Зрештою, четвертий тип духовного досвіду, а відтак і тип художнього формування — це відображення ситуації зростання відчуження особи від суспільства. Знеособлення внутрішнього світу людини спричинило втрату естетичної визначеності її образу в мистецтві. Образ втратив неповторність, виразність вияву, набувши або банальних форм, або розчинився у безформності. Це тип досвіду, що закріплений культурою постмодерну, ширше — пост класичною художньою культурою. Г. Гегель передбачив закономірний характер названого процесу. Він наголошував, що досвід окремої особи, набуваючи все більше суб'єктивного характеру, не здатний осягнути закономірне та надати йому виразних індивідуалізованих форм життєвості. Тобто, процес знеособлення набуває тотального характеру, осягаючи собою як світ суб'єкта художнього формування, так і предмети, що стають об'єктом формуючих зусиль. Вони втрачають можливість набути визначеності образу, а відтак — постати
ідеальними художніми феноменами. Тому мета формування тут — не образ предмета небайдужості й не потреба надати йому адекватних форм художнього буття. Щоразу — це позахудожні та позадуховні спонуки. Адже жоден з предметів формування у мистецтві постмодерну не відповідає законам життєвості предмета як такого та закономірностям його художнього втілення. Деформація, руйнування постають як самоцінний зміст діяльності. Це своєрідне художнє передбачення (чи провокування) есхатології духу.
Було б несправедливим покладати відповідальність за ситуацію лише на митців. Сучасний раціоналізований світ звужує життєвість духу до функціонального рівня, не створюючи об'єктивних передумов до творення естетичного багатства його виявів. Відтак, усезагальність образу може поставати лише як знеособленість його. Г. Гегель доводить, що індивідуалізація духовного досвіду, набуваючи форм суб'єктивізму, призводить до вичерпаності художньої образності мистецтва. Названу закономірність як моральну проблему глибоко осмислює О. Лосєв на основі аналізу оперних творів Р. Вагнера ("Кільце Нібелунгів"). Характеризуючи основний мотив тетралогії композитора, він пише: "Вагнер у якомусь екстазі сповіщав про всесвітню пожежу, про загибель богів і героїв, про даремність і приреченість будь-якого індивідуалізму, заснованого на неймовірному піднесенні ізольованих особистостей, і про єдиний вихід з цього світового безладу — про відмову від будь-якого ізольованого існування і про зречення всіх індивідуалістичних захоплень" [8, с. 258]. Ситуація відношення, художньо осмислена в операх Р. Вагнера, відображає початий духовного розбрату в умовах раннього середньовіччя, що постає провісником майбутнього в житті європейського суспільства. Нинішня ситуація відображає такий етап процесу: руйнівні тенденції не лише проникли у духовний світ людини, але закарбувалися як норма, про що свідчить втрата мистецтвом визначеності людського образу.
Іншу функцію мистецтва, що спричинилося до руйнування художньої форми та ідеї, прагнув утвердити К. Юнг. У праці "Сучасність і майбутнє" (1953) він висуває думку, що сучасне мистецтво "під виглядом вирішення естетичних проблем виконує виховну психологічну роботу, яка полягає у руйнуванні панівних до цього часу поглядів, понять формально красивого й усвідомлено змістовного". Відмову від "романтичної чуттєвості" мистецтва попередніх епох та спрямування сучасного мистецтва на виявлення темних і хаотичних передумов суб'єктивності він вважає явищем зміни парадигм [7, с. 137—138]. З К. Юнгом важко погодитись, адже у мистецтві, сповненому руйнівного пафосу та утвердження руйнації як цінності, саме внаслідок особливостей художньо-образної його мови, потворне постає кінцевим наслідком "формуючих умінь", а отже, і метою, що суперечить самій його природі.
Таким чином, художньо-творча діяльність митця — це відображення у світі окремої творчо-обдарової особистості загальних закономірностей суспільних відносин та цінності людини, що об'єктивовані в індивідуально-неповторній їх життєвості художньо-образною мовою мистецтва. Художня творчість є відображенням свободи людського духу в його істині: розгортання досконалого образу життєвості як самоцінної реальності.
Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
