Розділ «3.3. Моральний обов'язок педагога»

Втрата мотивації у діяльності педагога, яка супроводжується зниженням і втратою працездатності, емоційним виснаженням, призводить до професійного вигоряння.

Професійне вигоряння - психічний стан, для якого характерні відчуття емоційного спустошення, втоми від роботи, деперсоналізація і редукція професійних досягнень.

Сучасний польський учений М. Якубовски зазначає, що професійне вигорання є процесом, який розвивається в часі, пов'язаний не лише із втратою вчителем сенсу діяльності, а й із негативними впливами на його фізичне та моральне самопочуття. Він виокремлює в цьому процесі три етапи:

1. Попереджувальний етап. Для нього характерні такі ознаки: пригніченість, головний біль, безсоння та почуття роздратованості. Повернення до нормального функціонування на цій стадії не складне - достатньо нетривалого відпочинку.

2. Тривалий етап. Професійне вигорання відбувається інтенсивніше і набуває ознак стійкості. Йому властиві спалахи роздратованості, нетерпимість до інших, погорда, зниження якості виконання професійного обов'язку. Педагог потребує тривалішого відпочинку, зміни оточення тощо.

3. Хронічний етап. Його тривання позначене розвитком фізичних, психологічних та психосоматичних ознак, пов'язаних із психічною сферою. Так, з'являються біль у шлунку, підвищення тиску, депресія, почуття самотності, кризи, не пов'язані із роботою. Для подолання такого стану педагог повинен проконсультуватись із лікарем та психологом, які не завжди здатні допомогти. Це може зумовити тяжку депресію і необхідність зміни праці. Виконання учителем професійного обов'язку унеможливлюється, унаслідок чого він потерпає морально, психологічно і соціально.

Отже, реалізація професійного обов'язку педагога залежить від його вольових якостей. Сильна воля спрямовує до поставленої мети, якої, попри всі труднощі, учитель намагається досягти.

В історії педагогіки А. Макаренка вважають одним із найбільш вольових педагогів, який, виховуючи малолітніх правопорушників, не відступив, а продовжував займатися їх навчанням, розробив концепцію виховання особистості та доклав зусиль для її творчої реалізації в педагогічній практиці. Суперечність між волею і розумом виявляється і в такий спосіб: учителю властива впертість у виконанні обов'язку" але водночас мета і бажання об'єктивно не виправдані. Він може формально розуміти свій обов'язок (характерно для директорів шкіл з авторитарним мисленням, які часто керуються не розумною та моральною доцільністю виконання обов'язку, а самоствердженням власного Я, оскільки так диктують їх волю певні статті закону). Протилежним виявом цієї суперечності є конформність, до якої педагог, бажаючи здійснити свій обов'язок і керуючись певними мотивами (залежно від громадської думки, власного настрою), невпевнений у його виконанні, пристосовується до обставин, тому виконання обов'язку набуває пасивної форми. До таких учителів належать ті, психіка котрих піддається навіюванню, підпорядкуванню гетерономним чинникам, що ґрунтуються не на етичних, моральних принципах, а на взятих з іншої сфери суспільного життя. Г. Ващенко зазначав, що для реалізації обов'язку недостатньо володіти високим інтелектом, почуттями, необхідна також воля, яку слід виховувати з дитинства.

Суперечність між розумом і почуттями у виконанні морального педагогічного обов'язку