Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

Тебе, о Агні, установив Ману, як світло для бесконечного роду (людського) Ти сяяв у Канви, народжений законом, окроплений (маслом), Той, кому поклоняються народи [11, с. 48].

Вживані епітети до богів, зокрема Агні: чарівний (дивний, надзвичайний), сяючий, бездоганний, чистий, яскраво полум'яний. Видом ведичної літератури є упанішади, час виникнення яких — VIII—VI ст. до н. е. Це релігійно-філософська література. Основна її проблематика — вчення про Брахмана. Давні поети-мудреці співали про "вищого Брахмана". Багатозначність поняття "брахман" (гімн звеличення, сила заклинання, священне знання, блаженне звільнення, цнотливість, багатство) давали упанішадам змогу проголошувати: Брахман — усе. Брахман — універсум, єдиний початок усього сущого, абсолют. Він — джерело знання, досконалості, вищої мудрості. Брахман — універсальний ідеал досконалості. Уявлення про нього асоціювалось зі світлом та сонцем, його життєдайними променями і теплом, вогнем багаття, сяйвом місяця, блиском золота й коштовних прикрас. "Світлозорові асоціації, підтверджені внутрішньо-зоровими образами яскравих споглядань, посідали перше місце у символіці вищих переживань, поетично описаних і філософськи осмислених в упанішадах..." [2, с. 121]. Поняття "сяючий" і "безсмертний" — найпоширеніші характеристики Брахмана. Естетичні характеристики має також пізнання Брахмана. Слово "пізнання" (vid) у цьому контексті означало: розглядати, випробовувати, переживати. Тут осягнуті основні аспекти знання-мудрості, знання тісно пов'язується з переживанням буття. Естетика та символіка упанішад значно вплинули на індійські епічні поеми "Махабхарата" і "Рамаяна". Час створення "Махабхарати" — V ст. до н. е. Стиль твору характерний гіперболічністю образів, складною системою епітетів і метафор, чіткою метричністю побудови віршів. "Рамаяна" — пізніший твір (IV ст. до н. е.) — вирізняється великою художньою насиченістю, естетичною виразністю художньої характеристики героїв. Особлива увага приділена естетиці світла, ототожненню сяючого та прекрасного. В описах жіночої краси часто використано епітет "луннолика", а чоловічої — "велике-блискучий". Прекрасний світ в епічних описах "Рамаяни" утворює єдність двох начал: божественно-небесного і внутрішньо-духовного. В естетичних характеристиках вони постають як світлозарність (божественні сили) і вогнезарність (світ людини).

Краса в індійській естетиці — єдність характеристик природного світу і людини, характеристика зовнішнього вияву життєвості (краса) та внутрішнього світу (духовне начало).

Отже, в культурах Давнього світу відображені творчі вміння людей, закріплені у пам'ятках мистецтва. Вони засвідчують, що досвід взаємодії людини з природним світом та усередині спільнот здобуває визначеність в естетичних характеристиках. Осмислення закономірного в художніх зображеннях предметів всезагальної небайдужості утверджується в теорії художніх форм — естетичні канони зображень — покликані закріпити досвід бачення цінностей і способи їх формування, досвід ставлення людини до зображуваних явищ.

2.5. Праукраїнці про красу світу: ґенеза уявлень

Цікаво й важливо простежити витоки естетичних уявлень наших пращурів, рівень їхніх творчих умінь і закріплення у зображеннях досвіду ставлення до явищ дійсності (природних сил) та людей до себе самих. Пам'ятки культури на землях сучасної України дослідники відносять до доби верхнього палеоліту. Саме в цей період виникає примітивна ліпна скульптура з глини: тривимірне зображення тварин, що засвідчує володіння анатомією тіла й уміння передати його пропорції. Тоді також з'являються ліплені жіночі зображення, в котрих акцентовано на дітородних частинах тіла (часто голова і ноги відсутні, є лише торс). Це підтверджує усвідомлення ролі жінки у примноженні роду. Чоловічих зображень палеолітичної епохи значно менше. Особливості пластики — поєднання умовних і натуралістичних тенденцій у зображеннях. Жіноча тема відображала зв'язки первісного колективу з природним світом: тотемічні вірування у спорідненість людини та тварини (спільний предок), родючість і магічний вплив на неї. Звідси й символіка "ялинки" — ритмічно повторюваних "трикутників", "кутів", що символізували жіноче черево — місце таємничого зародження життя [4, с. 25—26].

Розгортання символіки образу відбувалося в добу неоліту. Жінка (мати) посідала провідне місце у соціальній структурі. її образ є водночас символом матері-землі (розвиток культу матері збігається з розвитком землеробства). Набагато пізніше починають переважати чоловічі зображення.

Люди створюють власні образи, осмислюючи їх функції, ставлення до цих функцій, тобто складається емоційно-небайдуже ставлення людини до власної подоби, що об'єктивується завдяки формуванню її образу і відтак постає предметом осмислення та переживання. Зростання складності символу материнства пов'язано з ускладненням практичного досвіду людей у процесі переходу від скотарства до землеробства. Жіночі божества (Мати-прародителька) — носій двох образів: богині землеробства та скотарства. Такі образи поширені в культурі Трипілля — однієї з давніх цивілізацій на території Східної Європи, яка виникла й утвердилася в ІII—II тис. до н. е. у районах середньої течії Дніпра та по Дністру. Поширеним символом для зображення жіночого начала у трипільській культурі був ромб. Він означав жінку-матір, землю, рослини. Варіантів ромба існує чимало, і завжди він символізує родючість, дерево життя, початок усього сущого. Кружечки — символ сонця — означали чоловіче начало. У цей період складається система планування житла всередині та будівель між собою: вони утворювали концентричне коло, а входи були розташовані до центру кола (відображення родинності зв'язку спільноти). Дуже поширені у цій культурі схематизовані жіночі статуетки — символ богині землі й родючості. Це ліплені з глини зображення, для котрих характерне символічне трактування образу за більшої умовності у переданні пропорцій і форм тіла, порівняно з палеолітичними зображеннями.

Урізноманітнювалися художні знання й уміння. Людина ранніх культур оволоділа технікою виготовлення зображень із кістки та рогу з достатньо філігранним їх обробітком. У культурі Трипілля чільне місце посідають виготовлення посуду, статуеток тварин і птахів. Великого розвитку набули орнаментальні зображення, характерні для всього періоду розвитку образотворчості, починаючи від доби палеоліту. Особливо поширені орнаментальні зображення у наступників трипільської культури — східнослов'янських племен, становлення яких відбулося близько V—III ст. до н. е. і пов'язане з індоєвропейською, арійською культурою. Це культура вихідців із Центральної Азії, культура скотарів і землеробів. Розвиток орнаменту в цей період характерний урізноманітненням ліній, нарізок, начерків. їх наносили на всі предмети, виготовлені людиною, — керамічні вироби, бойові сокири, мечі, ножі та ін. Лінії були символами простору, визначали відстань, місце розташування і відмежування речей одних від інших, тобто були способом фіксації та передання інформації про речі, їх розташування. Символіка ліній мала й естетичне спрямування. Предмети, позначені лініями, щоразу неповторними, набували своєрідності образу, індивідуальної його визначеності — "душі". Лінія, покладена в основу всіх художніх зображень, — це також мова жестів. Лінії мали й магічний характер: окреслені лінією предмети (огороджені) потрапляли у символічне коло, недосяжне для злих сил. Відтак, саме звідси складається традиція огороджувати помешкання, а згодом міста обносити мурами.

У І тис. до н. е. зростала кількість скульптурних зображень людини. Це стели-обеліски кімерійців на степових територіях Північного Причорномор'я, кам'яні статуї скіфів. Чимало з них було поставлено в цих самих районах у VI—ПІ ст. до н. е. — переважно зображення скіфських воїнів з атрибутами їх фаху: мечі, сагайдаки, бойові молоти, нагаї. Часто зображали ріг достатку. Скіфи залишили шедеври образотворчої культури: золота пектораль із Товстої Могили, численні зображення людей і тварин надзвичайно тонкої роботи; золотий гребінь із Солохи, прикрашений зображеннями людських фігур, і низка інших знахідок з Куль-Оби, Чортомлика, Гайманової Могили та ін.

Широко відомі численні антропоморфні статуї половців — "кам'яні баби", поставлені на цих же землях. Вони були не просто "слідами" присутності народу, а й утверджували його укорінений образ у цьому просторі. Ідеопластика слов'ян на ваших землях відома з III—IV ст. н. е. Слов'яни Подніпров'я й Прикарпаття поклонялися ідолам, зокрема чотириликим людським статуям. До них належить знайдений у XIX ст. Збруцький ідол — чотирикутний кам'яний стовп, з усіх боків якого висічені картини людського життя та космогонічних уявлень давніх слов'ян. На ньому зображений складний комплекс, що поєднує три сфери буття світу: боги (верхній ряд зображень), люди (середній ряд), підземний світ (нижній ряд). Образність їх значно ускладнена, адже в цілісному бутті переплелись реальне й уявне, небесне, земне й підземне. На верхньому ярусі стели — ряд слов'янських богів. Складна композиція, продуманість образів, виражена символічність зображень засвідчує: період створення ідола — це час розвинутої міфології зі стійким розумінням функції божеств та їхніх "стосунків" з людьми. Названі зображення — символічне уособлення цілісних космогонічних уявлень давніх слов'ян про світ. Це та система, на яку згодом наклалась однобожна віра — християнство. Воно народжує іншу образно-символічну систему, що відображає інші погляди на світ та ставлення до нього.

Отже, естетична предметність є символічним уособленням потреб, умінь, уявлень про світ людей ранніх культур. Практичне формування з наданими йому символічними значеннями — це спосіб творення духовності стосунків з природними силами, вияв активного образно-формуючого ставлення людини до природи. Естетичне начало ("творення" світу в образах) постає універсальною формою взаємодій з навколишнім світом та основою творення сталості досвіду взаємодій у межах спільнот.

Список літератури

Запитання для самоперевірки