Соціалістичний реалізм — творчий метод та художня течія у межах реалізму як художнього напряму. Він формується на початку XX ст. і пов'язаний з широким суспільним рухом за демократизацію соціального життя Росії, зокрема соціалістичною революцією та періодом соціалізму (1917—1991). У межах історії свого розвитку соціалістичний реалізм пройшов два основні етапи. Перший (1917—1934) характеризується великим духовним піднесенням, пов'язаним зі становленням суспільного ладу, що утверджував ідеї народовладдя і реалізував їх, передусім, у вигляді широкого долучений трудящих мас до освіти, наукових знань та художньої творчості. Це було найвищим досягненням соціалізму, оскільки швидкі темпи його економічного зростання, укріплення оборонної могутності держави базувалися на нечуваному на той час розквіті науки, мистецтва та широкій соціальній активності. Творча активність мас сприяла швидкому збільшенню кількості мистецьких установ та закладів, відбувався масовий прихід у художню діяльність колишніх робітників і селян, найбільш здібні з яких поповнювали лави митців-професіоналів. З іншого боку, не була втрачена класична художня спадщина: значна частина професійної інтелігенції, підтримуючи новий суспільний лад або нейтрально ставлячись до нього, своєю творчістю формували духовну атмосферу інтересу до духовно-мистецького життя. Відтак відбувалося становлення нового, справді народного мистецтва. Поняття "народне" набувало трьох вимірів. По-перше, це був мистецький рух, активними творцями якого були широкі народні маси. У містах і містечках створювалися численні мистецькі студії (літературні, театральні, музичні тощо). Широке залучення до мистецької діяльності здійснювалося також завдяки художній самодіяльності. Художнє начало проникало у глибинні шари суспільного життя: відбувалася демократизація жанрів мистецтва, бурхливо розвивалися агітаційно-масові види, плакатна графіка, художньо-оформлювальне мистецтво тощо, тобто спостерігалася широка демократизація художньої творчості. По-друге, демократизується тематика мистецтва, героєм якого стає людина праці, широкі соціальні верстви суспільства. Герой мистецтва активно реалізує себе у перетворенні обставин на користь суспільства. По-третє, головним "споживачем" мистецтва стають широкі верстви трудящих. Загальна атмосфера життя налаштована у цей період на творче самоздійснення особи, у тому числі у мистецтві, що позбавлене ідеологічних обмежень.
Визначними митцями цього періоду були: М. Горький, О. Блок, В. Брюсов, С. Єсенін, В. Маяковський, С. Ейзенштейн, В. Пудовкін, Д. Вертов, Б. Асаф'ев, І. Соллєртинський та ін. У мистецтві та естетичній теорії цього періоду складаються принципи історичної конкретності, демократичної спрямованості, масовості мистецтва. Теоретиками мистецтва цього періоду були: А. Луначарський, Г. Плеханов, В. Воровський, О. Блок, В. Шкловський, Б. Ейхенбаум, В. Жирмунський, Ю. Тинянов, Л. Виготський, К. Станіславський, В. Мейєрхольд, Є. Вахтангов, С. Ейзенштейн та ін. Предметом дослідницької уваги естетичної теорії 20-х років XX ст. були проблеми становлення пролетарського мистецтва та розробка його естетичних принципів, що здійснювалася у широких дискусіях. Коло проблем, досліджуваних естетичною теорією, пов'язане з питаннями природи, сутності, закономірностей історичного розвитку мистецтва, його видової специфіки та соціального призначення. Отже, мистецтво утверджується у згаданий період як одна з найбільш широких сфер духовного життя суспільства. Спостерігається широке розмаїття тенденцій художнього розвитку, що створює атмосферу насиченості мистецтвом та засвідчує багатство духовного досвіду, який воно містить у собі. Це період "накладання" таких художніх методів, як критичний реалізм, романтизм, символізм, авангардизм тощо.
Другий період історії соціалістичного реалізму (1934—1991) пов'язаний з поступовим нарощуванням політичної заангажованості мистецтва, хоча воно і не втрачає свого демократичного та гуманістичного спрямування, а також зорієнтованості на запровадження соціалістичних ідеалів у реальність. У 1934 р. на Першому з'їзді радянських письменників було прийнято Програму і сформульовано суть та принципи нового художнього методу, що отримав назву "соціалістичний реалізм", який визначався як метод "правдивого, історично-конкретного відображення життя в його революційному розвитку". Теорія соціалістичного реалізму зорієнтована на класичну художню спадщину як естетичний принцип, а у змістовному плані спирається на соціальний ідеал — художнє втілення ідей соціального оптимізму, віри у майбутнє та відображення можливостей поступу до нього на основі морально визначеної діяльності героя мистецтва. Відтак, соціалістичний реалізм, виходячи з принципу революційного романтизму, розкриває творчий потенціал людської особистості, що виявляє себе у новому — зацікавленому ставленні до загальної справи, яку вважає особистісно важливою (М. Островський "Як гартувалася сталь", Ф. Гладков "Цемент", О. Довженко "Арсенал", "Щорс"). Мистецтво розкриває складність пошуку героєм свого місця у соціальних процесах (М. Шолохов "Тихий Дон"). Романтизм як естетичний принцип методу відображає також реальні підстави дійсного утвердження соціалістичного ідеалу: внутрішньої налаштованості героя на активні зусилля щодо вдосконалення життя.
Зауважимо, що революційна романтика стає однією з провідних тенденцій мистецтва соціалістичного реалізму, відображаючи об'єктивно наявні перспективи у соціалізмі як типі суспільного устрою. Тому герой мистецтва у ньому не мімікрує в обставини, а створює їх, вступаючи у конфлікт з силами, що здатні зруйнувати цю систему або загрожують їй. Героїзм радянського народу в роки громадянської війни, під час соціалістичного будівництва та у боротьбі з фашизмом у Велику Вітчизняну війну, стаючи предметом художнього відображення, спирається на реальну історію відносин особи і суспільства. Етапи героїчної історії народу ("радянський народ") відображені у багатому творчому доробку митців у різних видах художньої творчості: література, театр, кіно тощо. Це, скажімо, твори М. Островського ("Як гартувалася сталь"), М. Шолохова 'Тихий Дон"), Д. Фурманова ("Чапаєв"), О. Фадєєва ("Молода гвардія"), Ю. Бондарева ("Гарячий сніг"); О. Довженка ("Арсенал", "Щорс"), Г. Чухрая ("Балада про солдата"), А. Тарковського ("Іванове дитинство"), М. Калатозова ("Летять журавлі"). Мистецтво соціалістичного реалізму засвідчило, що революційний романтизм — не лише принцип естетичної налаштованості митців на художнє відображення дійсності, але і відображення внутрішніх творчих потенціалів, наявних у соціалізмі як суспільному ладі. Саме цим визначається розквіт мистецтва соціалістичного реалізму, в якому герой постає реальним його творцем, засвідчуючи потенційні творчі можливості ладу, часто всупереч обставинам. Знаменно, що названі тенденції виявляють себе через світ особистості в умовах, коли утверджується культ особи Сталіна та здійснюються політичні репресії. Отже, мистецтво показує усвідомлення суспільством внутрішнього потенціалу соціальної системи попри наявне у ній зростання негативних тенденцій.
У 60-ті роки XX ст., коли відбувалося розвінчання культу особи Сталіна, мистецтво знову розгортається багатством романтичної образності, що відображає бажаний естетичний образ дійсності (Ахмадуліна, Вознесенський, Коротич, Павличко, Рождественський). Розчарування у можливостях удосконалення соціалізму спричинює у 70-ті роки XX ст. дисидентство. У ньому поєднуються ствердні та заперечні тенденції. Ствердні пов'язані з утвердженням цінності духовного світу особистості, що постає вищою за соціальну систему, яка відкрилася своєю суперечливістю. У національних культурах мистецтво зосереджує свій пафос на утвердженні цінності національних культурних традицій, національної духовної спадщини як джерела живлення духу особистості (Айтматов, Висоцький, Костенко, Симоненко, Стус). Негативний пафос творчості пов'язується з переглядом історії соціалістичного суспільства, що за часів культу особи чинило насильство над особистістю (Солженіцин).
Попри те, що у 90-ті роки XX ст. соціалістичний реалізм як творчий метод став предметом критичного переосмислення, варто зазначити, що об'єктивно він справив великий вплив на атмосферу суспільного життя тим, що впродовж своєї історії культивував кращі риси особистості й утверджував їх як істину людського в людині. Сучасне мистецтво, втративши естетичні орієнтації на ідеал людської особистості, позбавилося своєї визначеності, тобто постало позахудожнім явищем, а отже, псевдомистецтвом.
Поняття прогресу мистецтва
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи у мистецтві. Реалізм як художній метод“ на сторінці 2. Приємного читання.
