Поняття "матеріал" вживається у значенні "речового" першоелементу твору як запорука реальності його життя, тобто чуттєво сприймана дійсність буття духу в образі. Поза матеріалом формування твір залишається хіба що задумом, наміром. Відповідно до виду мистецтва використовується різний матеріал для втілення творчого задуму митця: звук — у музиці, колір та лінія — у живопису, слово — у літературі, рух — у танці, тверді матеріали (дерево, камінь, бронза) — у скульптурі тощо. Зазначимо, що так само як предметом мистецтва є не будь-яка, а естетично опанована реальність, так і матеріалом мистецтва є не звуки, кольори чи рухи як фізична реальність, а естетично визначені — музичні звуки, художнє, поетичне слово в літературі, відношення кольорів і світла в живопису, пластичні рухи у танці тощо.
Зупинимося детальніше на об'єктивних підставах зміни поняття "матеріал" мистецтва. Перенесення акценту на засоби формування образу відбувається не раніше, ніж усталиться предмет зображення. Ідея краси як формуюча засада духу і його художніх втілень, тобто як сутнісна основа мистецтва присутня вже в культурах Давнього світу. Втілена у художньому формуванні, вона стає об'єктивною підставою усвідомлення духом себе як самоцінне життєвості. Закономірність цього процесу в діалектиці особливого і всезагального вперше розкрита Дж. Віко ("Основи нової науки про загальну при роду націй"). Початий всезагальності досвіду пов'язані з міфологічною свідомістю. Міфи, зазначає Дж. Віко, звертаючись до давньогрецької міфологи містять відображення реальних стосунків. У них втілена історія звичаїв людей Давнього світу, що усвідомлені як цінні завдяки тому, що надані богами Нагадаємо, що класична естетична теорія визначає міфологію як "необхідну умову і перший матеріал для усякого мистецтва" [19, с. 105].
Виникає запитання: чому міфологія здатна бути лише "матеріалом" мистецтва, а не художньою реальністю як такою? Міфологія уособлює естетичний досвід стосунків людини з природним світом, закономірності якого запозичені з практики взаємин усередині спільнот і піднесені до належного в них — до ідеалу. Разом із тим, попри всю свою поетичність, міфологічна свідомість не підноситься до рівня мистецтва, оскільки не організована в духовно визначену цілісність художньою ідеєю та не здатна вкладати її вияви в індивідуально визначені неповторні образи. Тому міфологія — це "матеріал" і "стихія" поезії. У мистецтві всезагальне набуває індивідуально визначеного життя, що своєю здатністю розгортатися у художньо переконливі форми свідчить про себе як діалектична єдність ідеї та образу.
Цікаво у цьому сенсі простежити перехід міфологічної свідомості до художньої образності мистецтва. Г. Гегель, звертаючись до давньогрецької культури, зіставляє ранні міфологічні уявлення та пізню міфологію. Це дає змогу простежити становлення діалектичного зв'язку всезагального та індивідуального у змісті досвіду. Якщо в ранній міфології він уклався у всезагальні міфологічні уявлення про світ, то в пізній міфології, в міру індивідуалізації досвіду в межах спільнот та усвідомлення його цінності, він укладається в індивідуалізовані образи. Своєю поетичністю пізня міфологія завдячує Гомеру і Гесіоду, що систематизували божественну ієрархію, індивідуалізували образи богів та героїв і надали їм художньо виразної життєвості, завдяки чому мистецтво постало вищою формою, в якій народ уявляв богів та усвідомлював істину, — зазначає Г. Гегель [7, т. 1, с. 110]. Тобто досвід відносин зі світом, що здатний укласти істину в форми краси, реалізує себе у діалектиці всезагального та індивідуального як художньо досконалий. Чуттєвий досвід, піднесений до рівня ідеї й втілений у наданих його носіям індивідуалізованих виявах у художньому формуванні, набуває істинності у формах краси. Отже, предметом мистецтва є світ людського життя у його ціннісних вимірах відповідно до ідеї краси.
Матеріал художнього формування зумовлений ідеєю твору та характером її художнього втілення. Скажімо, ліричні почуття закоханих у скульптурі А. Канови "Амур і Психея" отримали найбільш адекватне втілення у мармурі.
Цей матеріал ніжністю кольору, пластичністю зображуваного здатний найбільш переконливо передати довершену красу людського тіла та внутрішній стан людини: духовну (мармурову) чистоту почуттів закоханих. Бронза як матеріал скульптури слугує втіленню ідей величності та монументальності зображень. Тому вона — переважно матеріал монументальної скульптури. Щоправда, можливості скульптурного матеріалу надзвичайно великі — і драматична напруга почуттів, і самозаглибленість, і титанізм образів героїв Мікеланджело однаково досконало втілені у мармурових статуях: "Скутий раб", "Повсталий раб", "П'єта", "Давид" тощо. Дерево як матеріал скульптури зазвичай вживаний у народній художній традиції.
Отже, твір мистецтва як духовне ціле є наслідком визначеності ідеї та засобів її втілення у матерії художнього формування у специфічний спосіб — шляхом надання життєвої повноти та внутрішньої доцільності кожному з елементів твору як художнього цілого.
Природа та сутність художнього образу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Предмет і матеріал мистецтва“ на сторінці 2. Приємного читання.
