Розділ «Тема 5. Естетична свідомість»

Хоча естетичний об'єкт сприймається за допомогою "ока" і "вуха", для того, щоб здійснився процес естетичного переживання, індивід має опосередкувати процес бачення й слухання специфічною установкою, обумовленою естетичною потребою, редукувати своє чуттєве ставлення до дійсності, відключитись від всього утилітарно-прагматичного і виключитися на цей час із активної участі в ланцюгу подій, що відбуваються, аби ввійти, в стан відносно спокійного споглядання або відносної пасивності. Тобто, мова йде про те, що в умовах швидкоплинного світу естетичне переживання потребує концентрації на прекрасному, що є в нашому житті, воно потребує духовної практики. Той, хто сприймає, повинен здійснити "затримку" на сприятливому, під час якої "приглушуються" відгуки попередніх негативних впливів й відбувається "самопосилення" і переживання певної якості. У процесі естетичного переживання виробляється особливе почуття активної симпатії, схильності, доброзичливості, що сприяє не тільки усуненню негативної ентропії, але й виробленню гуманності, здатності органічно входити у взаємини з іншими людьми, і в життя суспільства, що постійно змінюється за змістом і формою.

"Остороненість" і "вторинність" естетичного по відношенню до предметно-речового світу, глибока емоційність, здатність до активного "розширення" дозволяє йому "розтікатися" по всіх "вертикалях" і "горизонталях" психіки людини [3]. Естетичне переживання обумовлює динамізм духовних процесів індивіда, за допомогою випереджувальної емоції перебудовує певним чином систему його поведінки, надає певну позитивну спрямованість його прагненням, мотивам, діям. Не будучи ще діяльністю, естетичне сприяє її проходженню і здійсненню, виконуючи роль "випереджуючого відображення". Являючи собою величезну впливаючу, "підкріплюючу" і стимулюючу силу, яка здатна докорінним чином змінити стан і орієнтацію індивіда, естетичне "втягує" його брати участь "у чомусь", примушує бачити чимало такого, що могло б вислизнути при іншій ситуації. Надаючи всьому відображеному загальний емоційний знак і офарбовуючи все сприйняте у певний тон, естетичне здатне об'єднати в уявленні навіть дуже далекі одне від одного предмети і явища, звести різноманітні відчуття і думки, знищити крайності і активізувати духовний світ людини за рахунок актуалізації всього запасу вражень та знань, при водячи його в потрібний стан.

Завдяки особливому почуттю безкорисливості і остороненості від усього груборечового й утилітарного, в процесі естетичного переживання утворюється "зазор", "поле" для програвання почуттів, станів, настроїв, ситуацій, сюжетів, причому "правила гри" заздалегідь обумовлені внутрішньою потребою індивіда привести свій духовний світ у стан тотожності із зовнішніми умовами, що постійно змінюються, потребою спілкування і гуманізації навколишнього середовища.

Тепер розглянемо поняття "естетичний ідеал". Ідеал - взірець, норма, образ, що визначає спосіб і характер поведінки людини (спільноти), орієнтує на краще і стимулює до творчості. В ідеалі відображена і досягнута досконалість. Естетичний ідеал - головна естетична цінність, на яку орієнтуються всі, хто має відношення до естетично-художнього освоєння дійсності, взірець, за яким звіряється все освоєне і вироблене, норма, за якою визначається вплив його продуктів на життєдіяльність людини. Це вищій критерій естетичної оцінки, з позиції якого відбувається атестація історичної дійсності та людини. Це особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мистецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецтва Європи на античне як ідеал.

Так, наприклад, І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування. В естетиці Г.В.Ф. Гегеля поняття ідеал стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, шо воно дає нам чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах.

Основне, на чому формується уявлення про естетичний ідеал, є позитивне і досконале, прекрасне, красиве, піднесене. Поза як естетичний ідеал є суспільним ідеалом, що охоплює всі сфери суспільного життя, то йото зміст розкривається також в трагічному, комічному, драматичному, сентиментальному, зворушливому, героїчному тощо і слугує головним критерієм для оцінки потворного і низького, що завжди має місце в суспільному житті і в поведінці людини. Як проекція на дійсність і інтегральна основа, засіб упорядкування і організації, установка на безкорисливе ставлення і задоволення, естетичний ідеал не дозволяє розпастися свідомості людини на фрагменти, на їх взаємо ізоляцію. Естетична реальність створюється за допомогою всього спектра характеристики людини і дійсності; на основі оцінювання тих чи інших процесів і явищ як прекрасних, красивих, величних, гармонійних тощо виявляються і антицінності: огидне, потворне, низьке.

У суспільстві естетичний ідеал виконує наступні функції:

o мобілізує енергію людської волі та почуттів, вказуючи напрям діяльності;

o створює можливість випередити дійсність, вказує тенденцію майбутнього;

o відіграє роль норми, взірця, належного;

o послуговує об'єктивним критерієм оцінки феноменів, з якими стикається людина в оточуючому світі.

Естетичний ідеал грунтується на об'єктивних тенденціях соціального розвитку та відіграє об'єднуючу роль між минулим, теперішнім та майбутнім.

Естетичний ідеал історично міняв свій зміст. Наприклад, для античності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст та чудова зовнішність, гармонія душі і тіла. В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінювалась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю і т. ін. Людина ж могла наблизитися до ідеалу лише тією мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. В історії розвитку людства естетичний ідеал часто був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Наприклад, античні письменники вбачали "золотий вік людства" в доісторичному стані.

Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

В естетиці існує система нормативів естетичного ідеалу. Це пов'язано з тим, що саме він визначає художній канон. Прийнято виділяти змістовні та формальні нормативи. Змістовними нормативами можуть бути: жанр, сцена, портрет, інтер'єр. Нормативи можуть стосуватися навіть дрібниць - вбрання, обличчя і т. ін. Формальні нормативи - це особливості, що є притаманними тільки для конкретного художника. Наприклад, у живописі це визначені графічні та кольорові композиції.

Важливо зазначити, що в естетичному ідеалі відображені не тільки естетичні проблеми, але і моральні, правові, політичні, філософські. Оскільки "спеціалізацію" ідеалів не слід розуміти як щось самодостатнє і вузьке. їх межі і функції дуже рухливі й відносні. Тому естетичний ідеал не може розходитися за своїм основним змістом з іншими суспільними ідеалами, разом з якими він цілісно відображає дійсність і слугує людству найвищою цінністю та нормою. І якщо в суспільстві з'являються результати естетично-художньої діяльності, які оцінюються як прекрасні або потворні, то це свідчить про складність і суперечливість суспільного життя, про неоднорідність суспільства, про розбіжність у розумінні цінностей і уявлень про ідеали.

Ідеал завжди має конкретно-історичний зміст. Кожне суспільство, кожна епоха, клас, етнос мають свої ідеали, в яких є як загальнолюдське, так і специфічне, що дає уявлення як про загальні тенденції суспільного життя і життєдіяльності людини, так і про окремі прояви, про носіїв ідеалів та їхніх поборників.

Процес формування прогресивного естетичного ідеалу є складним та довготривалим, у ньому органічно поєднані індивідуальний та суспільний досвіди, оскільки значний вплив створює все оточуюче середовище, мистецтво, процес виховання, а якщо до всього вище перерахованого ми додамо плинність сучасної реальності, постійні зміни, то отримаємо дуже динамічну картину.

Сформований естетичний ідеал є найбільш складним рівнем естетичної свідомості, високою мірою узагальнення і зберігає конкретно-чуттєвий характер та наочність. Сформований естетичний ідеал є критерієм естетичної оцінки для подальшого сприйняття життя. Різноманітні явища, вчинки, а також витвори мистецтва порівнюються з естетичним ідеалом. Він стає регулятором естетичної свідомості людини чи суспільства. Але необхідно зазначити, що ідеал змінюється під впливом змінного реального життя.