начало. Відповідно до такого підходу людським началом є не просте виробництво знарядь праці, а виникнення людини як цілісної системи, у якій безпосередня її життєдіяльність опосередковується потребою у виробництві знарядь праці і трудовою діяльністю, потребою в суспільних відносинах і діяльністю з їхнього відтворення, потребою в цілях і діяльністю по їх реалізації і відтворенню, потребою у свободі і творчій перетворювальній діяльності.

Необхідно також підкреслити, що в міру становлення і розвитку суспільства, формування його як якісно нової системи, цілісності починають формуватися і потреби суспільства, значення яких неухильно зростає. Щоб могли жити окремі індивіди, група, клас як соціальні суб'єкти, необхідно існування суспільства саме як тієї цілісності, у рамках і за допомогою якої можлива їх життєдіяльність. Потреби суспільства стають фактором, який опосередковує ступінь і характер, а також можливості задоволення всіх інших потреб. Природно, що для реалізації, задоволення цих потреб необхідні спільні дії всіх людей. Це потреби виживання людства.

Розглянуті рівні (порядки) сутності людини — це лише різні взаємозалежні між собою сторони її життєдіяльності.

Варто підкреслити, що послідовність порядків сутності людини не слід розглядати як проходження одного за іншим в історичному розвитку. Кожний з наступних рівнів (порядків) сутності людини, виникаючи як результат наявності і функціонування попереднього, виступає в той же час як його передумова. Так, необхідність забезпечення життєдіяльності (сутність першого порядку) зумовила перехід до виробництва знарядь праці і засобів задоволення життєвих потреб (сутністьдругого порядку), які стали визначальною умовою забезпечення самої життєдіяльності. Суспільні відносини, виникнувши як результат становлення виробництва, стали тією соціальною формою, у рамках і за допомогою якої можливо саме виробництво. Це ж стосується всіх наступних порядків сутності людини. Іншими словами, становлення сутності людини - це єдиний, одночасний процес, у якому всі порядки сутності — це тільки різні сторони єдиного процесу.

Ця одночасність і взаємозв'язок різних сторін опосередкування, необхідність орієнтації в складній системі соціальних умов зумовили потребу у швидкому розвитку й удосконалюванні мозку і всього організму. Як результат — за історично короткий період відбувся величезний стрибок в еволюції людського організму й у становленні його як суб'єкта соціальної діяльності, стрибок, що завершив перехід від тварини до людини.

Єдність цих рівнів (порядків) дозволяє зробити висновок, що виникнення людини — це виникнення якісно нової, відкритої, саморегулюючої системи, у якій інтегровано весь попередній розвиток живого, інтегровано таким чином, що забезпечено якісно новий спосіб життєдіяльності кожного окремого індивіда і суспільства в цілому.

У зв'язку з дослідженням питання про сутність людини і процес ії вихіду з тваринного світу дуже важливим є питання про те, чому, на відміну, наприклад, від мавпи, швидкими темпами почав розвиватися її мозок. Це особливо важливо тому, що в науково-дослідній і навчальній літературі часто висловлюється думка про те, що до цього часу залишаються невідомими причини швидкого розвитку мозку людини. В дійсності тут особливої таємниці нема. Хоча це питання є досить принциповим. Існує навіть точка зору, згідно якої саме саморозвиток мозку став причиною переходу від тварини до людини. Проте, аналіз даних сучасної науки дозволяє зробити висновок, що розвиток мозку є кінцевим результатом, наслідком дії цілого комплексу причин. Головною серед них є виникнення опосередкування задоволення життєвих потреб системою соціальних потреб і відповідними їм видами діяльності.

Ці потреби слід розглядати як інтегрований вираз життєвих потреб і як об'єктивну передумову їх задоволення, а, отже, як передумову виживання в процесі її становлення. Саме поступовий перехід від задоволення життєвих потреб в результаті безпосередньої взаємодії з оточуючим світом і на основі системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів до опосередкування задоволення життєвих потреб системою соціальних потреб шляхом свідомої, цілеспрямованої, перетворюючої діяльності взаємодії з умовами існування, став причиною переходу від тварини до людини.

Ускладнення взаємодії з оточуючим світом і між індивидами вело до величезного нагромадження і закріплення в пам'яті різноманітної інформації. На індивідуальному і на колективному рівнях усвідомлення набутого досвіду, необхідність використання цього досвіду, закріплених в пам'яті знань в реальному процесі життя, необхідність орієнтації в складній системі суспільних відносин і у взаємовідношеннях з природою, обумовили необхідність в формуванні особливиго органа, здібного переробляти цю величезну кількість інформації, систематизувати її, зробити придатною для використання. І таким органом став мозок.

Розвиток мозоку став, з однієї сторони, результатом ускладнення умов життєдіяльності, а з другої — передумовою, фактором її забезпечення. Якщо психіка тварин є засобом, що опосередковує взаємозв'язок життєвих потреб з об'єктивними, безпосередніми природними умовами життя, то психіка людини стає засобом, який опосередковує насамперед взаємозв'язлк між соціальними потребами і об'єктивним світом (природним і соціальними), взаємозв'язок, який є визначальною умовою виживання виду - людина.

В процесі становлення людини, коли почалось використання предметів природи як допоміжних засобів задоволення життєвих потреб, їх Виникнення носило індивідуальний і разовий характер. Але навіть ці окремі і випадкові факти закріплювались в пам'яті, сприяли формуванню досвіду. Просте випадкове використання предметів поступово перетворювалось в систематичне їх використання. Більше того, починається їх обробка. Але тут все ще має місце разове і індивідуальне використання предметів. Поступово змінювався і розширювався життєвий досвід. Але важливим було і те, що предки людей вели стадний спосіб життя, в цих умовах індивідуальний досвід починав наслідуватися підростаючими дітьми і соплемінниками. Поступово від індивідуального використання предметів здійснювався перехід до колективного їх використання для досягнення певних спільних цілей. Як результат, відбувся перехід від використання предметів природи як допоміжних засобів тваринного способу життєдіяльності до цілеспрямованого виготовлення певних знарядь праці, яке стає особливою потребою.

Ще на ранній стадії становлення людини, коли праця здійснювалась в стадній формі, вона вже виступала в якості простої кооперації, яка здійснювалась незалежно від віку, статі членів спільності. Ця кооперація сприяла зміцненню колективності, дисципліни, відповідальності. Все це було підпорядковано забезпеченню задоволення потреб всіх членів спільності. Праця набуває доцільного характеру. Інстинктивність використання предметів природи уступає місце усвідомленню необхідності їх вкористання з певною метою.

В життєдіяльності організму відбуваються ніби роздвоєння її на фазу підготовки діяльності, обумовленість її необхідності і фазу самої діяльності. На першій фазі проявляється дія життєвих потреб, які викликають стан невдоволення і обумовлюють спрямованість відношення організму до зовнішніх умов життя. На другій фазі здійснюється вибір об'єкта, визначаються засоби і характер діяльності.