Розділ «3. ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА - СВІТ" - ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ»

Предметна діяльність при допомозі знарядь праці відображається в голові людини як дія, яка випереджує процес безпосереднього задоволення життєвих потреб. Між життєвими потребами і їх задоволенням стає ланка-посередник: ідея — образ — ціль — засіб — дія — результат. Причому, результат подвійний: створення знарядь праці і виробництво при їх допомозі засобів для задоволення життєвих потреб. А для цього необхідні знання властивостей предметів, явищ, зв'язків, взаємовідношень між ними, без чого неможливо створити знаряддя праці і виробити засоби для забезпечення життєдіяльності. Виникає потреба в цілеспрямованій, свідомій діяльності.

Як результат, значно зростає навантаження на роботу мозку, посилюється значення пам'яті, яка відіграє роль в збереженні, відтворенні інформації. Характерною рисою пам'яті є вибірковість. Вона фіксує, закріплює у свідомості не все, що сприймають органи чуття, а насамперед те, що має суттєве практичне значення для людини. Пам'ять починає відігравати важливу роль у відборі, систематизації інформації, в передачі її від людини до людини, від покоління до покоління, від епохи до епохи, у формуванні, узагальненні, нагромадженні досвіду.

Все це обумовило потребу у вдосконаленні і розвитку мозку, збільшенні функцій, які він повинен виконувати в життєдіяль-ності людини. Швидке нагромадження інформації, посилення її ролі в житті людини обумовили необхідність розвитку, вдосконалення психіки в цілому. Здібність психіки нагромаджувати, відбирати, систематизувати інформацію, її здібність швидко пристосовуватись до умов, що безперервно змінюються, виявилась в багато разів вищою від можливостей фізіологічного пристосування до умов життя. Цей розвиток психіки, ускладнення і посилення* її функціонального значення став фактором, який компенсував неможливість швидких змін в області фізіології. Це означає, що основне навантаження еволюції поступово зміщуюється із сфери фізіологічних змін у організмі, пов'язаних зі зміною умов життя і з необхідністю пристосовуватись до цих нових умов, у сферу психіки, яка швидше і надійніше забезпечує можливість пристосовуватись до умов, що постійно змінюються, можливість виживання індивіда, виду, популяції.

Безперервне збільшення, нагромадження інформації, її відбір, систематизація і активне використання в практичній діяльності посилюють можливість людини перейти від пристосування до умов життя і простого збирання того,щодає природа в готовому вигляді, до активної творчої дії з метою пристосування умов до своїх потреб і інтересів, до виробництва засобів задоволення життєвих потреб.

В цих умовах особливого значення набуває потреба в пізнанні, в цілеспрямованому дослідженні явищ природи, а згодом - суспільного життя і самої людини. Без знання властивостей предметів, явищ, процесів, без знання взаємозв'язків між ними, без знання закономірностей розвитку дійсності неможливо забезпечити своє існування. Процес пізнання не тільки вплітається в безпосередній процес життєдіяльності, але й набуває відносної самостійності. Виникнувши як результат практичного освоєння дійсності, пізнання стає важливою передумовою забезпечення життєдіяльності. На основі результатів пізнання створюються умови для успішного досягнення бажаних цілей, а також можливості передбачення. Знання, здобуті в процесі цілеспрямованого пізнання, стають засобом нагромадження досвіду, оцінки явищ. Вони визначають характер відношення до світу, стають засобом орієнтації в складній системі природних і соціальних умов життя, активно впливають на характер і спрямованість практичної діяльності.

Все це привело до того,щофізіологічний розвиток людини перестає відігравати визначальну роль в пристосуванні до зовнішніх умов життя і майже припиняється. Але швидкими темпами почав розвиватись мозок, психіка людини в цілому. Інакше кажучи, на місце фізіологічного пристосування до умов життя стає свідоме, цілеспрямоване пристосування умов до потреб і інтересів людини. На місце безпосередніх природних умов, як основи життя, стає олюднена природа, яка стає вирішальним фактором забезпечення життєдіяльності людини. Якщо психіка тварини опосередковує взаємозв'язок життєвих потреб і природних умов життя, то психіка людини опосередковує насамперед взаємозв'язок між системою соціальних потреб і зовнішнім (природним і соціальним) світом, взаємозв'язок, який є головною умовою задоволення життєвих потреб людини, забезпечення виживання людини.

Таким чином, початком людини і рубежем переходу від тварини до людини є виникнення опосередкування задоволення життєвих потреб системою соціальних потреб (потреб у виробництві знарядь праці, у суспільних відносинах, свідомості і цілепокладанні, свободі, потреб суспільства як цілісної системи) і відповідними видами діяльності (діяльність по безпосередньому забезпеченню життєвих потреб, трудова діяльність, діяльність по відтворенню і формуванню суспільних відносин, по реалізації і відтворенню цілей, діяльність по реалізації свободи, діяльність суспільства як цілісності).

На основі сказаного можна зробити узагальнений висновок: сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність (у її загальному вигляді вона постає як сутність першого порядку) є заснованим на матеріальному виробництві (сутність другого порядку), що здійснюється в системі суспільних відносин (сутність третього порядку), процесом свідомого, цілеспрямованого (сутність четвертого порядку), перетворюючого впливу на світ і на саму людину (сутність п'ятого порядку) для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Зі сказаного видно, що життєдіяльність людини здійснюється в діалектиці потреб і діяльності, де потреби виступають як вихідні імпульси життєдіяльності, що визначають характер і спрямованість ставлення людини до дійсності і до себе, а діяльність - як спосіб задоволення потреб і передумова їх відтворення і народження нових. У цій діалектиці потреби постають як певна система, що включає в себе життєві потреби людини, потреби у виробництві знарядь праці, у суспільних відносинах, в цілях, у свободі, а також потреби суспільства як цілісної системи. Цим потребам відповідають певні види діяльності: діяльність по задоволенню безпосередніх життєвих потреб, трудова діяльність, діяльність по відтворенню суспільних відносин, реалізації і відтворенню цілей, свободи (творчість), діяльність суспільства як цілісної системи.

Сказане дозволяє зробити узагальнююче заключення, що корінна відмінність людини від тварини полягає у відмінності способів їх життєдіяльності. Як вже вказувалось, тваринний спосіб життєдіяльності полягає в тому, що тварина свої життєві потреби задовольняє в безпосередній взаємодії з умовами існування при допомозі органів чуття шляхом пристосування і збирання, які здійснюються на основі системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів.

Людський спосіб життєдіяльності полягає у тому, що:

1) виникає опосередкування задоволення життєвих потреб системою соціальних потреб і відповідними їм видами діяльності;

2) відбувається перехід від збирання і пристосування до природних умов життя до свідомої, цілеспрямованої діяльності по пристосуванню природних умов до потреб і інтересів людини шляхом створення світу олюдненої природи і соціальних умов життя;

3) визначальним фактором забезпечення життєдіяльності стають не фізіологічні зміни для пристосування до мінливих умов життя (як це має місце у тварин), а розвиток, вдосконалення мозку і психіки в цілому, що дозволяє швидше пристосовуватись до зовнішніх умов, які швидко змінюються.

Всі ці три фактори і складають людське начало, визначають історичний рубіж (не в часі, а в якісних змінах) виходу людини з тваринного світу.

Сутність людини в її узагальненому виді можна показати на схемі:

У діалектиці потреб і діяльності полягає і загальне джерело саморуху, саморозвитку людини. Це джерело - суперечність між потребами й зумовленими природними і соціальними умовами, можливостями їх задоволення.

Розкриття сутності людини дає ключ і до розкриття сутності історичного процесу, який є процесом становлення, функціонування, розвитку людської сутності, що здійснюються в діалектиці закону сходження потреб і закону сходження діяльності.

Закон сходження потреб полягає в тому, що задоволення одних потреб з необхідністю веде до їх відтворення і появи нових. Вже сама відтворена потреба не є прямим повторенням її. Адже потреби формуються в заємозв'язку з розвитком і зміною людини і умов її життя. Тому, кожна відтворена потреба відображає в собі зміни, що відбулися в людині (суспільстві) і необхідність пристосуватись до умов, які теж постійно змінюються. Але крім відтворення потреб /Виникають ; нові потреби. А це означає, що для задоволення відтворених і нових потреб необхідна відповідна діяльність. Поступальність і прискорення розвитку людини веде до ускладнення її взаємозв'язків з оточуючим світом. Сама життєдіяльність виступає як складний поступальний процес, в якому відбувається сходження від простих до білцш складних, від нижчих до вищих форм організації і життєдіяльності людини. Таким чином, закон сходження діяльності полягає в тому, що неухильне ускладнення і розвиток потреб обумовлює необхідність ускладнення, вдосконалення, розвитку діяльності. Цей закон виступає, з однієї сторони, як необхідна умова задоволення наявних потреб, а з другої — як передумова їх відтворення і появи нових. В процесі становлення і розвитку людини, вона виступає одночасно і носієм потреб і суб'єктом діяльності. Відтворення задоволених і народження нових потреб вимагає відтворення і вдосконалення засобів виробництва, системи суспільних відносин, розширення масштабності цілей, досягнення більш високого рівня свободи, а разом з ними повинні вдосконалюватись і види діяльності. Тому, підкреслимо ще раз, історичний процес становлення і розвитку людини виступає як безперервний процес задоволення, відтворення і народження нових потреб, який здійснюється на основі вдосконалення, ускладнення, розвитку відповідних форм діяльності. Все це знайшло своє втілення в сходженні від первісної людини з її примітивними знаряддями праці і видами трудової діяльності до сучасної людини з високим і все зростаючим рівнем техніки, технологій, суспільних відносин, масштабністю цілей, із зростанням і розширенням сфери свободи. Отже історичний процес проявляється як процес становлення, саморозвитку, самовдосконалення людської сутності, процес сходження від нижчих до більш високих, досконалих форм суспільного життя і за своїм об'єктивним змістом є результатом взаємодії цих законів.

Схематично сутність історичного процесу можна представити таким чином:

Розкриття сутності людини, взаємозв'язку різних її порядків дозволяє зробити висновок, що загальною основою, що зумовлює життєдіяльність людей і визначає якісну відмінність людини від тварини є виникнення системи опосередкування задоволення її життєвих потреб потребами соціальними і відповідними до них видами діяльності. Це дозволило також, вироблене на основі емпіричного спостереження життєдіяльності реальних індивідів, поняття "людина" наповнити змістом, що відповідає її життєдіяльності у всім багатстві її проявів.