Розділ «3. Основні категорії педагогічної етики»

Російський письменник Лев Толстой (1828-1910) наголошував, що гармонії особистості та суспільства можна досягти завдяки дотриманню моральних принципів добра, справедливості, любові, щастя, подоланню зла і насилля. Основним законом взаємин людей повинен стати закон неспротиву злу насиллям, який є єдиним засобом боротьби зі злом і принципом загальної єдності народів. Служити майбутньому здатне лише добро, тому потрібно все спрямувати на це і осягнути закон: не служити злу, а лише добру. Той, хто служить злій, аморальній силі, знищує передусім у собі все людське. Злом неможливо подолати зло, як насиллям - побороти насилля.

Думка Л. Толстого мала і прихильників (розвивали та реалізували її М, Ганді, М. Кінг), і критиків (І. Ільїн, М. Федоров). На противагу йому російський релігійний мислитель Микола Федоров (1828-1903) вважав, що основним злом людини (кожної свідомої і чуттєвої істоти) є смерть. Конкретні форми зла, від яких страждає особистість, належать до головного, "останнього ворога" - смерті. Факт індивідуальної скінченності не нездійсненний онтологічний факт, а лише властивість, стан, зумовлені певними причинами. Це не та якість, без якої людина перестає бути тим, ким є і ким повинна бути. Настає смерть через залежність людини від сліпих сил природи, керувати якими вона не в змозі. Прах предків для тих, хто живе на рівні несвідомого, - зло, а для тих, хто живе на рівні свідомого, є добром. Нині людство переходить від несвідомого (стихійного), тобто зла, до свідомого - добра. Абсолютне добро настане, вважав М. Федоров, коли людство розумно оволодіє природою як своєю силою, зможе втілювати думку про необмежені засоби матерії не за принципом, а за покликанням високої духовної могутності. Добро має стати загальною справою людства.

Дослідженню проблем добра і зла значну увагу приділяв російський релігійний філософ Володимир Соловйов (1853-1900). Ідеї добра він надавав загального, абсолютного смислу і розумів його як безумовно притаманне людині почуття, даність, першорядний факт свідомості, вихідний пункт людської моральності. Воно повинно стати моральною нормою для кожної людини. Однак цього не відбулося, оскільки добро є належним, а не всі бажають належного; із бажаючих не всі здатні подолати свої вади; невелика кількість із тих, хто здобув перемогу добра над злом, не в змозі побороти світове зло.

Добро стане моральною нормою, вищим людським благом за умов, коли повинне і бажане об'єднаються. Для досягнення такого стану необхідні організована екологічна сфера і примусова дія політичної влади. Однак ідеалом влади В. Соловйов вважав не владу народу, а владу першосвященика, імператора і пророка. Крім того, оскільки ідеалу досягають не внутрішньою працею над собою, не вільною дією одухотворених моральним прагненням індивідів, а владними чинниками, тобто розпорядженнями уряду, це вже не є справжнім добром. Російський філософ, юрист Борис Чичерін (1828-1904) заперечував розуміння справжнього добра В. Соловйовим, який прагнув не того, щоб воно володарювало в серцях, а щоб було організованим як примусовий устрій людських суспільств, і вважав дії влади при цьому необмеженими. Отже, людська свобода, право совісті в досягненні добра, на думку В. Соловйова, не мають особливого значення.

У дослідженні взаємозв'язку добра і зла В. Соловйов розглянув заперечення, зокрема в аспекті оцінювання злочину і покарання. Він вважав, що повторення зла є добро, тобто заперечувати здійснене зло можна новим злом.

По-філософськи проблема добра і зла виявляється в педагогічній діяльності. Відповідно до досвіду та обставин, у яких живе і працює вчитель, використання ним філософських ідей характеризуватиметься певними особливостями. Кожен педагог, формуючи в дитині світ добра, не може уникнути у своїй діяльності "добро-зустрічі", "добро-слова", "добро-дії".

"Добро-зустріч"

Педагог із багаторічним досвідом і дитина, яка вперше йде до школи, готуються до зустрічі, сповненої добра і пізнання краси. Однак її зміст (формальна чи "добро-зустріч") залежить передусім від учителя. Приязнь у погляді, добрий вираз його очей під час першої зустрічі мають налаштувати вихованця на комфортне перебування в колективі, захищеність, відчуття прийняття вчителем його таким, яким він є. Педагог повинен враховувати, що діти по-різному сприймають навколишній світ і оточення. Одні вірять у добро, інші - ні, тому потребують особливої уваги. Таку педагогічну ситуацію описав у спогадах В. Сухомлинський. Новий учень у класі - Микола Л., 12-річний хлопець, приїхав із мамою до села посередині навчального року. Життя хлопця в роки дитинства було трагічним, і він зневірився в людській доброті. На одному з уроків учитель розповідав підліткам про людину, яка віддала власне життя в ім'я переконань. Зустрівшись очима з Миколою, він побачив у них глумливу посмішку та зневагу і до цієї людини, і до себе. Однак зневіру педагогу вдалося подолати, збудивши в душі дитини добрі почуття, віру в добро і красу. Основним виховним засобом у цьому виховному процесі стали доброзичливе ставлення до дитини, чуйність, які подолали озлобленість, - так відбулася "добро-зустріч". Якщо дитина позбавлена такої зустрічі, вона може стати невротичною, замкнутою, дезорганізованою.

У шкільному середовищі трапляються ситуації, за яких моральне зло-відчуження між учителем і учнем унеможливлює здійснення "добро-зустрічі". Так, в оповіданні "Волошки" С. Васильченко описав його на основі психологічного контрасту - протиставлення світлої мрії і потворної дійсності, чистих поривань, гуманності та жорстокості.

"Добро-зустріч" учителя та учня відбувається через сигнали очей. Важливу роль відіграють розмір зіниць людини і рухи очима. Очі передають найточніші сигнали людської комунікації, оскільки розмір зіниць свідчить про приязнь чи неприязнь до співбесідника незалежно від бажання людини. Так, у маленьких дітей у присутності дорослих зіниці розширюються, адже вони прагнуть завоювати їхню увагу, тому й мають виглядати привабливо.

Людина, котра обманює або щось приховує, зустрічатиметься з очима співрозмовника менше 1/3 часу спілкування. Погляд, який затримується на очах більше 2/3 часу, може означати те, що вона вважає співрозмовника цікавим і привабливим (зіниці розширені) або налаштована вороже (зіниці звужені).

Для кращого розуміння психології та поведінки дітей учителю необхідно тренуватись у "технології погляду". Так, косий погляд передає зацікавленість або ворожість; одночасне підняття брів або усмішка сигналізує про зацікавленість і часто використовується для заохочення. Якщо косий погляд супроводжують опущені брови, нахмурений лоб або опущені кутики рота, це означає підозру, ворожість або критичне ставлення.

Найбільше вчителя мають турбувати діти, які під час спілкування опускають повіки, оскільки це свідчить про їх бажання усунути педагога з поля зору через те, що набрид або відчувають зверхність над ним. За нормальної частоти моргання (6-8 разів на хвилину) повіки учня закриваються на секунду або більше, ніби він витирає педагога зі своєї пам'яті; дитина може закрити очі і заснути.

"Добро-зустріч" передбачає не лише передавання знань учителем учню, а й розвиток їх творчого мислення. Педагог має постійно контролювати, куди спрямований погляд учнів. Адже 87% інформації надходить у мозок людини через зорові рецептори, 9% - через слухові, 4% - через інші органи чуття. Так, показуючи учням наочний посібник і одночасно розповідаючи тему, слід враховувати, що вони можуть засвоїти лише 9% повідомлення, якщо воно не пов'язане з навчальним посібником. Якщо повідомлення пов'язане з ним, то під час розглядання діти засвоюють 25-30% інформації вчителя. Максимальному контролю над увагою учнів сприяє використання указки.

"Добро-слово"

Український народ завжди шанував і надавав важливого значення слову. У Євангелії від Іоанна зазначено: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було слово". Джерелом "добро-слова" вважають Бога. Зокрема, про це зазначав український поет Тарас Шевченко:

Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть між люди!

Ушанування українцями першовчителя - Бога - поширилось і на їхнє ставлення до педагогів. Віддавна до вчителя, який мав добре серце, волю, мудре слово, ставилися, як до Бога. Сучасний український ритор Галина Сагач місію вчителя від Бога вбачала в подоланні хаосу "світлом власного серця"" створенні гармонії "через утвердження істини, добра, краси засобами благодатного слова".

Важливе значення має те, якими словами педагог звертається до вихованця. Так, Г. Сковорода в листах до вихованця М. Ковалинського писав: "Найжаданіший друже, Михайло", "Найдорожча мені людино, наймиліший Михаиле!", "Найдорогоцінніший друже", "Мій брате"" "Найдоброзичливіша істото, мій Михаиле" та ін. Учитель має пам'ятати, що кожен учень є особистістю, яка гідна таких "добро-слів".

В. Сухомлинський радив у формуванні доброї, чуйної, чесної дитини і досягненні справжньої духовної влади над нею послуговуватись не лише лагідними, добрими словами. У "Методиці виховання колективу" він розкрив суть цієї влади, яка полягає у здатності вихованця реагувати на кожне слово вчителя (незалежно від тону), що завжди має бути правдивим і доброзичливим: "І тим ніжніші, тонші дитячі почуття, чим чутливіше відгукується дитяче серце на правду, красу, людяність, тим сильніше" могутніше моє слово, що виражає владу над дитиною. Я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, добром". Застерігаючи від погроз та залякувань дитини, оскільки їй від природи властиві добрі воля та наміри, В. Сухомлинський вважав, що на вразливих дітей не слід підвищувати голосу.