Кінематограф "збирає" елементи дійсності для того, щоб створити з них нову дійсність, властиву лише йому. Своєрідність кіно полягає у тому, що воно будує цілісну картину з фрагментів, відкидаючи все зайве і залишаючи лише найбільш значуще. Завдяки цьому воно має виняткові можливості об'ємного і виразного показу деталей, що пов'язане з принципом монтажу. Кінотвір уже у процесі зйомки, як наголошує В. Пудовкін, уявляється у вигляді монтажної послідовності окремих частин плівки за умови, що для кожного її відрізку буде знайдена справжня довжина. Скажімо, якщо цього вимагає зображувана подія, буде знайдено стрімкий, іноді майже судомний ритм зміни кадрів, що подібний до панічного перекидання погляду спостерігача, охопленого жахом від побаченого. Лише за умови віднайдення кінорежисером відповідного події ритму розгортання образу екран заживе своїм внутрішнім життям. Режисером буде створено образ, що поєднує екранний простір і екранний час тривалістю окремих елементів відзнятої плівки. Прийом концентрації у часі та в дії завдяки видаленню зайвих перехідних моментів, що у спрощеній формі трапляється і в театрі, у кіно доведений до максимуму і постає самою сутністю кінематографічного мистецтва [19, с. 272]. При монтажі твору режисер бере на себе обов'язок викидати зайве, аби спрямовувати глядача, концентрувати його увагу лише на тому, що важливе та характерне.
Важливими елементами творення естетичної виразності кінотворів є ракурси — зміна відстані камери від об'єкта. Плани (крупний, середній, дальній) дають змогу акцентувати увагу на деталях зображень. Глядач ніби рухається разом з кінокамерою, опиняючись усередині подій. Важливим естетичним засобом є світло (можливість виділити предмет, зосередитися на виразі обличчя, інтер'єрі, деталях пейзажу тощо). Колір має велике символічне навантаження, передаючи нюанси внутрішнього стану персонажів, багатство форм життя, створюване об'ємністю світлотіньового моделювання, ліплення форми кольором тощо. Для посилення естетичної виразності твору слугують слово, інтонація, музика. На межі 30-х років XX ст., коли була винайдена й опанована техніка запису звуку на кінострічку, виникло звукове кіно. У попередні десятиліття — добу "німого кіно" — естетична виразність подій, логіка їхнього перебігу, психічні стани героїв передавалися за допомогою техніки монтажу, виразності акторської гри, а іноді для позначення послідовності перебігу подій використовувались також написи. Звук у кіно не лише поглибив його художню виразність, а й сприяв чіткій ритмічній організації творів завдяки музиці, що постає активним чинником творення образної мови кіно.
Попри цінність названих естетично-художніх засобів творення образної мови кіномистецтва, об'єднавчим началом, вихідною умовою художності твору є принцип естетичної міри, тобто внутрішня вмотивованість саме такого, а не іншого кінематографічного прийому при творенні художнього цілого.
Основою кінотвору є сценарій, що зумовлює необхідність усіх названих естетичних принципів. Без такої внутрішньої єдності немає кіно як художнього твору. Драматургія кадру, як зазначає С. Ейзенштейн, створюється низкою прийомів, що покликані народити комплекс асоціацій, не обмежуючи кадр лише видимістю того, що потрапляє на екран. "Світло, ракурс, обріз кадру, — все підпорядковується тому, щоб не тільки відобразити предмет, а й розкрити його в тому смисловому і емоційному аспекті, який втілюється в даний момент через даний предмет, поставлений перед об'єктивом" [10, с. 36]. При цьому "предмет" варто розуміти широко: люди, речі, будівлі, пейзажі тощо.
Для осмислення всього багатства та складності художньої мови мистецтва проаналізуємо деякі ідеї естетики кіно, запропоновані С. Ейзенштейном, який висунув ідею інтелектуального кіно. Він уважає, що загальною передумовою внутрішнього життя всіх мистецтв є принцип "золотого перерізу". Відомо, що цей принцип є засадничим у поезії, музиці, живописі, архітектурі, скульптурі. Видатний режисер доводить, що цей принцип притаманний також виражально-зображальним (синтетичним) мистецтвам: театру та кіно. Так, у трагедії він виявляється, зокрема, у формі членування п'яти актів у найорганічнішій пропорції: 2 : 3 та 3 : 2. Існування внутрішніх залежностей ритму художньої дії у кіномистецтві С. Ейзенштейн розкриває на прикладі фільму "Броненосець Потьомкін" — власної режисерської роботи. "...У "Потьомкіні" не тільки кожна окрема частина його, а весь фільм загалом, і при цьому в обох його кульмінаціях — у точці повної нерухомості і в точці максимального злету — найсуворішим чином дотримується закону золотого перерізу — закону ладу органічних явищ природи" [10, с. 150]. Дію цього закону простежено впродовж усього періоду розгортання подій фільму: як показує майстер, принцип "золотого перерізу" у вищій точці його злету діє у формі контрасту червоного кольору і чорно-сіро-білого світлового зображення. Колір (червоний прапор на повсталому броненосці) стає смисловим центром твору. Режисер зазначає, що прапор здіймається у точці "золотого перерізу": у точці З : 2 (тобто на межі трьох перших і двох останніх частин — наприкінці третьої частини [10, с. 150].
Аналізуючи п'ять частин кінотвору (аналогічно п'ятьом частинам трагедії), він показує, що всередині кожної частини відбувається "перелом в інший настрій, інший ритм, у іншу подію, але щоразу перехід у різко протилежне. Не контрастне, а саме протилежне, бо воно подає образ тієї ж теми щоразу із зворотного кута зору, разом з тим неминуче виростаючи з неї ж" [10, с. 138]. Відтак, "організація мислення" є фактичним змістом кіно як мистецтва. У кіно 60—80-х років XX ст. естетична виразність художньої мови знайшла яскраве втілення у творчості А. Тарковського (див.: В. Петрушенко "Ностальгія за абсолютним. Філософський контекст кінотворчості Андрія Тарковського"). Втрата здатності формування образної тканини твору — наслідок втрати потреби оволодіння естетичними принципами кіномистецтва та підміни художності розважальністю, комерційним успіхом тощо, тобто позахудожніми мотивами. Саме це одна з вагомих причин кризи сучасного кіномистецтва, а відтак і джерело нівелювання людської особистості.
Отже, кіномистецтво засобами специфічної для нього художньо-образної мови володіє широкими можливостями для творення художньо виразних, сповнених переконливої внутрішньої життєвості образів і подій, настроїв і відношень, минулого і сучасності, високого і повсякденного, спираючись на здобутки естетики, художньої практики та технічні досягнення у своїй сфері.
Естетичне призначення мистецтва
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Синтетичні мистецтва“ на сторінці 2. Приємного читання.
