Розділ «5. З історії етики в Україні»

Зло, за переконаннями Віталія, потрібно шукати не в зовнішньому світі, а в собі. Воно зберігається навіть за наявності чистого розуму, оскільки почуття і пристрасті чинять йому (розуму) перешкоди. Для того щоб не бути підвладним почуттям і пристрастям, необхідно гартувати волю, навчитися панувати над собою: "Міцність і воля доброчесної людини проявляються у перемозі над собою й у підкоренні своїх пристрастей". Така людина завжди чуттєвість підпорядковуватиме духу.

Засуджуючи захоплення земними благами, багатством, Віталій зазначав, що справжнім багатством є те, що збагачує душу доброчесностями. До "ознак справжньої шляхетності" він зараховував щедрість, визнання добродійності, людинолюбство, душевну мужність і великодушність, здатність терпіти страждання й заповнювати думки свої великими справами. У різних місцях "Діоптри" він веде мову і про такі чесноти:

— віра ("Віра є велика річ, але без діл мертва");

— працелюбство ("Уникай передусім неробства й розкошування, яке є матір'ю всіх пороків");

— доброта (її Віталій протиставляв злостивості);

— чиста совість ("Шляхетна людина ні в чому не може відчувати такої радості, як у чистій совісті");

— правдивість ("люби правду..."; "Правда є коренем миру й спокою, зі спокою народжується справжня радість");

— мудрість (вона є протилежністю пожадливості);

— розсудливість (протиставляється безумству);

— здатність терпіти (протиставляється малодушності);

— лагідність (протиставляється гнівливості). Доброчесність людини, за переконаннями Віталія,

виявляється насамперед у здатності орієнтуватися у світі моральних цінностей, умінні відрізняти добро від зла.

Ведучи мову про моральні пороки, він звертав увагу на такі з них, як незнання себе ("від незнання самого себе з'являється бажання керувати. Важко мати високе становище й не мати високих про себе думок"), самолюбство ("Самолюбство керує грішником у всій його шкоді й злі"; "Самолюбство нас руйнує, воно є причиною чвар і збурювань у суспільствах людських, оскільки багато є таких, які люблять більше добро власне, ніж громадське"), пожадливість, хтивість, погордливість, пихатість, ненависливість, гнівливість, злостивість, мстивість тощо. Позбавитися їх можна завдяки моральному самовдосконаленню, яке передбачає самопізнання, виявлення і викорінення своїх пороків. Не можна допустити, щоб пороки панували над нами. "Святі, — писав Віталій, — маючи осяяння світла божественного, помічали в собі недосконалості найменші..." Для збереження доброчесності потрібен або справжній друг, який розкриє людині очі на її пороки і допоможе порадою, або жорстокий ворог, який змусить її не реагувати на зовнішній світ: "Тоді життя твоє буде доброчесним, коли сам у собі жити будеш".

Етичні погляди Віталія характеризують і такі думки: "Не можна зробити шкоду ближньому, не зробивши ураження собі"; "Якщо хочеш пізнати людину, подивися, з якими людьми вона дружить"; "...злі люди ремствують на них (на синів світла — М. Т.) і сини темряви гонять їх, — бо завжди ж премудрість невігласи ненавидять"; "Якщо тебе будуть належно хвалити за те добре, що маєш, не величся, бо недоліків маєш велику кількість... Якщо справедливо на тебе нарікають, то доклади всіх зусиль, щоб виправити себе"; "Те, що мудрий робить на початку, те безумний чинить у кінці"; "Хто багато має? Той, хто мало бажає"; "Бог приємність перемішав зі злигоднями й прикрощами, щоб, відчуваючи їх, ти полишив вади й пороки"; "Якщо життя доброчесних людей є мовчазним докором і викриттям розбещеності розпутних людей, — то не дивно, що злі гонять добрих"; "...гордливість... усі доброчесності руйнує, оскверняє й до безсилля призводить"; "Багатство розважливим людям служить, а над безумними володарює"; "Очі, котрі є поводирями почуттів, одразу заражають серце, якщо їх не відвернути"; "Непізнання самої себе в людині є порок"; "Правило розуму говорить, що та людина не без пороку, котра втручається у справи, до яких не має відношення... Безумний той, хто, забувши самого себе, втручається у справи чужі"; "Спокуса робить доброчесну людину найміцнішою й стійкою в чеснотах, злу ж перемагає і звалює".

Досить специфічним феноменом, який сформувався і розвинувся в XV—XVII ст. на українських теренах, була козацька етика.

Особливості козацької етики