Розділ «Тема 5. Естетична свідомість»

Естетика

Мистецтво, фіксуючи протиріччя реального життя як протиріччя між ідеалом і дійсністю, намагається вирішити їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особового, суб'єктивного переживання суспільно важливих проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони носять катарсичний характер і відбуваються у формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання 12].

Далі звернемося до такої структурної одиниці естетичної свідомості, як естетичні погляди та теорії. Естетична свідомість на певному етапі свого розвитку вимагає наукового аналізу естетичної діяльності і мистецтва, що породжує сукупність естетичних поглядів та теорій. Можливість теоретичного дослідження здійснюється як через емпіричний підхід до об'єкта дослідження, створюючи мистецтвознавство і теорії мистецтва, так і через теоретичний підхід, що пов'язаний з дослідженням абстрактних ідей прекрасного, чуттєвого, художнього, на основі якого виникає філософія прекрасного, філософія мистецтва, а потім і естетика як окрема наукова дисципліна.

Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені Аристотелем в його творі "Поетика" та Горацієм в "Поетичному мистецтві". Появу філософії прекрасного пов'язують з іменем Платона, який вважав, що істинне - це не окремі добрі вчинки, правильні судження або чудові люди чи художні твори, а саме добро, істина і краса. Ці два підходи до вивчення естетичної сфери розвивались паралельно, але залишаються окремими науками.

Оскільки кожен твір мистецтва і мистецтво в цілому є унікальним, то для випрацювання певних поглядів, суджень стосовно нього, необхідні певні професійні знання, творчий потяг до об'єкта дослідження, осягнення окремих творів різних історичних епох та різних видів мистецтва.

Систематизована й сформульована сукупність точок зору створює в мистецтвознавстві загальні критерії і принципи, а в подальшому формальному узагальненні - теорії окремих мистецтв. Саме наявність цих узагальнених характеристик щодо окремих творів дає змогу систематизувати їх, віднести розглянуті твори до певного виду мистецтва.

Обізнаність у сфері історії мистецтва, поєднуючись із загальною духовною сприйнятливістю, формує звичайного любителя мистецтв, збагачує та поглиблює спецеаліста-професіонала, загальною справою яких є оцінка індивідуальних творів мистецтва [2].

Філософія прекрасного (естетика) як теоретична дисципліна розвивалась, опосередковуючи як абстрактні ідеї типу платон і вських, так і досвід емпіричних досліджень художніх та естетичних явищ. Естетична теорія, за Гегелем, повинна вирішити і теоретично довести, що за людськими судженнями про естетичне стоїть об'єктивне явище, яке породжує суб'єктивне судження, а не випадкове почуття. Тобто естетика має вирішити наступні питання: "Що таке мистецтво?", "За яких умов воно існує?", "В чому полягає його зміст?", "Що відрізняє його від інших видів людської діяльності?". Відповідно до рівня розвитку естетичних поглядів та естетичної теорії вони пройшли три послідовні фази розвитку: канонічну, нормативну та загальнотеоретичну.

На канонічному рівні теорія формувала загальні уявлення про мистецтво, проте критерії щодо художності формулювала в математичній системі пропорцій, або у формі наочного зразка, як це було у Стародавній Греції. Відомий грецький скульптор Поліклет створив статую "Канон". За повідомленням римського історика Плінія Старшого: "Зробив Поліклет також списоносця, змужнілого юнака. Статую художники звуть "Каноном" і одержують від неї, наче з якогось закону, основи свого мистецтва і Поліклета вважають єдиною людиною, котра із твору мистецтва зробила його теорію" [цит. по Левчук]. Існує безліч історичних типів канонів, та хоч мистецтво ще з часів Відродження пориває з канонами, все ж вони зберігають в історії мистецтва та й у навчанні йому певні функції - функції художнього досвіду.

Естетична теорія, як нормативна, не передбачає обов'язкового наслідування зразків, вона виробляє норми, що є загальними вимогами до мистецтва. Вони і забезпечують йому художність, тобто якість, що дає право відносити ті чи інші твори до мистецтва, а не до якоїсь іншої сфери діяльності. Зразком такої нормативної теорії є відомий твір теоретика французького класицизму, Ніколо Буало, "Поетичне мистецтво".

Проблематика загальнотеоретичного підходу охоплює весь естетичний досвід та його сутність і вимагає вироблення відповідного теоретичного апарату [2].

Виникнення загальної естетичної теорії створює інші форми та інший рівень взаємодії із світом мистецтва й естетичної діяльності взагалі. Вона відкрила можливості принципово змінити процес професійної підготовки художника, що створило умови для розвитку і прояву індивідуальних особливостей художників, і стало поштовхом до розмаїтості індивідуальних стилів та художніх методів у мистецтві. Оскільки художній метод формується через засвоєння загальних закономірностей художнього виробництва, які формуються в теорії і створюють у художника певне уявлення про мистецтво, його природу і суспільні функції.

В умовах розмаїтості мистецтва збільшується потреба в об'єктивних критеріях для оцінки художніх творів. У зв'язку з цим народжується художня критика, умовою існування якої є наявність сформульованих теорією загальнотеоретичних закономірностей щодо мистецтва, які дають змогу здійснювати оцінку художніх творів з позиції єдиних вимог.

Існує ще одна сфера естетичної культури, функціонування якої прямо і безпосередньо залежить від змісту і рівня розвитку естетичної теорії. Це система естетичного і художнього виховання.

Перше в історії людства вчення про гармонійну людину - давньогрецька калокагатія - безпосередньо пов'язане з античними уявленнями про красу. Відповідно до цього будувалися і теорії про ідеал людини, а також і певні вимоги перед суспільством, які мали задовольнити можливість реалізації такого ідеалу.

Таким чином, естетичні погляди й теорії формують художній метод і пов'язану з ним систему теоретичної художньої освіти, інститут художньої критики та систему естетичного виховання.

Естетичний смак - це вміння розуміти та оцінювати прекрасне та потворне, трагічне та комічне в житті і мистецтві. Іноді естетичний смак визначається як форма естетичної свідомості, яка поєднує в собі естетичне почуття та ідеал. Естетичний смак є здатністю особистості оцінювати достоїнства та недоліки естетично значимих явищ на основі її уявлень стосовно прекрасного, ідеалу та об'єктивувати ці уявлення у процесі конкретної діяльності (наприклад, при формуванні предметно-просторового середовища, при проведенні дозвілля, в стилі спілкування, в естетичній виразності зовнішнього вигляду). Естетичний смак проявляє себе в будь-якій творчій діяльності, у поведінці людей, у побуті.

Категорія естетичного смаку з'явилась в європейській науці у XVII столітті як результат розвитку нових течій мистецтва XV - початку XVII століття, що ламали старі канони і породжували потребу в універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток індивідуальності, започаткований епохою Відродження, ставив питання про можливість суб'єктивної оцінки художнього твору, яка ґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку. Виникало питання можливості існування всезагальності смаку, у розв'язання якого великий внесок зробив І. Кант. Кант вважав, що суттєвим естетичним фактором смаку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядання прекрасного [Левчук]. Саме почуття прекрасного лежить у підґрунті смаку, і від нього залежить судження останнього. Проте, якщо ці судження, незважаючи на їхнє індивідуальне джерело, містять у собі принципи всезагальності, що надає їм безмежну достовірність, то цей принцип всезагальності має бути притаманним самому естетичному почуттю.

Естетичний смак не є природженою властивістю людини, і Його не можна віднести до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується в процесі виховання та навчання людини.

Естетичний смак є однією з найважливіших характеристик особистого становлення, що відбиває рівень самовизначення кожної окремої людини. Естетичний смак не зводиться до здатності естетичної оцінки, а пов'язаний з присвоєнням або запереченням культурної естетичної цінності. Таким чином, естетичний смак є здатністю особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим, здатністю до саморозвитку і самовиховання.

Цінність кожної особистості полягає в її неповторності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій, тобто, створюється унікальність умов формування кожної людини. При цьому естетичний смак стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й засобом її об'єктивації, суспільного самоствердження [2].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Л.М.Газнюк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Естетична свідомість“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи