Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Естетика


Духовні передумови естетики Середньовіччя


В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від культури античності, в центрі якої перебуває чуттєво-матеріальний космос. Зовнішня матеріальність виражає в Середньовіччі певний "позатілесний, духовний зміст". Він може бути виражений у чуттєвій матерії лише приблизно, симоволічно [10, с. 571].

Для розуміння витоків середньовічних естетичних ідей важливо звернутися до естетики пізньої античності, оскільки саме у І—IV ст. н. е. витворюються важливі риси нового світогляду, що постали синтезом пізньоантичних ідей та іудаїзму. На ґрунті цього синтезу становилась патристика — філософсько-релігійний напрям пізньої античності, що дає теоретичне обґрунтування християнської ідеології. Його утвердження було відповіддю на потребу часу: задовольняти духовні запити особи, яка починає активно цікавитись моральними проблемами, зосередженими навколо понять сенсу буття, загробного життя, відплати у потойбічному світі. Давньогрецька багатобожна релігія, увібравши, окрім богів Олімпу, велику кількість східних богів, а також різноманітних містичних культів, була нездатною відповісти на ці питання. Не змогли розв'язати їх також еллінські філософські системи. Однак саме елліністичний суб'єктивізм і психологізм висунули ідею особистісного посередника між світом і духовним абсолютом. Християнство оформило її в ідею особистісного Божества — Боголюдини, покликаної, за задумом її ідеологів, своїм буттям усунути початковий дуалізм [7, с. 241]. Ідеться про дуалізм духу та матерії, мислення і буття. Особистісне начало, виникнувши саме в античній культурі за умов руйнації ідеалу класичної культури та розвитку індивідуалізму, здобуло в такий спосіб свій архетипний образ — образ Боголюдини.

Духовна культура християнства, а відтак її естетичні ідеї, формувалися на основі синтезу греко-римської та давньоєврейської культур. Антична культура, просякнута естетичним світорозумінням, художнім світобаченням, вплинула на формування символів християнської віри, а грецька математика, фізика, астрономія, філософія — на "скульптурність", пластичність і чуттєву даність образів, покладених в основу античної естетики [9, с. 180—186]. Пластичність — основа грецького світорозуміння. У грецькій естетиці чітко вирізняються форма та зміст у явищах природи й у творах мистецтва. В ізраїльтян не існувало ні поняття, ні терміна, що відповідав би грецькому "форма". Форма і художнє втілення простору в новочасному європейському живопису дотримується античної традиції. У Старому Заповіті немає жодних описів зовнішнього виду: на першому плані постає "життєвий практицизм" [8, с. 243]. Важливою відмінністю культур є також те, що давні греки цінували фізичну красу. Тіло в скульптурних зображеннях досконалих фігур людей і богів мало одухотворений характер (відомий грецький "соматизм"). В іудейській культурі тіло важливе лише як вмістилище духу. Таке бачення згодом вплинуло на християнські культові зображення, зокрема на візантійське іконописання.

У старозавітній культурі основними видами мистецтва були музика та поезія. її естетиці не притаманна пластичність, але властива багата кольорова символіка. Вона значно вплинула на християнство саме в сенсі творення символів віри засобами кольору та світла. Світло (or) для ізраїльтян мало те саме значення, що для греків поняття "краса" — відображення божественної мудрості. Кольорова символіка надзвичайно розвинута в давньоєврейській естетиці: білий і червоний кольори — найважливіші. "Світло тут — естетично-гносеологічна категорія, адже за біблійною міфологією в образі світла бог з'являється світові й може бути чуттєво сприйнятий, тобто пізнаний" [4, с. 25].

Не менш виражені відмінності двох культур, характерні для організації тексту. Тексти у грецькій культурі індивідуалізовані (мають "пластичну замкнену форму") — це авторська форма. Старозавітні тести мають "відкриту форму" навіть тоді, коли є ім'я їх автора (пророка). С. Аверинцев називає таке явище сутнісною анонімністю старозавітної літератури [8, с. 244].

Катакомбна римська християнська культура, що розвивалася на противагу римському монументалізму, вдається до синтезу мистецтв, зокрема застосовує для зображення християнського бога античну пластику, відмовляючись від класичних форм і відроджуючи грецьку архаїку, що давала площинне зображення. Християнських художників цікавить не тілесне, а духовне начало в зображеннях. Ранні християни велику увагу приділяли символічним зображенням (хрест, якір, корабель, виноград, лоза, вівці, пастух) [4, с. 19—20].

Взаємодія двох різних культурних традицій вплинула на формування нових естетичних принципів елліністичного мислення, що згодом відображались в естетиці християнства. Зняття крайніх суперечностей і неузгодженості естетики античності й іудаїзму здійснив Філон Александрійський (28 р. до н. е. — 41 р. н. е.). Принципова його позиція стосовно культури полягала в усуненні специфікації естетичного знання залежно від видів мистецтв (тенденція, характерна для античної культури від часів Арістотеля). Філон відповідно до традицій старозавітної культури вважав мистецтво невіддільним від життєвої практики. Його філософія є синтезом наукового пізнання та чуттєвого сприйняття світу. На основі алегоричного тлумачення історії Адама й Єви автор розкрив діалектичний взаємозв'язок розуму та почуттів. Естетика насолоди красою зображень, навіть самим процесом сприймання, слугувала для Філона засобом усунення агностицизму в гносеології: Бог не пізнаваний, його трансцендентна сутність не досяжна розуму. Однак, згідно з Філоном, сам процес пізнання слугує джерелом насолоди. Відповідно до естетики іудаїзму, Філон особливу увагу приділяє зоровим образам краси. Поняття краси має в його естетиці й складніший зміст, що, відтак, впливає на розуміння образу. Це поєднання гносеологічного, морального й естетичного відношення, спрямованого на духовне споглядання ідеалу краси, який постає вищим ступенем блага. В естетиці Філона поєднались "теорія ідей" Платона, за взірцем котрих був "створений світ", і старозавітна ідея творення світу на основі доцільності всього існуючого. Світ, відповідно до символічного його розуміння, розглядається "прекрасною подобою прекрасного взірця". Красу мистецтва Філон осмислює в аспекті її ціннісного змісту, пропонуючи не захоплюватися формою.

Філон розробив градацію символічних значень світла, поєднавши в них грецьку античну традицію та старозавітну. Кожен із світлових рівнів має свого носія. Це, відповідно, Божество, Логос, душа людини, природне сонце та зірки і, зрештою, пітьма. Філону належить спроба розроблення категоріального значення поняття "символічний образ", а також супутніх йому понять "символ", "алегорія", "зображення".

Естетика Філона створила підстави для нового бачення краси, що поставала синтезом двох культурних традицій і згодом відігравала важливу роль у творенні християнських символів, зокрема у візантійській естетиці.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ

  • Історія становлення предмета естетики

  • Проблематика й основні завдання естетики як науки

  • Естетика — філософська теорія виховання

  • Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • Становлення історії естетики та її основні проблеми

  • Естетичні елементи в культурі первісної доби

  • Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

  • Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

  • Тема 3. АНТИЧНА ЕСТЕТИКА: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ОСНОВНІ ІДЕЇ

  • Основні закономірності розвитку естетичної теорії

  • Ідеї естетики античних натурфілософів

  • Естетика софістів і Сократа

  • Естетика Платона

  • Естетика Арістотеля

  • Естетика доби еллінізму

  • Естетика неоплатонізму

  • Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • Естетичні ідеї у філософській патристиці

  • Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя

  • Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

  • Візантійська естетика

  • Естетика Київської Русі

  • Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Естетичні ідеї раннього гуманізму

  • Естетика ренесансного неоплатонізму

  • Естетика митців Високого Відродження

  • Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії

  • Естетика маньєризму

  • Естетичні ідеї українського Передвідродження

  • Список літератури

  • Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

  • Естетика бароко

  • Естетика класицизму

  • Естетика англійського Просвітництва

  • Естетика Просвітництва у Франції

  • Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку

  • Естетичні ідеї в культурі України XVII—XVIII ст.

  • Список літератури

  • Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА

  • Естетика І. Канта

  • Естетика Ф. Шіллера

  • Естетика Й. Фіхте

  • Естетика німецького романтизму

  • Естетика Ф. Шеллінга

  • Естетика Г. Гегеля

  • Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

  • Естетика класичного реалізму

  • Естетика ірраціоналізму

  • Естетика позитивізму

  • Естетика XX ст.: загальні закономірності

  • Естетика радянського періоду

  • Естетика постмодернізму

  • Список літератури

  • Розділ II. ТЕОРІЯ ЕСТЕТИКИ

  • Генеза естетичної здатності

  • Символічно-образна природа естетичного

  • Типи символів та рівні естетичної свідомості

  • Евристичний потенціал естетичного

  • Метакатегоріальний статус поняття "естетичне"

  • Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ

  • Естетична свідомість як специфічна форма свідомості

  • Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

  • Естетичний смак: типи смаків, закономірності виявлення

  • Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення

  • Естетична теорія: закономірності становлення

  • Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ

  • Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу

  • Категорія "піднесене": сутність, закономірності становлення

  • Категорія "трагічне": історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного

  • Категорія "комічне": сутність, змістовність форм. Естетична міра комічного

  • Список літератури

  • Тема 12. МИСТЕЦТВО ЯК ВИД ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

  • Мистецтво у системі естетичної діяльності

  • Закономірності мистецтва як духовної діяльності

  • Генеза мистецтва

  • Мистецтво — форма суспільної свідомості

  • Мистецтво — специфічний вид духовного досвіду

  • Тема 13. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА МОВА МИСТЕЦТВА

  • Предмет і матеріал мистецтва

  • Природа та сутність художнього образу

  • Символічний характер художньої образності

  • Типізована та індивідуалізована образність мистецтва

  • Діалектика форми і змісту в мистецтві

  • Тема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА

  • Принципи класифікації мистецтва

  • Образотворчі мистецтва

  • Виражальні мистецтва

  • Синтетичні мистецтва

  • Естетичне призначення мистецтва

  • Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

  • Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність

  • Особистість митця

  • Митець і художня школа

  • Митець і суспільство

  • Тема 16. ЗАКОНОМІРНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ЖИТТЯ МИСТЕЦТВА

  • Художні стилі — найзагальніше поняття системи "мистецтво"

  • Художні напрями та течії: закономірності становлення та вияву

  • Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод

  • Поняття прогресу мистецтва

  • Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ

  • Мистецтво та суспільне життя

  • Мистецтво і моральне виховання

  • Список літератури