Естетика маньєризму

Естетика

Назва історичної епохи, що завершувала XVI ст., — маньєризм. Вона покликана означати відсутність власної стильової значущості діячів цього періоду і лише наслідування манери попередників — діячів Високого Відродження. Найвидатнішими теоретиками естетики цього періоду були Паоло Ломаццо (1538—1600) та Федеріго Цуккарі (6л. 1542—1609), що розглядали питання художнього пізнання та художньої творчості. У попередню епоху проблеми художнього пізнання, впливу мистецтва на особистість не мали характеру системи і не поставали як дослідницька проблема. Саме з другої половини XVI ст. вони стають основним предметом дослідження.

У період маньєризму висувається питання про відношення особи до матеріального світу. Відповідь на проблему має нові аспекти. Сприйняті людиною природні форми, котрі все ще розглядаються як божественні, тлумачаться як суб'єктивно апріорні. Ф. Цуккарі висуває ідею "внутрішнього малюнка", який дає змогу осмислити чуттєво сприймані речі, а також впливає на творення художніх форм. Чуттєвість обробляється й оформляється за допомогою "внутрішнього малюнка" у людській свідомості. Він настільки багатий у людській свідомості, що часто конкурує з природою. В останній, поряд з прекрасним, існує і потворне; людина ж здатна створювати прекрасні твори, що постають своєрідним "земним раєм". У висловлюваннях теоретика естетики легко простежується думка стосовно творчої уяви митця й образної пам'яті, які творять досконалі форми. Ф. Цуккарі наголошує: митець може наслідувати природу, але повинен це робити творчо.

Особливістю епохи маньєризму є схильність до алегоризму та символізації. Підстава для їх розвитку — нове розуміння творчості не лише як втілення ідеальних форм, а й як можлива невідповідність такого втілення у творчості митця. Назване бачення зумовлене зміною загальних світоглядних орієнтацій доби пізнього Відродження під впливом складних, іноді трагічних подій у житті Європи XV—XVI ст. Стало очевидним, що ренесансний ідеал універсальної особистості скоригований життям, тому може виявлятися як її обмеженість та свавілля, так само, як і цінності життя, індивідуалізуючись, втрачають все загальність змісту. Визнаються можливими різні методи втілення ідеї в матерії, різні засоби втілення ідеальної форми в художньому творі. Саме як відображення нового погляду на відношення ідеї та матерії складається поняття "маньєризм" в естетиці.

Дослідники неоднозначно оцінюють цей напрям. На думку О. Бенеша, у цей період північне Відродження, що розвивалось у межах маньєризму, досягло великого психологізму, символічного наповнення та філософської глибини. Властивістю творчості митців цього періоду є "екзальтація та піднесеність, завершена досконалість і витончена майстерність в анатомічному зображенні людського тіла та композиційному контрапункті" [2, с. 134].

Починався маньєризм, як і Відродження загалом, в Італії, зокрема у Флоренції. Його відомі представники — Бенвенуто Челліні, Джорджо Базарі. Зрештою, в останні десятиліття життя геніальний Мікеланджело Буонарроті також працював у стилі маньєризму. Наприкінці XVI ст., коли повністю сходять з арени митці Ренесансу, починає панувати маньєризм, що набуває в європейській культурі космополітичності, об'єднуючи в єдине стильове ціле твори італійських, нідерландських, французьких, німецьких майстрів. Згодом воно вироджується у наслідування формальних прийомів мистецтва.

По-іншому оцінює маньєризм В. Гращенков у вступній статті до аналізованої праці О. Бенеша, розкриваючи суперечності цього напряму. З одного боку, зазначено його неоднорідність, а з іншого — його загальну спрямованість, а саме — опозиційність щодо ідеалів Високого Відродження. Маньєристи "виступають проти нормативної естетики Високого Відродження, проти її досконалого ідеалу, видобутого з "наслідування натури", проти її гуманістичного змісту. Вони поривають з реалістичною об'єктивністю зображення. їх художня мова "загострено суб'єктивна, умовна і примхлива у своїй формальній витонченості" [5, с. 48]. Ще категоричніша така оцінка критика: "Маньєризм розвивався в Ренесансі як внутрішньо чужа, антагоністична йому течія" [5, с. 49].

Трагічний гуманізм пізнього Відродження в Європі яскраво відображений у творчості геніїв перехідної епохи — В. Шекспіра і М. Сервантеса. Сутність їх естетики глибоко осмислена в праці Л. Пінського "Реалізм епохи Відродження". Характеризуючи світ героїв В. Шекспіра, критик зауважує: кожен з них є "людиною в повному розумінні слова" — вільною, естетичною, з величезною енергією та високою свідомістю своєї цінності як людської особистості, хоча діяльність її часто розгортається у суперечливих формах. "Всебічний "герой" — вершина піраміди, основою якої слугує вся "натура людини", а не одна грань цієї натури, одна якась пристрасть... Родове, типове (людина) і особливе, індивідуальне (особа) зливаються в людській особистості героя як норма природності натури" [18, с. ЗО—31].

Відкриття людини як суб'єкта творчості, утвердження її безмежних можливостей у різних сферах діяльності, поетизація людини — основне надбання естетики Відродження.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Естетика маньєризму“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ

  • Історія становлення предмета естетики

  • Проблематика й основні завдання естетики як науки

  • Естетика — філософська теорія виховання

  • Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • Становлення історії естетики та її основні проблеми

  • Естетичні елементи в культурі первісної доби

  • Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

  • Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

  • Тема 3. АНТИЧНА ЕСТЕТИКА: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ОСНОВНІ ІДЕЇ

  • Основні закономірності розвитку естетичної теорії

  • Ідеї естетики античних натурфілософів

  • Естетика софістів і Сократа

  • Естетика Платона

  • Естетика Арістотеля

  • Естетика доби еллінізму

  • Естетика неоплатонізму

  • Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

  • Естетичні ідеї у філософській патристиці

  • Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя

  • Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

  • Візантійська естетика

  • Естетика Київської Русі

  • Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Естетичні ідеї раннього гуманізму

  • Естетика ренесансного неоплатонізму

  • Естетика митців Високого Відродження

  • Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії

  • Естетика маньєризму
  • Естетичні ідеї українського Передвідродження

  • Список літератури

  • Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

  • Естетика бароко

  • Естетика класицизму

  • Естетика англійського Просвітництва

  • Естетика Просвітництва у Франції

  • Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку

  • Естетичні ідеї в культурі України XVII—XVIII ст.

  • Список літератури

  • Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА

  • Естетика І. Канта

  • Естетика Ф. Шіллера

  • Естетика Й. Фіхте

  • Естетика німецького романтизму

  • Естетика Ф. Шеллінга

  • Естетика Г. Гегеля

  • Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

  • Естетика класичного реалізму

  • Естетика ірраціоналізму

  • Естетика позитивізму

  • Естетика XX ст.: загальні закономірності

  • Естетика радянського періоду

  • Естетика постмодернізму

  • Список літератури

  • Розділ II. ТЕОРІЯ ЕСТЕТИКИ

  • Генеза естетичної здатності

  • Символічно-образна природа естетичного

  • Типи символів та рівні естетичної свідомості

  • Евристичний потенціал естетичного

  • Метакатегоріальний статус поняття "естетичне"

  • Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ

  • Естетична свідомість як специфічна форма свідомості

  • Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

  • Естетичний смак: типи смаків, закономірності виявлення

  • Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення

  • Естетична теорія: закономірності становлення

  • Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ

  • Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу

  • Категорія "піднесене": сутність, закономірності становлення

  • Категорія "трагічне": історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного

  • Категорія "комічне": сутність, змістовність форм. Естетична міра комічного

  • Список літератури

  • Тема 12. МИСТЕЦТВО ЯК ВИД ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

  • Мистецтво у системі естетичної діяльності

  • Закономірності мистецтва як духовної діяльності

  • Генеза мистецтва

  • Мистецтво — форма суспільної свідомості

  • Мистецтво — специфічний вид духовного досвіду

  • Тема 13. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА МОВА МИСТЕЦТВА

  • Предмет і матеріал мистецтва

  • Природа та сутність художнього образу

  • Символічний характер художньої образності

  • Типізована та індивідуалізована образність мистецтва

  • Діалектика форми і змісту в мистецтві

  • Тема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА

  • Принципи класифікації мистецтва

  • Образотворчі мистецтва

  • Виражальні мистецтва

  • Синтетичні мистецтва

  • Естетичне призначення мистецтва

  • Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

  • Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність

  • Особистість митця

  • Митець і художня школа

  • Митець і суспільство

  • Тема 16. ЗАКОНОМІРНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ЖИТТЯ МИСТЕЦТВА

  • Художні стилі — найзагальніше поняття системи "мистецтво"

  • Художні напрями та течії: закономірності становлення та вияву

  • Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод

  • Поняття прогресу мистецтва

  • Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ

  • Мистецтво та суспільне життя

  • Мистецтво і моральне виховання

  • Список літератури