Розділ «Тема 5. Естетична свідомість»

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу культури і цінностей. Наявність естетичного смаку проявляється як відповідність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духу і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості. Естетичний смак справді високого рівня - не стільки зовнішні прояви, скільки глибока гармонічна сполука духовного багатства особи з відповідністю її соціального прояву.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію - художній смак. Розвивається він на основі естетичного і взаємно впливає на нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою людини (знанням історії мистецтв, законів формотворення різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою).

Проаналізувавши сутність естетичного смаку, необхідно зауважити, що естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та особливості мінливого світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку.

Таким чином, ми розглянули та проаналізували основні структурні складники естетичної свідомості, які є взаємопов'язаним та являють собою складну систему.

Головні тенденції сучасної художньо-естетичної свідомості

В умовах сучасного світу естетизація настільки глибоко проникає в людське життя, що дійсність набуває рис, які раніше були характерні виключно для мистецтва. Під впливом процесів естетизації формується сучасна естетична свідомість, яка орієнтується на:

o особливе, індивідуальне та одиничне, виявляючи естетичну визначеність та слідуючи її логіці;

o плюралізм, відкритість, незавершеність процесів;

o увага до "іншого", до інакшого;

o чутливість до прихованого, периферійного, виключного; 9 комунікаційну коректність.

Одною з головних тенденцій художньо-естетичної свідомості є переоцінка цінностей. Кризово-перехідну ситуацію XX століття найбільш гостро відчула художньо-естетична свідомість. Саме в художній культурі переоцінка всіх цінностей, ініційована Ф. Ніцше, здійснюється найбільш радикально з самого початку XX століття та пройшла декілька типологічних стадій: авангард, модернізм, постмодернізм і паралельно з ними - консерватизм. Сьогодні ми стикаємося з ситуацією, коли мистецтва більш не є витонченими мистецтвами, тобто носіями естетичного. Уже в XIX столітті багато хто з матеріалістів, реалістів, позитивістів, борців за соціально-демократичні перетворення виступили проти пріоритету естетичної функції мистецтва, за те, щоб поставити його на службу утилітарним (соціальним, ідеологічним та іншим) цілям, за активну соціально-політичну ангажованість мистецтва. Пост-артисти на іншій основі довели на практиці вигнання естетичного з мистецтва до логічного кінця. Сьогодні в експозиціях сучасної арт-продукції ми спостерігаємо інсталяції з розірваних мішків та засмальцьованих тілогрійок, фотографії приємного лиця живої дівчини, яке обліплене цілим скупченням мух і таке інше, і це викликає в нас сумнів стосовно естетичної сутності мистецтва. Але все це має під собою підґрунтя. Якщо майстри-утилітаристи сучасного дизайну, художнього конструювання, архітектури, спираючись на досягнення техніки та технології, а також на принципи ясності, функціональності, раціональності, реалізують аполонівський (згідно з ніцшеанською дефініцією) принцип художньої творчості, то багато з напрямів неутилітарного мистецтва авангарду, модернізму, постмодернізму йдуть шляхом пробудження та актуалізації діонісійської стихії, що звільняється поступом техногенної цивілізації, яка привела людство до рубежу глобальної катастрофи. Як результат ми маємо безкраю стихію посткультури, в якій володарює річ, яка звільнилась з-під контролю утилітаризму, річ сама по собі зі своїми енергіями і тіло, що дає місце такому існуванню, сутність якого у тому, щоб не мати ніякої сутності. Все це створює відчуття принципово іншого етапу цивілізаційного процесу і активна праця на нього поєднується з повним збентеженням художньо-естетичної свідомості перед ним. Але такі характеристики як невизначеність, постійне змінювання, ризик тепер стають визначальними для соціальної реальності, а разом з тим для суспільної свідомості і, разом з тим, для естетичної свідомості.

Відмовившись від традиційних загальнолюдських цінностей, чи не визнаючи їх, стверджуючи принципову аксіологічну релятивність, пост-культура на рівні ratio ініціює нову поліканальну багаторівневу естетику, яка виключає зі сфери мистецтва його фундаментальний традиційний принцип відображення.

Тепер на зміну мимесису, ідеалізації символізації в класичному розумінні, вираженню в актуальному мистецтві прийшло конструювання на основі колажу-монтажу.

Значиме місце у пост-культурі займають фотографія, відеоінсталяції, а також комп'ютерні об'єкти та спеціальні віртуальні реальності. Симулякри та симуляції всіх видів замінили образ та символ традиційних мистецтв, і саме в цьому документальне фото (візуальний відбиток миттєвості плинної дійсності товарного світу), кіно- чи відеоролик мають великий потенціал. Не сутності, а маргінальні видимості надихають сьогодні митця.

Наступною основною тенденцією є особливий естетичний телео-логізм художньої культури. Поруч з активним доведенням до логічного завершення та руйнацією класичної естетичної свідомості, класичних мистецтв та форм і способів традиційного художнього вираження, напрацьовував інструментарій, система заходів та формотворча база для принципово нових типів і способів буття художньої культури майбутнього з іншою у порівнянні класичною естетикою - постнекласичною.

Сьогодні є очевидними три основні напрямки плину художньо-естетичної пост-культури, і вони передбачають вихід мистецтва за межі традиційного мистецтва в більш широкий простір життєвої реальності сучасної людини. Це:

1. Організація естетизованого середовища життя сучасної людини;

2. Організація масових видовищ, шоу, до яких активно залучаються і реципієнти;

3. Організація віртуальної реальності в кіберпросторі електронних сітей - неутилітарні оенсорно-інтелектуальні ігри, можливо це і стане предтечею художньо-естетичного досвіду людини майбутнього, організованого на основі синтезу всіх напрацювань класичних та авангардно-модерністських мистецтв на рівні нової електронної реальності із залученням в процес творчості гри-сприйняття конкретного реципієнта. Саме тут, теоретично будь-яка людина може знайти художньо-ігровий простір, що відповідає її індивідуальним потребам, схильностям, духовно-інтелектуальному рівню.

Окрім цих очевидних на сьогодні напрямів руху художньої свідомості, орієнтованих на широку демократичну громадськість, пануючу в сучасному світі, вимальовується ще одна сутнісна тенденція (яку тонко та глибоко розкрив у своєму романі "Гра в бісер" Г. Гессе): сучасні інтелектуали та художники постмодерністської орієнтації вільно чи невільно підготовлюють сьогодні простір, фундаменти, методики для створення елітарної країни споглядачів принципово нового рівня сстетизованої культури. При цьому вірогідно, що гра третього тисячоліття буде формуватися у віртуальній реальності.