Розділ «1.2. Основні категорії етики»

— штучність класифікацій. За основу поділу вони часто брали неістотні ознаки, допускали фактичні й логічні помилки (порушення правила однієї основи поділу). Це, наприклад, властиве буддистській класифікації чеснот: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова (мовлення)" правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильне спрямування думки, правильне зосередження;

— розгляд чеснот і вад не як уселюдських якостей. Згідно з етикою давньоіндійської релігії для кожної із чотирьох варн (соціальних станів) визначені свої обов'язки, чесноти, міра відплати, справедливість. Цей недолік певною мірою стосується і християнської етики, якій властива ідея вселюдської єдності і разом з тим названі нею сім гріхів є своєрідним наслідком недотримання стилю аскетизму монахів.

Відокремлене класифікування моральних чеснот і вад має обмежений характер. Більш ефективною була б класифікація, яка до одного виду відносила б чесноти і відповідні моральні вади. Наприклад, до одного виду моральних якостей можна було б віднести цнотливість і розпущеність, до іншого — толерантність і нетерпимість тощо.

Відсутність всеосяжної класифікації моральних якостей людей спричинена існуванням багатьох точок зору на природу і сутність добра і зла. Тому більшість етиків обминають, а то й ігнорують цю проблему.

Попри численні недоліки, класифікації моральних якостей людей містять у собі певні раціональні моменти:

1. Виявлення, називання і опис, витлумачення багатьох чеснот і моральних вад. Наприклад, у буддистській етиці виявлено, поіменовано та описано вісім чеснот; Арістотель виявив одинадцять і десять із них назвав: мужність, помірність (у насолодах), щедрість, пишність (розкішність), великодушність, лагідність, правдивість, товариськість, люб'язність, справедливість. Непоіменовану чесноту він визначав через протиставлення честолюбству (надмірність) і нечестолюбству (нестача). Середньовічна етика до перелічених чеснот додала віру, надію і любов.

2. Виявлення окремих видів і родів чеснот і моральних вад. Так, у загалом логічно недосконалій класифікації чеснот етики джайнізму (ці чесноти розглядались як результат реалізації відповідних принципів — п'яти великих обітниць) вражає своєю далекоглядністю принцип ахімси (санскр. — незаподіяння болю або зла) — незашкодження життю. Визнання його (і відповідної чесноти) значно розширювало сферу вияву морального феномену, оскільки моральні відношення поширювались і на ставлення людини до живої природи. Цей принцип орієнтував на безмежну обережність щодо будь-яких форм життя, щоб не завдати їм шкоди. Значущість цього принципу актуалізується в сучасну епоху, коли дбайливе ставлення до живої і неживої природи є нагальною потребою.

Ця класифікація містить ще один принцип правильної поведінки людини, який передбачав і відповідний рід чеснот — брахмачар'я (утримання від потурання своїм слабкостям). Опосередковано він вказував на протилежний йому рід суттєвих моральних вад — потурання своїм слабкостям. Близький рід моральних вад — розпусність — виокремлює і сучасний російський етик Анатолій Скрипник, протиставляючи його ворожості. Розпусність, на його думку, виростає з небажання чинити опір зовнішньому тиску й тримати під контролем власні схильності, а ворожість виявляється в активному самоутвердженні за рахунок інших людей. Цей поділ має певний смисл, хоча його основа нечітко визначена, а терміни "розпусність" і "ворожість" є умовними.

3. Можливість виявити основи (принципи) класифікацій, які можна застосувати при створенні сучасної систематики моральних вчинків і відповідних моральних якостей людей. Однією з основ є засіб здійснення цих вчинків — розум, слово чи діло. Саме такий підхід простежується у Законах Ману — одній з найвидатніших пам'яток суспільно-політичної і правової думки Давньої Індії. У них ідеться про те, що людина по-різному пробує плід здійсненого нею вчинку: розумом — здійснене розумом, словом — здійснене словом, тілом — здійснене тілом. Наслідком такої класифікації було визнання трьох родів гріховної мисленої дії (жадібність до чужої власності, розмірковування про дурне, схильність до хибного (вчення)); чотирьох родів словесних дій (образа, брехня, наклеп, недоладне базікання); трьох родів гріховних тілесних дій (присвоєння чужих речей, завдавання шкоди всупереч правилам, зв'язок із чужою дружиною). Переважна більшість моральних вад належить до однієї з трьох названих груп, хоч деякі з них (мислені проступки) можуть проявитися і в словесних або практичних діях.

Прискіпливий погляд виявить і певні недоліки цієї класифікації. Наприклад, негативні моральні вчинки і відповідні моральні вади доцільніше спершу поділити на дві групи: проступки, здійснені в умі, і проступки, здійснені реально. Потім другу групу проступків теж поділити на дві підгрупи: проступки, здійснені словом, і проступки, здійснені практично. Оскільки аморальною може бути і бездіяльність, то цей різновид проступків варто віднести до першої групи. Підставою для цього є те, що аморальній бездіяльності людини передує діяльність її свідомості — моральний вибір. Аналогічно можна класифікувати і моральні вади людей, що проявляються в їх схильності до певних проступків — проступків розумом, словом чи ділом.

Така класифікація дає змогу відповідно упорядкувати негативні моральні якості людей:

— моральні вади, що проявляються в схильності до проступків розумом (свідомістю): байдужість, безвілля, безпринципність, боягузтво, жадібність, заздрісність, зарозумілість, легковажність, лінивість, легкодухість, підозрілість (недовірливість), нерішучість, ревнивість, самовдоволеність, самозакоханість, самовпевненість, черствість тощо;

— моральні вади, що проявляються у схильності до проступків словом: брехливість, бундючність, буркотливість, вульгарність, грубість (брутальність), дратівливість, запальність, лихослівність, лицемірність, марнославство, марнослівність, нахабність, неввічливість, непристойність, нескромність, нетерпимість, нечемність, осудливість, пихатість (чванливість), підлабузництво, підлесливість, примхливість (капризність), сварливість, схильність до хамства, святенництво, хвалькуватість, цинізм, чванство;

— моральні вади, що проявляються в схильності до проступків ділом: агресивність, віроломність, дріб'язковість, жорстокість, зрадливість, користолюбство, мстивість, нахабність, невдячність, ненадійність, нерозважливість, низькопоклонство, підлість, підступність, схильність до вбивства, схильність до перелюбу, схильність до самогубства, сутяжність, упертість, схильність до шахрайства.

Деякі моральні вади можуть проявлятися в різних родах проступків. Наприклад, слово буває жорстокішим від аналогічного вчинку. Проте жорстокість раціональніше віднести до практичних проступків і відповідних моральних вад. Це стосується й деяких інших вчинків: зрадити можна не лише ділом, а й словом. До того ж моральним вадам, що виявляються в схильності до проступків словом, передують вади, які виявляються у схильності до проступків розумом, а вадам, що виявляються у схильності до проступків ділом, передують вади, які виявляються у схильності до проступків розумом і словом.

Знання сутності й різновидів моральних вад сприяє укладенню відповідної класифікації чеснот. Створення систематики моральних якостей людей передбачає їх диференціацію на підвиди, виявлення таких суттєвих основ поділу, які дали б змогу впорядкувати чесноти і вади по-іншому.

Поняття "чесноти (доброчесності)", як і "моральні вади", має два значення. Ним позначають окремі позитивні моральні якості людей, а також (у цьому контексті точнішим буде термін "доброчесність") загальну моральну характеристику особистості: людина загалом або добра (доброчесна), або зла. За словами Г.-В.-Ф. Гегеля, людина, здійснивши моральний вчинок, ще не стає доброчесною: вона тоді доброчесна, коли цей спосіб поведінки є постійною рисою її характеру. В цьому розумінні доброчесність — установка, рішучість індивіда діяти на основі високих моральних принципів. Очевидно, з метою спростування думки, ніби кожна людина є одночасно доброю і злою (злою і доброю), і захисту тези, згідно з якою кожна людина є або доброю (добродієм), або злою (злодієм), психологи виходять з того, що установка на доброчесність ґрунтується на усвідомленні цілісності внутрішнього світу, "рівності" індивіда самому собі. Деякі сучасні дослідники моральної психології розглядають цілісність як одну з необхідних чеснот людини.

Добродій є творцем добра, яке слід відрізняти від ідеї добра, до якої вдається суб'єкт морального відношення, зокрема в акті морального вибору. За змістом ці феномени тотожні, принаймні повинні бути такими, проте за способом буття відрізняються: творіння добра має реальну, матеріальну природу, ідея добра — ідеальну. Здійснюючи моральний вибір, людина керується ідеєю добра, що є результатом інтеріоризації моральної вимоги, яка зобов'язує не лише діяти саме так, а й оцінювати цю вимогу як найвищу безумовну вселюдську цінність. А добро як результат високоморального вчинку існує реально.

Прийнято вважати, ніби добро роблять комусь. Насправді, результати добрих вчинків істотно впливають на духовний світ і характер буття як того, хто "одержує" добро, так і того, хто його "дарує". Результати добрих вчинків (добро) об'єктивуються в духовній і матеріальній культурі народу і людства загалом.

Добро і зло