Розділ «3.3. Моральний обов'язок педагога»

Обов'язок особистості Г.-В.-Ф. Гегель визначав як вищу моральну цінність. Аксіологічні засади в обґрунтуванні морального обов'язку пріоритетні у творчості Б. Рассела, М. Шелера, В. Біблера, М. Бердяева, В. Соловйова, М. Федорова, М. Бубера, Дж. Дьюї, К. Льюїса, В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, М. Гартмана, М. Вебера таін.

Моральні вимоги суспільства до вчителя зафіксовано не лише на моральному рівні, а й на юридичному: у Конституції України, законах "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту"" "Про вищу освіту", Національній доктрині розвитку освіти та ін. Наприклад, у Законі України "Про освіту" наголошено, що "педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки".

У ньому визначено такі основні обов'язки педагогічних і науково-педагогічних працівників:

- постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність і загальну культуру;

- забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм з урахуванням обов'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти; сприяти розвитку здібностей дітей, учнів, студентів;

- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості та інших доброчинностей;

- виховувати повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних і культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

- готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

- захищати від будь-яких форм фізичного або психологічного насильства, запобігати вживанню алкоголю, наркотиків та іншим шкідливим звичкам.

Виконання педагогічного обов'язку супроводжують різні суперечності. Зокрема, між належним і сутнісним, свободою і необхідністю, волею і розумом, розумом і почуттями тощо.

Суперечність між належним і сутнісним у виконанні морального педагогічного обов'язку

На практиці трапляються випадки, коли деякі вчителі, усвідомлюючи свій обов'язок, не виявляють активності у його реалізації. Також не завжди педагоги виконують вимоги законодавчих і нормативних актів (Конституції України, Закону України "Про мову", Постанови Кабінету Міністрів України "Про комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови"), у яких визначено ці обов'язки. У такому разі вони порушують не лише моральний, а й правовий обов'язки, що знижує якість навчально-виховного процесу.

Моральне усвідомлення ситуації характеризується розумінням того, що реформування освіти на національних засадах потребує конкретних зусиль кожного, а також активного втручання у цей процес. Суперечність між належним і сутнісним розв'язується шляхом активізації вчителя як суб'єкта навчально-виховного процесу, якщо він сприймає вимоги суспільства і часу та реалізує їх. Такими педагогами були Г. Сковорода, О. Духнович, К. Ушинський, М. Корф, В. Острогорський, Б. Грінченко, С. Васильченко, Т. Лубенець та ін. Зокрема, Т. Лубенець, усвідомлюючи і виконуючи свій обов'язок перед народом, доклав значних зусиль для запровадження в школах України навчання рідною мовою. Оскільки підручників українською мовою в шкільному вжитку не було за наказом царського міністерства освіти, педагог збирав матеріал для їх написання. У1906 р. під псевдонімом Норець Т. Лубенець видав "Граматику" (український буквар), який Міністерство освіти спеціальним розпорядженням заборонило використовувати як підручник у школах. Педагога звинуватили в українофільстві та виступі проти царського шкільного законодавства і звільнили із посади директора народних училищ. Гуманні ідеї в навчанні та вихованні він обстоював та впроваджував також в умовах жорстокої освітньої політики " сталінщини", за що його переслідували. Позиція такого вчителя завжди була активною і незмінною.

Суперечність між свободою і необхідністю у виконанні морального педагогічного обов'язку

Суперечність між волею і розумом у виконанні морального педагогічного обов'язку

Воля особистості вчителя є важливою складовою свідомості обов'язку, яка виражає активність, думкою, що переходить у дію. Оскільки процес мислення передусім спрямований на об'єктивний світ, його позитивну ознаку становить об'єктивність, а воля, як зазначав Г. Ващенко, характеризується свідомою цілеспрямованістю, тобто усвідомленням певної мети, до якої прагне людина, застосовуючи різні дії або засоби. Вияв волі уможливлює функціонування абстрактного мислення.

На противагу цьому погляду німецький філософ і психолог Артур Шопенгауер (1788-1860) вважав, що воля - потойбічне ядро оболонки життя, без минулого, майбутнього чи множини, оскільки вона є єдиною світовою волею. Воля уособлює бажання, прагнення; спрямована на себе. Розум, інтелект відіграють лише допоміжну роль як інструменти волі. Безпосередньо розум на волю не впливає, тому можливості особистості свідомо контролювати власні вчинки не значні. Людина нікому і нічим не зобов'язана, їй неважливо знати, що таке обов'язок.

Сучасні вчені (Георгій Балл, Валентин Моляко, Валентин Рибалко) характеризують волю як свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Етапами вольової дії особистості вчителя, на думку українського психолога і педагога Віталія Козакова, е такі: а) усвідомлення мети і бажання її досягти; б) усвідомлення можливостей досягнення мети; в) поява мотивів, які або стверджують, або заперечують ці можливості; г) боротьба мотивів і вибір; ґ) прийняття однієї з можливостей досягнення мети як рішення; д) реалізація прийнятого рішення.

Основним етапом вольової дії є боротьба мотивів, унаслідок чого особистість приймає вольове рішення. Існують два варіанти такого рішення, які суперечать один одному: 1) прояв волі - суб'єкт примусив себе зробити щось усупереч перешкодам, подолання яких потребує значних зусиль; 2) прояв безвілля - суб'єкт надав перевагу мотиву "хочу" ("не хочу"), а не мотиву "треба" ("не треба"), оскільки не вбачав сенсу своєї діяльності.