Генеза естетичної здатності

Естетика

Гармонійна цілісність міфологічного образу світу характерна для всіх давніх цивілізацій. Вона засвідчує становлення уявлень про доцільність гармонійних зв'язків, закріплюючись як така у наданих світові антропоморфних образах. Можна стверджувати, що на ґрунті міфологічної свідомості естетичне відношення до природи набуває провідного характеру, адже увесь світ охоплюється людською формуючою потребою. Людина надає природним силам власних умінь і внаслідок піднесення їх над повсякденністю в сферу ідеального буття (у світ богів) усвідомлює їх цінність. Скажімо, у найрозвинутішій і поетичній міфології світу — давньогрецькій світ людей і світ богів діють злагоджено, втілюючи ідею все-проникної творчо-формуючої здатності. Невипадково грецький вислів стверджує: "Людина — смертний бог; бог — безсмертна людина". Міфологічна свідомість сакралізує процес творення так само, як і його наслідки.

Реальні здобутки людства у пізнанні світу, формуванні предметності, творенні стосунків, об'єктивуючись у чуттєво сприйманих образах богів як їх знання й уміння, відкриваються своєю цінністю у переживаючому відношенні та стають предметом осмислення. Естетичний досвід спілкування з природою у зазначеному аспекті закладає міцний фундамент духовності людини. Охарактеризований тип естетичного відношення правомірно розглядати як утвердження самоцінності досвіду зв'язків людини з природним світом засобами чуттєвої образності. Це — творення ідеального образу відносин в "ідеальному" (ритуально-символічному) способі взаємодій зі світом. У ідеї взаємопереходу форм світу міфологічна свідомість геніально передбачила! змоделювала його сутнісну єдність. Вона відобразила також все-загальність досвіду відносин (на рівні особливого — конкретні спільноти) та їх духовно-формуючі потенції. Світ постає в ній організованим цілим, створеним людською небайдужістю.

Третій етап становлення естетичного відношення визначається закріпленням і утвердженням духовного досвіду небайдужості у найадекватнішому — художньо-образному способі в ідеальному просторі: в межах мистецтва як особливого типу духовного досвіду. Художній простір — це особлива духовна реальність з власними законами життєвості: цілісної, чуттєво-сприйманої, внутрішньо-переконливої. Художнє формування — особливий вид формуючого відношення: творення особливого простору, виокремленого і піднесеного над повсякденністю. Це ідеальний простір, якому надано досконале життя з огляду внутрішньої його доцільності. Реальні вияви життя, введені у цей простір, набувають іншого — естетичного виміру, виявляючись своїми якостями як відповідні ідеалу духовності або протилежні йому. Це спосіб надати предметам всезагальної небайдужості тієї виразної життєвості, завдяки якій вони відкриваються своєю значущістю і починають апелювати до почуттів, уяви, розуму кожної людини.

Мистецтво, виокремлюючись в особливий тип формування, закріплює, з одного боку, предмети небайдужості, відкриваючи, внаслідок досконалого способу художнього буття, об'єктивні підстави їх всезагальної значущості. З іншого — воно утверджує ідеальний спосіб досконалого буття духовності як найвідповідніший предмету формування, а отже, як джерело реального життя почуттів — їх естетичної визначеності. Лише в художньо-образному формуванні духовне життя людини набуває цілісного характеру: в єдності чуттєвого та логічного начал духу, як єдність душевно-духовного, що розгортається в процесі його самовизначення.

Мета формуючого відношення в мистецтві: піднесення духу (почуттів, розуму) над буденністю через творення ідеального простору і в межах конкретного цілого — твору мистецтва і мистецтва як особливого типу відношення загалом. Це спосіб відділити реальний ("профанний") та ідеальний простір, щоб у такий спосіб утримувати ідею відмінного між ними, тобто відмінність реальності й її ідеалу. Це спосіб не дати духу розчинитися в повсякденності — не бути поглиненим нею. Мистецтво відкрило й утвердило шляхи та підстави цілісності життя духу в ідеальному художньо досконалому просторі. Причому дух живе, наснажуючись ідеалом відношення до ідеальних феноменів, котрі уособлюють істину, добро, красу. Втілені в художніх образах названі цінності постійно зберігають актуальність завдяки присутності в художньо досконалому ідеальному бутті.

Історія розвитку мистецтва підтверджує визначену нами закономірність як властиву саме такому типу духовного досвіду. В своїй історії художність пройшла через різні етапи, зберігаючи визначені нами тенденції. Саме в мистецтві естетичне відношення отримало найадекватніші та найдосконаліші способи свого втілення. У культурах Давнього світу, як згадувалося, бути людиною означало, передусім, ідентифікувати себе з певним суспільним досвідом і постатями, що найвиразніше уособлюють його. Тут важлива не лише якість предмета небайдужості (цінності з часом змінюються), а здатність почуттів організуватися наявним змістом досвіду та мобілізувати інтелектуальні сили, уяву, практичні уміння й знання на увічнення образів усезагальної небайдужості в матеріалі формування. Такими постатями є правителі держав, влада яким вважається наданою богами, а вони — синами богів.

Не менш важливим є також те, що в естетичному переживанні величі правителя суспільство як певне ціле починає усвідомлювати свою велич, адже фараон — це бог у людській подобі, особа, причетна не лише до божественного, а й до людського світу. Зв'язки підтримуються на об'єктивній підставі: без народу, що визнає і шанує правителя, немає правителя як реального носія влади, а отже, відсутні умови утвердити злагоду стосунків, відтак — виживання спільноти. Естетичний чинник слугує тут основним джерелом становлення образу суспільності (її конкретно-історичного типу) та моральності відношення до постаті, яка уособлює її.

Феноменом, що продукує не-відчуженість відношення, стає художньо-образне формування, тобто мистецька діяльність. Величезний розквіт художності у всіх культурах Давнього світу — вияв закономірності згаданого процесу. Саме в цей період починається виокремлення мистецтва в особливий вид діяльності. Вона відкриває формуючу силу естетичних почуттів. Адже саме небайдужість — схиляння та шанування викликали в давніх будівничих образи грандіозних споруд, канонічні пози скульптурних зображень фараонів, техніку їх виготовлення, пропорції фігур і под. Майстри-митці надихалися почуттями піднесеності на втілення в матеріалі формування образів "земних богів", а уява підказувала адекватні почуттям способи творення. Причому значущою вважалася не сама особа фараона (конкретного носія влади), а цінність влади, яку він уособлює, символізуючи ідею держави як організованого цілого.

У поступі історії художньо-образна мова, так само, як і предмети художнього відображення, зазнали змін. Однак основна мета (ідея) художнього формування залишається незмінною: творення ідеального простору для розгортання життєвості людського духу. Дух засвідчив про себе багатством виявів у розвинутих культурах Пізнього Середньовіччя та європейській культурі Нового і Новітнього часу (до перших десятиріч XX ст.).

Правомірно виділяти і четвертий етап естетичного відношення — етап культури постмодерну, характерний виведенням духу з меж естетично визначеного простору буття і занурення його в профанний простір не з метою вдосконалення останнього, а з метою нівелювання першого. Повсякденність у властивій їй невизначеності поглинає дух, розчиняє в собі, підпорядковує ситуативному плину. Здавалося б, уходження духу в буденність покликане одухотворити реальність. Однак буденність вимиває дух зі своїх меж, заспокоюючись власною самодостатністю і не визнаючи авторитету духу, оскільки він насправді безсилий перед реальністю, що не визнає ні істин моралі, ні ідеалу добра, ні самоцінності краси. Служіння названим цінностям робить людину безпорадною перед життям, а тому культура вимиває їх зі своїх меж, продукуючи натомість насильство, агресивність як "продуктивні" начала буття.

Простежені нами закономірності становлення естетичного як особливого типу відношення, характер його вияву в різних видах духовного досвіду та якісна визначеність змісту засвідчують все-проникний характер естетичного як духовно-формуючої здатності. Естетичне — спосіб цілісного буття духу в сутнісно визначених його відносинах зі світом та з собою самим.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Генеза естетичної здатності“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ

  • Історія становлення предмета естетики

  • Проблематика й основні завдання естетики як науки

  • Естетика — філософська теорія виховання

  • Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • Становлення історії естетики та її основні проблеми

  • Естетичні елементи в культурі первісної доби

  • Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

  • Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

  • Тема 3. АНТИЧНА ЕСТЕТИКА: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ОСНОВНІ ІДЕЇ

  • Основні закономірності розвитку естетичної теорії

  • Ідеї естетики античних натурфілософів

  • Естетика софістів і Сократа

  • Естетика Платона

  • Естетика Арістотеля

  • Естетика доби еллінізму

  • Естетика неоплатонізму

  • Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

  • Естетичні ідеї у філософській патристиці

  • Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя

  • Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

  • Візантійська естетика

  • Естетика Київської Русі

  • Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Естетичні ідеї раннього гуманізму

  • Естетика ренесансного неоплатонізму

  • Естетика митців Високого Відродження

  • Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії

  • Естетика маньєризму

  • Естетичні ідеї українського Передвідродження

  • Список літератури

  • Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

  • Естетика бароко

  • Естетика класицизму

  • Естетика англійського Просвітництва

  • Естетика Просвітництва у Франції

  • Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку

  • Естетичні ідеї в культурі України XVII—XVIII ст.

  • Список літератури

  • Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА

  • Естетика І. Канта

  • Естетика Ф. Шіллера

  • Естетика Й. Фіхте

  • Естетика німецького романтизму

  • Естетика Ф. Шеллінга

  • Естетика Г. Гегеля

  • Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

  • Естетика класичного реалізму

  • Естетика ірраціоналізму

  • Естетика позитивізму

  • Естетика XX ст.: загальні закономірності

  • Естетика радянського періоду

  • Естетика постмодернізму

  • Список літератури

  • Розділ II. ТЕОРІЯ ЕСТЕТИКИ

  • Генеза естетичної здатності
  • Символічно-образна природа естетичного

  • Типи символів та рівні естетичної свідомості

  • Евристичний потенціал естетичного

  • Метакатегоріальний статус поняття "естетичне"

  • Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ

  • Естетична свідомість як специфічна форма свідомості

  • Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

  • Естетичний смак: типи смаків, закономірності виявлення

  • Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення

  • Естетична теорія: закономірності становлення

  • Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ

  • Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу

  • Категорія "піднесене": сутність, закономірності становлення

  • Категорія "трагічне": історія становлення. Діалектика трагічного і героїчного

  • Категорія "комічне": сутність, змістовність форм. Естетична міра комічного

  • Список літератури

  • Тема 12. МИСТЕЦТВО ЯК ВИД ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

  • Мистецтво у системі естетичної діяльності

  • Закономірності мистецтва як духовної діяльності

  • Генеза мистецтва

  • Мистецтво — форма суспільної свідомості

  • Мистецтво — специфічний вид духовного досвіду

  • Тема 13. ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА МОВА МИСТЕЦТВА

  • Предмет і матеріал мистецтва

  • Природа та сутність художнього образу

  • Символічний характер художньої образності

  • Типізована та індивідуалізована образність мистецтва

  • Діалектика форми і змісту в мистецтві

  • Тема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА

  • Принципи класифікації мистецтва

  • Образотворчі мистецтва

  • Виражальні мистецтва

  • Синтетичні мистецтва

  • Естетичне призначення мистецтва

  • Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

  • Природа художньо-формуючої здатності: талант і геніальність

  • Особистість митця

  • Митець і художня школа

  • Митець і суспільство

  • Тема 16. ЗАКОНОМІРНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ЖИТТЯ МИСТЕЦТВА

  • Художні стилі — найзагальніше поняття системи "мистецтво"

  • Художні напрями та течії: закономірності становлення та вияву

  • Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод

  • Поняття прогресу мистецтва

  • Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ

  • Мистецтво та суспільне життя

  • Мистецтво і моральне виховання

  • Список літератури