Мистецтво — форма суспільної свідомості

Естетика

Мистецтво як форма свідомості характеризується потребою закріпити небай-дужість ставлення людства до світу невідчужено від предметів небайдужості. У наданих їм способах життєвості віддзеркалюються підстави небайдужості та потреба увічнення їх засобами художньої мови. Тобто, це творення ідеальної життєвості у статусі художньої реальності. Художня реальність — це феномен, що найбільш адекватно втілює формуючу здатність духу: в цілісних, виразних, досконалих, чуттєво осяжних образах.

Твір мистецтва як чуттєво сприймане уособлення життєвості духу постає єдністю ідеї та образу, почуття та його предмета. Інакше кажучи, це всезагально небайдуже у досвіді людських стосунків, що набуло індивідуально визначеного способу життя у художньо-образній мові й як таке відкрилося рівнем своєї досконалості, а отже, суспільної цінності. Ідея, що здобула відповідний собі спосіб життя у "матерії" мистецтва (матеріал художнього формування, визначений видовою специфікою мистецтва), набуває досконалості залежно від естетичної міри внутрішньої життєвості. Розгортання її якостей стає для особи та суспільства (суб'єкти переживаючого відношення) джерелом осягнення сутності надчуттєвих виявів буття (ідеї). Тобто, мистецтво відображає і закріплює особливий тип духовного досвіду: це досвід небайдужості, що у своїй якісній визначеності постає здатністю вкластися в ідеальні образи й набувати переконливого життя у художній мові мистецтва.

Якісна визначеність ідеального буття предмета постає у художньому образі у формах краси. Щоразу в кожному справді художньому, тобто сповненому внутрішньої життєвості творі мистецтва, відкривається істина про цінності життя та образ їх досконалості. Мистецтво — це відображення і закріплення властивими йому засобами якісного етапу в ставленні людини до світу. Воно утверджує естетичну визначеність відношення до явищ, яка відкриває істину щодо їх якостей як самоцінних з огляду можливостей бути джерелом живлення людського духу: розуму і почуттів. Тим самим мистецтво забезпечує здатність кожної особи організувати свій внутрішній світ ідеальним світом духовних сутностей. Отже, мистецтво — найбільш адекватний якостям предмета відношення спосіб творення його образу; діяльність щодо надання життєвої повноти виявам творчого духу системою цілісних художніх образів. У суспільному досвіді мистецтво визначилося як специфічний спосіб творення ідеального простору для життя ідеальних об'єктів, породжених творчо-формуючою здатністю свідомості та творчими уміннями особистості. Універсальна художня мова мистецтва здатна долати відмінності культур та рівнів духовного досвіду. Відмінності лише збагачують досвід людства.

Адекватний сутності духу ідеальний простір, яким постають твори мистецтва, створює можливості для вільного розгортання його повноти та досконалості. На відміну від інших видів формування, потреба в яких зумовлена зовнішньою необхідністю (виживання, укорінення у середовищі тощо), мистецтво — діяльність закріплення цінності формуючої здатності духу як самоцінної. Ця особливість відрізняє мистецтво від усіх інших видів формуючої діяльності. Мистецтво створює ідеальний простір свободи духу в адекватному для нього способі цілісної й досконалої життєвості.

Мистецтво є специфічним видом духовного досвіду, в якому дух виявляє рівень довершеності досконалістю сформованих ним образів небайдужості, глибиною їх переконливої в собі та у творі як художньому цілому внутрішньо досконалої життєвості. Глибинність проникнення у сутність явищ, виражена досконалістю художньо-образної мови мистецтва, засвідчує органічність способу буття духу в межах художньої реальності.

Образність, як ми зазначали, має місце у творенні міфологічного образу світу. Якісна відмінність художньо образної мови мистецтва від міфологічної образності полягає, по-перше, у тому, що мистецтво було духовною силою, яка сприяла здобуттю людиною власного образу. Тим самим, по-друге, мистецтво певним чином відкрило ідею людини як таку. Нагадаємо, що у міфології образи людини і природних сил та предметів характеризуються взаемопереходом, не розрізнюючись з огляду відмінного між ними, що як таке не усвідомлюється. Дух у його самоцінності виявляє себе здатністю надавати реальному світові одухотвореного ідеального буття в художньо досконалих образах. Скажімо, єгипетські образи богів ще поєднують у собі людські й тваринні форми: бог з головою птаха або звіра та тілом людини, і навпаки. У грецьких скульптурних зображеннях боги постають у людському образі, а досконалість зображень підносить їх на новий якісний рівень — одухотвореності. Завдяки їх досконалості зображення уособлюють сутність божественного: одухотворена тілесність є випроміненням божественності змісту.

Подальша конкретизація ідеї духовності відображена у давньогрецькому героїчному епосі. Він відкриває феномен індивідуалізації образу людини — явище, не знайоме міфології. Індивідуалізація як феномен є відображенням неповторності вияву всезагального в індивідуальному образі. Епічний герой — діюча і страждаюча людська особистість. Відтак, епос відкриває третю якісну відмінність мистецтва від міфології, художньої свідомості від міфологічної: лише у своєму вияві дух постає дійсним, набуває справжньої й досконалої сутності. "Форма, що набувається внутрішнім життям духу, виявляє зворотний вплив на його сутність і зміст" [9, с. 204].

Цей процес "переформування" свідомості з рівня міфологічного світорозуміння до естетично-художнього характерний для давньогрецької трагедії, що виростала з міфологічно-ритуальних культових дійств, присвячених богу Діонісу. Трагедія вивела самопочуття людини поза межі стихійності переживання цілісності родового життя і вклала індивідуалізований світ почуттів у особистість героя, який через обставини змушений змінювати перебіг подій. У взаємодії з обставинами відкривається його особистісне "Я". Суб'єкт діяльності постає як творче начало світу, завдяки якому відбувається духовний поступ людства. Події грецької трагедії переносяться зі зовнішнього світу у внутрішній світ особистості. Однак небезпека розчинення його у родовій стихії, що постійно зберігається, підводить художню свідомість до ідеї виокремлення індивідуального "Я" зі стихії родових уявлень про цінності. Цей процес означає перехід від міфологічної свідомості до художньої в акті персональної відповідальності героя за вчинені дії. Тим самим його особа індивідуалізується. Такий процес дослідники (Кассірер) пов'язують із персоналізацією давньогрецької релігійної свідомості. У ній всезагальне та індивідуальне (ідея й образ) набувають нового, розрізнювального характеру, що підносить свідомість до самоусвідомлення, тобто виокремлення з родових уявлень про цінності. Разом з тим це підстава переходу до свідомого єднання зі соціальним цілим.

Четвертою особливістю мистецтва як виду діяльності та типу духовного досвіду е формування духом ідеального простору життя, в якому він здобуває власну повноту, поєднуючи ідеальне і реальне, бажане і належне, уявне і дійсне як індивідуалізований світ образів. П'ятою особливістю є творення специфічної художньо-образної мови мистецтва та своєрідного смислу художньої реальності. її риси глибоко осмислює Е. Кассірер порівнянням міфологічного світу образів, світу релігійного смислу, з одного боку, та світу мистецтва і художнього відображення — з іншого. "...Основну спрямованість естетичного характеризує саме те, що в ньому образ, зображення залишається визнаним як такий і, щоб виконати свою функцію, не повинен зрікатися себе і свого змісту" [9, с. 267]. У мистецтві образ постає чистим виявленням творчої сили духу.

Отже, мистецтво — це специфічний вид діяльності, мета якого — творення ідеальних духовних феноменів, що є осереддям життя духу в його само цінності. В ідеальному просторі художніх творів реальність постає як духовна. Кожен художній твір — внутрішньо завершена цілісність, у межах якої дух вільно розгортається ідеальним буттям, що опредметнює себе у доцільній і досконалій життєвості образних втілень. Відтак мистецтво — це найбільш адекватний спосіб втілення життєвої повноти духу.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мистецтво — форма суспільної свідомості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ

  • Історія становлення предмета естетики

  • Проблематика й основні завдання естетики як науки

  • Естетика — філософська теорія виховання

  • Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • Становлення історії естетики та її основні проблеми

  • Естетичні елементи в культурі первісної доби

  • Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

  • Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

  • Тема 3. АНТИЧНА ЕСТЕТИКА: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ОСНОВНІ ІДЕЇ

  • Основні закономірності розвитку естетичної теорії

  • Ідеї естетики античних натурфілософів

  • Естетика софістів і Сократа

  • Естетика Платона

  • Естетика Арістотеля

  • Естетика доби еллінізму

  • Естетика неоплатонізму

  • Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

  • Естетичні ідеї у філософській патристиці

  • Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя

  • Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

  • Візантійська естетика

  • Естетика Київської Русі

  • Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Естетичні ідеї раннього гуманізму

  • Естетика ренесансного неоплатонізму

  • Естетика митців Високого Відродження

  • Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії

  • Естетика маньєризму

  • Естетичні ідеї українського Передвідродження

  • Список літератури

  • Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

  • Естетика бароко

  • Естетика класицизму

  • Естетика англійського Просвітництва

  • Естетика Просвітництва у Франції

  • Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку

  • Естетичні ідеї в культурі України XVII—XVIII ст.

  • Список літератури

  • Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА

  • Естетика І. Канта

  • Естетика Ф. Шіллера

  • Естетика Й. Фіхте

  • Естетика німецького романтизму

  • Естетика Ф. Шеллінга

  • Естетика Г. Гегеля

  • Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

  • Естетика класичного реалізму

  • Естетика ірраціоналізму

  • Естетика позитивізму

  • Естетика XX ст.: загальні закономірності

  • Естетика радянського періоду

  • Естетика постмодернізму

  • Список літератури

  • Розділ II. ТЕОРІЯ ЕСТЕТИКИ

  • Генеза естетичної здатності

  • Символічно-образна природа естетичного

  • Типи символів та рівні естетичної свідомості

  • Евристичний потенціал естетичного

  • Метакатегоріальний статус поняття "естетичне"

  • Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ

  • Естетична свідомість як специфічна форма свідомості

  • Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

  • Естетичний смак: типи смаків, закономірності виявлення

  • Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення

  • Естетична теорія: закономірності становлення

  • Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ

  • Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу

  • Категорія "піднесене": сутність, закономірності становлення

  • Категорія "трагічне": історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного

  • Категорія "комічне": сутність, змістовність форм. Естетична міра комічного

  • Список літератури

  • Тема 12. МИСТЕЦТВО ЯК ВИД ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

  • Мистецтво у системі естетичної діяльності

  • Закономірності мистецтва як духовної діяльності

  • Генеза мистецтва

  • Мистецтво — форма суспільної свідомості
  • Мистецтво — специфічний вид духовного досвіду

  • Тема 13. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА МОВА МИСТЕЦТВА

  • Предмет і матеріал мистецтва

  • Природа та сутність художнього образу

  • Символічний характер художньої образності

  • Типізована та індивідуалізована образність мистецтва

  • Діалектика форми і змісту в мистецтві

  • Тема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА

  • Принципи класифікації мистецтва

  • Образотворчі мистецтва

  • Виражальні мистецтва

  • Синтетичні мистецтва

  • Естетичне призначення мистецтва

  • Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

  • Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність

  • Особистість митця

  • Митець і художня школа

  • Митець і суспільство

  • Тема 16. ЗАКОНОМІРНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ЖИТТЯ МИСТЕЦТВА

  • Художні стилі — найзагальніше поняття системи "мистецтво"

  • Художні напрями та течії: закономірності становлення та вияву

  • Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод

  • Поняття прогресу мистецтва

  • Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ

  • Мистецтво та суспільне життя

  • Мистецтво і моральне виховання

  • Список літератури