На межі XIX—XX ст. відбувалося становлення естетики модернізму, до засновників якої в Англії належать У. Пейтер, О. Уайльд, А. Суінберн; у Франції — "парнасці" Т. Готьє, Л. де Ліль; в Іспанії — Р. Фрай, К. Белл, X. Ортега-і-Гасет. У Росії представники модернізму — це творці й прихильники естетики та художньої практики символізму і декадансу — Д. Мережковський, 3. Гіппіус, Ф. Сологуб, К. Бальмонт та ін.
Естетика модернізму зростає на основі ідеї суб'єктивізму художньої творчості. Теоретики модернізму прагнуть підвести під вияви суб'єктивної сваволі митця певні ідеї, вписавши їх у контекст художнього розвитку, тобто надати їм статусу закономірних виявів художньої здатності. О. Уайльд у праці "Естетичний маніфест" зазначає, що мистецтво зовсім не повинне іти дорогою життєвої правди чи метафізичних істин. Радше навпаки: життя має наслідувати мистецтво. Художник покликаний з власного життя зробити твір мистецтва. Прагнення митця реалізувати окреслену програму в своєму житті спричинило його розрив з англійським суспільством. Естетичні ідеї О. Уайльда, як і його мистецька позиція, отримали назву естетизму.
У французькій естетиці прихильниками "мистецтва для мистецтва" були "парнасці" (гілка пізнього романтизму), котрі абсолютизували у мистецтві форму. Вони розуміли ідеал як доступний лише внутрішньому світові митця. Зрештою, ця позиція призводила до протиставлення митця і публіки, окрім небагатьох вибраних, яким доступна художня істина. Позиція "мистецтва для мистецтва", характерна для естетичної програми "парнасців", значно вплинула на прихильників ідеї "чистого мистецтва" в інших країнах, зокрема на представників російського символізму та декадансу. Дослідники в межах російського модернізму виділяють три гілки символізму, що складаються від 90-х років XX ст. Перша група символістів згуртовувалась навколо журналу "Северный вестник" — Д. Мережковський, 3. Гіппіус, Ф. Сологуб, К. Бальмонт; друга була об'єднанням поетів-символістів — В. Гіппіус, А. Добролюбов, В. Степанов; найвідоміші представники третьої групи — В. Брюсов, Андрій Белий (Б. Бугайов). В. Брюсов аргументував теоретичну програму символізму в публікаціях "Про мистецтво" (1899), "Про історію символізму" (1897), "Ключі таємниць"(1904).
Естетична програма символізму містить заперечення раціоналізму й утверджує принцип інтуїтивного осягнення джерел духовності, прихованих у глибинних засадах буття (вплив філософії ірраціоналізму). На першому етапі розвитку символізму були сформульовані його основні естетичні ідеї. По-перше, це заперечення раціоналізму на користь ірраціоналізму як засобу інтуїтивного осягнення духовних засад, котрі нібито наявні в основі буття. По-друге, зміна ставлення до слова. Воно розглядається не джерелом інформації та засобом її передання, а джерелом пробудження в людині містичних передчуттів. Як таке воно створює зв'язок між внутрішнім світом особистості й надприродними таємними силами. По-третє, в образній структурі мистецтва основна увага приділена символ у, що розглядається "замінником" реальності, нематеріальним об'єктом художнього переживання. В естетиці символістів акцентується на формі мистецтва в тому сенсі, що їй надавалося самоцінне значення. Невизначеність ("розмитість") образу покликана утверджувати багатоплановість, таємничість твору. Дослідники зауважують еклектизм естетики символізму [18, т. З, ч. 2, с. 139].
Під впливом ідей естетики модернізму на початку XX ст. формується низка художніх напрямів, котрі сповідують ідеї ірраціоналізму, заперечують цінність мистецтва як особливого типу духовного досвіду. Це фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, експресіонізм, сюрреалізм [10, с. 367—390]. У подальшому, аналізуючи основні напрями й ідеї естетики XX ст., ми розглядатимемо модерн як один з її напрямів.
Естетика XX ст.: загальні закономірності
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Естетика позитивізму“ на сторінці 2. Приємного читання.
