Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії

Естетика

Новий етап у розвитку естетики Ренесансу пов'язаний з творенням філософських і натурфілософських систем XVI ст. Видатними представниками філософії цього періоду були вчені та мислителі: Дж. Бруно, Т. Кампанелла, Ф. Патриці, Т. Мор, М. Монтень. У спадщині названих філософів немає спеціальних праць з теорії естетики. Однак їх космогонічні та соціально-етичні побудови органічно охоплюють естетичні ідеї. Як зазначає О. Лосев, нові тенденції у розвитку філософії були пов'язані з опорою на чуттєвий досвід й експеримент (завдяки розвинутому на той час математичному природознавству). Новою тенденцією філософії та естетики було трактування світу без усілякої опори на категорію особистості, отже, й безособово. Світ, який утверджувався в італійському пантеїзмі, був одушевленим і побудованим на безособовому принципі [14, с. 453]. Перший з-поміж найвидатніших філософів цього напряму — Джордано Вруно (1548—1600), автор праць "Про безконечність, всесвіт і світи", "Про героїчний ентузіазм", "Бенкет на попелищі", "Вигнання торжествуючого звіра", "Про безмірне і незчисленне", "Про трояке, найменше і про світ", "Про монаду, число і фігуру". Філософія Дж. Бруно не розглядає ані особи творця світу, ані ізольованого чуттєвого досвіду, а увесь неоплатонізм набуває надзвичайної моністичної форми, причому безособової [14, с. 453].

Дослідники філософії Дж. Бруно зауважують естетичну спрямованість його праць і виокремлюють два її аспекти. По-перше, стиль творів вирізняється поетичністю: багатством образних порівнянь, алегорій, виявів настрою. По-друге, естетичною є спрямованість змісту праць філософа. Останнє зумовлене пантеїстичним світорозумінням. Бога і природу вчений розглядає як тотожні явища. Божественне начало розчинене в природі. За словами Дж. Бруно, Бог перебуває не поза природою і не над нею, а всередині неї самої. "Бог є безконечне в безконечному: він перебуває всюди і повсюдно, не зовні й не над, а як найприсутніший..." [4]. Пантеїстичне витлумачення природи зумовлює погляд на неї як живе і духовне начало, сповнене потреби розвитку та самовдосконалення. На цій підставі філософ вважає природу вищою за мистецтво. Цей погляд цікавий тим, що прокладає шлях розумінню творчості як неусвідомленого поривання, адже саме така властивість характерна для природи. У праці "Про безмірне і незчисленне" Дж. Бруно зауважує: "Мистецтво під час творчості розмірковує, мислить. Природа діє не розмірковуючи, зразу... Мистецтво перебуває поза матерією, природа — всередині матерії, окрім того: вона сама є матерія". Філософ вбачає природу "внутрішнім майстром, живим мистецтвом". "Природа — це Бог у речах". Розуміння природи як носія творчих потенцій і прославлення її "належить до кращих сторінок філософської естетики Відродження — тут зароджується матеріалістичне розуміння краси та філософії творчості", — вважають дослідники [4, с. 158]. Видається, Дж. Бруно у названій праці висуває ідею інтуїтивізму як умову творчості, протиставляючи митцеві природу, що "не розмірковує, вагаючись і обдумуючи, а з легкістю все створює з себе самої". Митець, який замислюється над своїм твором, на думку Дж. Бруно, насправді ще не є творцем: "Не є вправними ті живописець і музикант, котрі замислюються, — це означає, що вони лишень почали вчитися" [4, с. 158—159].

Рух філософ розглядає як форму буття, а різноманітність його виявів — як джерело насолоди. Зміна однієї крайності на іншу, рух від однієї протилежності до іншої задовольняється завдяки своїм серединам. "...Наскільки велика спорідненість між крайнощами, ми можемо спостерігати з того, що вони швидше сходяться між собою, ніж подібне з подібним собі".

Обґрунтована Дж. Бруно ідея "героїчного ентузіазму" має пантеїстичне підґрунтя й оперта на платонівську ідею "пізнавального безумства". На думку Дж. Бруно, філософське пізнання потребує особливого духовного піднесення почуттів і думок, що забезпечують "пригадування" про істинну красу і добро (автор дотримується відомої ідеї Платона, сформульованої у трактаті "Федр" стосовно пізнання як "пригадування" душі про вище, істинне буття). Близькою до Платона є думка Дж. Бруно щодо ієрархічних сходинок краси. Він згідний з Платоном у тому, що чуттєву красу, зокрема красу тіла, вважає лише нижчою сходинкою в ієрархії краси, яка веде до краси душі.

Натурфілософська позиція Дж. Бруно виявляє себе в тому, що краса тілесна постає для філософа "виявом краси духу". Почуття небайдужості, спричинене тілесною красою, зауважує філософ у праці "Про героїчний ентузіазм", має духовний характер, оскільки зумовлюється "певною духовністю", видимою в ньому, яку ми називаємо красою. "...Полягає вона не в більших і менших розмірах, не у визначених кольорах і формах, а в деякій гармонії та узгодженості частин і фарб" [9, с. 169]. Звернемо увагу на згадану автором об'єктивність ознак предмета: вони зумовлені відношенням частин в об'єкті й постають як гармонія їх, що зумовлює гармонійну в собі життєвість предмета небайдужого відношення.

Відомим представником ренесансного пантеїзму був Франческо Патриці (1529—1597). Його філософія позначена вираженим впливом античного неоплатонізму, зокрема ідей філософії Плотина про діалектику першоєдиного. Естетичні аспекти його філософії відображені в утвердженні чуттєвої краси світу та радості від його сприймання. Особливо цінними філософ вважає зорові враження, що відповідало духу Ренесансу. "Всяке пізнання бере початок від розуму і почуттів. Серед почуттів і за шляхетністю природи, і за перевагою сил, і за гідністю дій перше місце належить зору. Перше, що сприймає зір, — це світло і сяйво" [1, с. 149]. Світлої сяйво слугують джерелом милування і захоплення. Від світла, першого з чуттєво сприйманих речей, відкритого почуттям і пізнанню, зазначає Ф. Патриці, ми починаємо основи нашої філософії. У XX ст. побачив світ незакінчений твір Ф. Патриці "Любовна філософія", в якому моральна й естетична проблематика поєднані на основі ідеї переживання почуття любові до себе самого (філавтія). Це почуття філософ вважає основою пізнання іншої людини та переживання її буття.

У низці духовних феноменів, що дають змогу поглибити знання закономірностей ренесансного типу свідомості, важливе значення мають соціально-політичні утопії. У цілісних естетичних формах вони відображали уявлення про можливу досконалість соціального життя ("Утопія" Т. Мора, "Місто Сонця" Т. Кампанелли, "Телемське аббатство" Рабле). Естетика Томмазо Кампанелли (1568—1639) дотримується неоплатоністичного розуміння буття як ієрархічного, оскільки вважає його результатом еманації з першоєдиної сутності. У його філософії відображено активний вплив емпіризму, що зумовив внутрішні суперечності погляду на світ. З одного боку, філософ ставить над світом особистісного Бога, а з іншого — утверджує цінність чуттєвих вражень про світ. Тому це заважало пізнанню закономірностей дійсності на основі логіки понять, обмежувало пізнання лише чуттєвими враженнями, не даючи змоги осягати сутності речей і явищ. Виражене естетичне спрямування має соціальна утопія Т. Кампанелли "Місто Сонця". У творі змодельовані людські стосунки, що допомагають уникати ворожнечі й конфліктів, будувати життя на засадах краси і злагоди. Названі риси характерні також для твору Томаса Мора (1478—1535) "Утопія", де розглянуто проблеми джерел насолоди життям, багато в чому подібні до ідей Л. Валли, висловлених у трактаті "Про насолоду". Моральне й естетичне у книзі Т. Мора органічно поєднані. Краса живиться моральністю ставлення людини до життя та його цінностей. Цінність праць названих філософів полягає в тому, що вони підносяться до гуманістичного осмислення проблем соціального життя в сенсі цінності людини та важливості творення гідних умов її життя, виходячи за межі ренесансного розуміння людини як творця себе самої.

Наступний розділ:

Естетика маньєризму


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ

  • Історія становлення предмета естетики

  • Проблематика й основні завдання естетики як науки

  • Естетика — філософська теорія виховання

  • Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • Становлення історії естетики та її основні проблеми

  • Естетичні елементи в культурі первісної доби

  • Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

  • Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

  • Тема 3. АНТИЧНА ЕСТЕТИКА: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ОСНОВНІ ІДЕЇ

  • Основні закономірності розвитку естетичної теорії

  • Ідеї естетики античних натурфілософів

  • Естетика софістів і Сократа

  • Естетика Платона

  • Естетика Арістотеля

  • Естетика доби еллінізму

  • Естетика неоплатонізму

  • Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

  • Естетичні ідеї у філософській патристиці

  • Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя

  • Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

  • Візантійська естетика

  • Естетика Київської Русі

  • Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Естетичні ідеї раннього гуманізму

  • Естетика ренесансного неоплатонізму

  • Естетика митців Високого Відродження

  • Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії
  • Естетика маньєризму

  • Естетичні ідеї українського Передвідродження

  • Список літератури

  • Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

  • Естетика бароко

  • Естетика класицизму

  • Естетика англійського Просвітництва

  • Естетика Просвітництва у Франції

  • Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку

  • Естетичні ідеї в культурі України XVII—XVIII ст.

  • Список літератури

  • Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА

  • Естетика І. Канта

  • Естетика Ф. Шіллера

  • Естетика Й. Фіхте

  • Естетика німецького романтизму

  • Естетика Ф. Шеллінга

  • Естетика Г. Гегеля

  • Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

  • Естетика класичного реалізму

  • Естетика ірраціоналізму

  • Естетика позитивізму

  • Естетика XX ст.: загальні закономірності

  • Естетика радянського періоду

  • Естетика постмодернізму

  • Список літератури

  • Розділ II. ТЕОРІЯ ЕСТЕТИКИ

  • Генеза естетичної здатності

  • Символічно-образна природа естетичного

  • Типи символів та рівні естетичної свідомості

  • Евристичний потенціал естетичного

  • Метакатегоріальний статус поняття "естетичне"

  • Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ

  • Естетична свідомість як специфічна форма свідомості

  • Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

  • Естетичний смак: типи смаків, закономірності виявлення

  • Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення

  • Естетична теорія: закономірності становлення

  • Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ

  • Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу

  • Категорія "піднесене": сутність, закономірності становлення

  • Категорія "трагічне": історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного

  • Категорія "комічне": сутність, змістовність форм. Естетична міра комічного

  • Список літератури

  • Тема 12. МИСТЕЦТВО ЯК ВИД ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

  • Мистецтво у системі естетичної діяльності

  • Закономірності мистецтва як духовної діяльності

  • Генеза мистецтва

  • Мистецтво — форма суспільної свідомості

  • Мистецтво — специфічний вид духовного досвіду

  • Тема 13. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА МОВА МИСТЕЦТВА

  • Предмет і матеріал мистецтва

  • Природа та сутність художнього образу

  • Символічний характер художньої образності

  • Типізована та індивідуалізована образність мистецтва

  • Діалектика форми і змісту в мистецтві

  • Тема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА

  • Принципи класифікації мистецтва

  • Образотворчі мистецтва

  • Виражальні мистецтва

  • Синтетичні мистецтва

  • Естетичне призначення мистецтва

  • Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

  • Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність

  • Особистість митця

  • Митець і художня школа

  • Митець і суспільство

  • Тема 16. ЗАКОНОМІРНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ЖИТТЯ МИСТЕЦТВА

  • Художні стилі — найзагальніше поняття системи "мистецтво"

  • Художні напрями та течії: закономірності становлення та вияву

  • Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод

  • Поняття прогресу мистецтва

  • Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ

  • Мистецтво та суспільне життя

  • Мистецтво і моральне виховання

  • Список літератури