Естетика софістів і Сократа

Естетика

Грецькі софісти (Протагор, Горгій, Продик, Фразимах, Гіппій, Антифонт) — філософи V ст. до н. е. — засновники нового напряму в естетичному освоєнні світу: суб'єктивно-антропологічного. На противагу об'єктивному космологізму натурфілософів софісти навчали: у природі немає жодного порядку і жодних законів. Відійшовши від питань космології, софісти зосереджували увагу на питаннях мистецтва. їм належить виокремлення мистецтва в особливу сферу духовного досвіду, по-перше, завдяки тому, що вони відокремили художню діяльність від усіх інших її видів на підставі не випадковості творення. Лише той витвір людських рук, який є наслідком свідомого задуму та виконання, згідно зі загальними принципами, покладеними в основу такого виду діяльності, є мистецтвом. По-друге, мистецтво було протиставлене природі на тій підставі, що у природі панує випадок, а мистецтво є наслідком свідомого вибору. Уривки творів, які дійшли до нашого часу, засвідчують інтерес софістів до проблеми суб'єктивних відчуттів. Останнє зумовлене зосередженням уваги на проблемах суб'єкта й особливостях суб'єктивного сприймання явищ. На відміну від космологізму натурфілософів, котрі вважали прекрасне основою та сутнісною ознакою буття космічного світу, софісти розглядають красу як суто суб'єктивне поняття. Софістам належить визначення прекрасного: "Прекрасне є те, що приємне для зору і слуху". В цьому визначенні наявний релятивізм (відносність) розуміння краси. Важливість їх позиції для естетичної теорії полягає в тому, що вперше був відкритий феномен суб'єктивного переживання естетичних цінностей. Вони визнавали великий вплив краси на людські почуття. Не менш актуальним було віднайдення суб'єктивної міри краси. Софісти розглядали її як онтологічну характеристику речі, якості котрої відповідають своєму призначенню.

Принцип естетичної відповідності утверджував: кожна прекрасна річ має власну форму, по-своєму прекрасна. Глибоке розв'язання така проблема отримала згодом в естетиці Сократа.

Важливе значення в ученні софістів про мистецтво мало виокремлення двох його типів за призначенням, а відтак і за особливостями впливу на суб'єкта сприймання. Це мистецтва корисні й ті, що дають задоволення. Так, згідно зі софістом Алкідамом, статуї дають задоволення, але не приносять користі. Ритор Горгій у праці "Захист Єлени" розкрив естетику слова, обґрунтував його вплив на людську душу, аналізуючи мистецтво трагедії, комедії та красномовства. "Художники, — писав Горгій, — чарують око, з багатьох кольорів і тіл утворюючи одне тіло, один образ" [14, с. 90]. Ця позиція в теоретичному сенсі цікава тим, що окреслює проблему специфіки естетичного переживання, хоча і не дає її розв'язання.

Естетика Сократа, як і його філософія загалом, дійшла до нас у цитуваннях та спогадах його сучасників, зокрема у працях його видатного учня Платона. Сократ (469—399) розвивав учення в усній формі, творячи його у вигляді запитань і відповідей. Тим самим він започаткував діалектичний метод побудови думки, в тому числі й у галузі естетики. Розробляючи переважно проблеми етики, Сократ упровадив естетичні критерії оцінки людини за об'єктивними її якостями — людськими чеснотами. Чесноти ж визначаються знанням людей про те, що таке доброчесність, а отже, і діють на основі цих знань. Він вважав найголовнішими чеснотами людини поміркованість, хоробрість, справедливість, на знання котрих можуть претендувати лише "гідні люди", поєднуючи в собі добро та красу ("калос агатос"). Отже, моральне осягається естетичним критерієм. У спогадах Ксенофонта про Сократа міститься, зокрема, таке висловлювання філософа: "А ти думаєш... що хороше — одне, а прекрасне — інше. Хіба ти не знаєш, що все стосовно одного і того самого прекрасне і хороше? Так, насамперед про духовні чесноти не можна сказати, що вони стосовно одних предметів — дещо хороше, а стосовно інших — дещо прекрасне; потім, люди називаються і прекрасними, і хорошими в одному і тому ж сенсі стосовно одних і тих самих предметів..." [6, с. 89]. В основу теорії прекрасного Сократ поклав принцип доцільного: прекрасне те, що розумне, має смисл. Цю думку не варто, однак, сприймати вузько-раціоналістично. Сократ акцентує на двох моментах прекрасного. Перший споріднює його з попередньою філософською традицією — це думка про внутрішню доцільність предмета, явища, тобто його життєвості, виразність якої і є об'єктивною підставою краси. Другий момент пов'язаний з розумним осягненням сутності явища, що постає для сприймання як прекрасний. Тобто йдеться про культуру мислення стосовно предмета відповідно до логічних принципів його доцільності.

Сократ уперше вирізняє загальне поняття "прекрасне", що постає як характеристика низки явищ: прекрасна предметність, прекрасна думка, прекрасне людське тіло і под. Він розкриває діалектику об'єктивного та суб'єктивного в понятті "прекрасне": краса може бути фактом свідомості й одночасно фактом матеріального світу. "...Краса у Сократа не просто різниться від прекрасних речей, вона є їх принцип (arche), їх основна думка (hypothesis), їх індуктивно визначений смисл (logos), їх смислова "спільність" (to саtholoy)", — зазначає О. Лосев [7, с. 176].

Важливою складовою естетики Сократа є обґрунтування принципу ідеалізації в мистецтві. У бесідах живописця Паррасія та скульптора Клітона Сократом розкривається поняття узагальнення в художньому образі та віднайдення найсуттєвіших рис зображеного. "Малюючи гарні людські образи, ви берете у різних людей і сполучаєте разом найкрасивіші риси і в такий спосіб досягаєте того, що все тіло здається красивим", — каже Сократ художнику. Особлива ж увага приділена переданню духовних якостей людини у мистецтві: "...Скульптор має виражати у своїх творах стан душі", — зауважує він Клітону [6, с. 90—91].

Естетика Сократа започаткувала естетичні ідеї класичного періоду античної Греції — естетику Платона й Арістотеля.

Наступний розділ:

Естетика Платона


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Естетика софістів і Сократа“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ

  • Історія становлення предмета естетики

  • Проблематика й основні завдання естетики як науки

  • Естетика — філософська теорія виховання

  • Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • Становлення історії естетики та її основні проблеми

  • Естетичні елементи в культурі первісної доби

  • Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

  • Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

  • Тема 3. АНТИЧНА ЕСТЕТИКА: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ОСНОВНІ ІДЕЇ

  • Основні закономірності розвитку естетичної теорії

  • Ідеї естетики античних натурфілософів

  • Естетика софістів і Сократа
  • Естетика Платона

  • Естетика Арістотеля

  • Естетика доби еллінізму

  • Естетика неоплатонізму

  • Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

  • Естетичні ідеї у філософській патристиці

  • Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя

  • Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

  • Візантійська естетика

  • Естетика Київської Русі

  • Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Естетичні ідеї раннього гуманізму

  • Естетика ренесансного неоплатонізму

  • Естетика митців Високого Відродження

  • Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії

  • Естетика маньєризму

  • Естетичні ідеї українського Передвідродження

  • Список літератури

  • Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

  • Естетика бароко

  • Естетика класицизму

  • Естетика англійського Просвітництва

  • Естетика Просвітництва у Франції

  • Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку

  • Естетичні ідеї в культурі України XVII—XVIII ст.

  • Список літератури

  • Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА

  • Естетика І. Канта

  • Естетика Ф. Шіллера

  • Естетика Й. Фіхте

  • Естетика німецького романтизму

  • Естетика Ф. Шеллінга

  • Естетика Г. Гегеля

  • Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

  • Естетика класичного реалізму

  • Естетика ірраціоналізму

  • Естетика позитивізму

  • Естетика XX ст.: загальні закономірності

  • Естетика радянського періоду

  • Естетика постмодернізму

  • Список літератури

  • Розділ II. ТЕОРІЯ ЕСТЕТИКИ

  • Генеза естетичної здатності

  • Символічно-образна природа естетичного

  • Типи символів та рівні естетичної свідомості

  • Евристичний потенціал естетичного

  • Метакатегоріальний статус поняття "естетичне"

  • Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ

  • Естетична свідомість як специфічна форма свідомості

  • Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

  • Естетичний смак: типи смаків, закономірності виявлення

  • Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення

  • Естетична теорія: закономірності становлення

  • Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ

  • Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу

  • Категорія "піднесене": сутність, закономірності становлення

  • Категорія "трагічне": історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного

  • Категорія "комічне": сутність, змістовність форм. Естетична міра комічного

  • Список літератури

  • Тема 12. МИСТЕЦТВО ЯК ВИД ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

  • Мистецтво у системі естетичної діяльності

  • Закономірності мистецтва як духовної діяльності

  • Генеза мистецтва

  • Мистецтво — форма суспільної свідомості

  • Мистецтво — специфічний вид духовного досвіду

  • Тема 13. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА МОВА МИСТЕЦТВА

  • Предмет і матеріал мистецтва

  • Природа та сутність художнього образу

  • Символічний характер художньої образності

  • Типізована та індивідуалізована образність мистецтва

  • Діалектика форми і змісту в мистецтві

  • Тема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА

  • Принципи класифікації мистецтва

  • Образотворчі мистецтва

  • Виражальні мистецтва

  • Синтетичні мистецтва

  • Естетичне призначення мистецтва

  • Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

  • Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність

  • Особистість митця

  • Митець і художня школа

  • Митець і суспільство

  • Тема 16. ЗАКОНОМІРНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ЖИТТЯ МИСТЕЦТВА

  • Художні стилі — найзагальніше поняття системи "мистецтво"

  • Художні напрями та течії: закономірності становлення та вияву

  • Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод

  • Поняття прогресу мистецтва

  • Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ

  • Мистецтво та суспільне життя

  • Мистецтво і моральне виховання

  • Список літератури