Розділ «Тема 2. Українська естетика»

Естетика

Проблема прекрасного - головна проблема в естетичних інтересах і роздумах Шевченка. В її основі - людина, людська краса. Вона, на думку поета, є найбільш піднесеним та прекрасним в природі. І шо особливо примітно - це краса щасливої людини, в якій виражені "повнота, задоволення, при вільність життя". Шевченко писав: "Багато, незліченно багато прекрасного в божественній, безсмертній природі, але торжество і венець безсмертної краси - це осяяне щастям обличчя людини. Возвишеннеє і прекрасніше в природі я нічого не знаю". Прекрасне, за поглядами Шевченка надає радість, насолоду і водночас сприяє моральному вдосконаленню. Тому людську красу він вбачав не лише у зовнішньому вигляді. Його розуміння краси людини вилилось у філософію сенсу людського життя. Тільки вільне та діяльне життя є справжнім, інакше - це існування. Діяннями утверджує себе людина у житті, і ці діяння - для людей, в ім'я їхнього щастя. Ще величнішим уявляється поетові подвиг в ім'я вітчизни, в ім'я народу. Таким чином у Шевченка ідеї людської особистості, а разом з цим ідеї людської краси, "істино-прекрасне та піднесено-духовне" виступають в єдності та гармонії.

Одним з найбільш поширених в естетичній думці Російської імперії кінця XIX століття став "психологізм", сутність якого полягала в тому, що эксперементальна психологія оголошувалася "основою суті і єдиною наукою про дух. Решта всіх наук про дух розглядалася як спеціальні додатки психології". В рамках цього напряму сформувалися різні течії, ведучим з яких було власне психологічне. Виросло воно на основі учення професора Харківського університету О. Потебні: (школа Потебні - Овсянико-Куликовського). Центральною категорією їх учення стала категорія творчості. Все створене людиною в області науки, релігії, мистецтва, пояснюється ними як результат суб'єктивної творчості через самопізнання. У пошуках індивідуальних законів, керівників творчістю, представники "психології творчості" зводять духовну діяльність до її простих елементів, приводять до того, що суб'єкт творчості невідокремлються від об'єкту творчості. Так, представники "психології творчості" приходять до схеми: через механізм мови проникнути в механізм творчості.

Проводив аналогію між діяльністю та розвитком мовлення, з одного боку, та розвитком художньої творчості, з іншої і сам О. Потебня (1835-1894 рр.). На основі єдності структури слова і художнього твору Потебня розкриває зв'язок форми і вмісту в художньому творі.

Мова у всьому своєму об'ємі і кожне слово відповідають мистецтву не тільки за своєю природою, але і за способом свого з'єднання. Як слово має дві нероздільних і в теж час щодо самостійних форми: зовнішню, тобто звук і внутрішню, тобто найближче етимологічне значення слова; так і мистецтво складається з образу і значення. Наприклад, структура статуї Феміди як витвору мистецтва складається з мармурової статуї жінки з мечем і вагами (зовнішня форма), а змістом статуї буде ідея правосуддя. Зміст не є постійним атрибутом витвору мистецтва. На різних людей воно діятиме не однаково, мінятиме свою форму і силу.

Причину естетичного відчуття науковець закликав шукати у взаємодії суб'єкта і об'єкту пізнання. Чим більше образ спонукає читача до співтворчості, тим більше він поетичний. Потебня займався питаннями логіки і психології поетичного мислення, намагався обгрунтувати погляд на них як на різні способи формування і розвитку думки.

Таким чином, зпівставляючи мову і слово з мистецтвом та художнім твором, Потебня зробив декілька важливих виводів, що склали основу його лінгво-естетичної концепції. По-перше, мова є аналогом і прообразом будь-якої творчої діяльності. По-друге, мистецтво по своїй структурі подібне до слова, яке таїть в собі таємницю витвору мистецтва. По-третє, як і слово, мистецтво виникає не з образного виразу готової думки, а як засіб створення нової думки, притому такий, який не завжди доступний теоретичному мисленню.

В другій половині XIX ст. естетичні погляди продовжуть розвиватись передусім в рамках літературного процесу (1. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, В. Винниченко). Українська культура ніколи не стояла осторонь світових тенденцій. Ірраціо-налістичні напрямки західноєвропейської філософії знайшли палких прихильників серед діячів українського мистецтва. Найбільше відображення в творчості українських митців зайшли такі філософсько-естетичні напрямки як інтуїтивізм, ніцшеанство та психоаналіз. Деякі митці відпрацьовували свої концептуальні положення в опосередкованій формі (есе, листи, щоденники, автобіографії тощо), водночас І. Франко цілком свідомо працював як науковець.

І. Франко (1865-1916 рр.) залишив величезну художню і літературно-критичну спадщину. Він увів в науковий обіг термін "змисл". Дослідник зауважує: "Все, що ми знаємо, є продуктом наших змислів - тобто доходить із верхнього світу до наших мозгових центрів за посередництвом змислів. "Змисл" тут можна тулмачити і як естетичне почуття, і як художній образ, і як стимул творчості.

Франко наголошує на ідеях двох рівнів свідомості, які можна порівняти з інтелектом - вищий рівень та інстинкт (інтуїцію) - нижчий рівень. Лише той може бути художником, у якого розвинута інтуїція і він може осягнути духовну пам'ять свого часу.

Поряд з іншими питаннями естетичної науки висвітлюється природа естетичних категорій. До основних категорій естетики як науки Франко відносив прекрасне, піднесене, трагічне, комічне. В праці "Із секретів поетичної творчості" поєднує етичне та естетичне аспектів буття. Логіку переходу від естетичної сфери в етичну уможливлює відпрацювання категорії краси.

За глибоким переконанням Франка потрібно "зовсім виелементувати абстракцій не поняття краси з естетичної теорії і художньої практики". На Його думку новітня естетика повинна вивчати та аналізувати механізм впливу мистецтва на людину, в ході якого виникають естетичні почуття, "чуття естетичного уподобання".

Важливо підкреслити, що Франка зацікавили не лише психофізичні процеси, які відіграють певну роль у формуванні почуття прекрасного, але Й арсенал тих художніх, виражальних засобів, за допомогою яких викликаються "в нашій душі чуття естетичного уподобання".

Мистецтво виражає не лише красиве та позитивне, а й негативні сторони суспільного життя. Прекрасні твори мистецтва, в яких відбиті негативні сторони суспільного життя, формують розвинені естетичні смаки людини, її високий громадсько-естетичний ідеал. Його висновки, що критерії прекрасного художнього криються не в досконалій поетичній формі, а перш за все в ідейному змістові твору, вступають в протиріччя з іншими його думками. В багатьох своїх критичних працях він писав про те, що в цілковитій гармонії змісту і форми, яка дає змогу найкраще висловити творчі задуми митця, криється секрет його успіху.

Франко не залишив літературно-критичних праць, присвячених іншим естетичним категоріям. Проте в його працях глибоко визначені суть та походження трагічного і комічного в суспільному житті та творах мистецтва.

На початку XX століття основні ідейно-естетичні суперечки про шляхи літератури, театру, живопису, музики, архітектури велися в рамках двох культурологічних напрямів: модернізму і реалізму.

Підхід до усвідомлення сутності й ролі естетичного виховання зумовлювався загальним розумінням природи та соціального призначення мистецтва, сформульовані в рамках естетики революційних демократів та естетики критичного реалізму В. Бєлінського, М. Добролюбова, М. Чернишевського. В їх творчості чітко прослідковується зв'язок естетичної та моральної проблематики. Найважливішою функцією мистецтва и літератури вони вважають пробудження людини й виховання в неї почуття гідності, волі до боротьби за власне майбутнє.

Деякі художні критики (наприклад М. Вороний) бачили можливість створення на Україні театру, відповідного духу часу, у відмові від побутового і створенні "модерного" театру. З'являються прихильники модернистких течій і в образотворчому мистецтві: В. Татлін (кубізм), К. Малевіч (супрематизм), В. Кандінський (абстракціонізм). Великої популярності набуває символізм (Е. Михайлов, П. Холодний). Модерністські тенденції найбільш виявляються в творчості відомого українського письменника і суспільно-політичного діяча В. Винниченка. В 1907 р. у Львові було створено перше декадентське об'єднання "Молода муза", до складу якої увійшла невелика група літераторів. Вони проголосили відмову від реалізму і соціальної функції мистецтва, проголошуючи метою мистецтва втечу від дійсності. Реальному миру протиставляючи ілюзорний мир символіки. Відношення до прекрасного визначалося як світ суб'єктивних ідей творця, який не може бути пізнаний людиною, або зв'язувалося з формою витворів "чистого" мистецтва.

Ідеї ніцшеанства знайшли своє відображення в поглядах М. Євшана (псевдонім М. Федюшко) (1889-1919 рр.) і його журналу "Українська хата". Мистецтво, в розумінні Євшана, є царство краси, в якому людина, зневірена в житті, шукає притулку, приховуючи при цьому свої естетичні потреби від більшості, оскільки вона самотня. Він підкреслює розрив художньоїтворчості з дійсністю. Сенс мистецтва, "єдиної форми повної свободи" - в ньому самому, а не у відображенні реальності" Тому краса є суб'єктивним вибором художника.

Психологічний підхід до розуміння мистецтва проповідує перш за все харківська школа потебніанців (У. Харциєв, Б. Лезін, Д. Овсянико-Куликовський та ін.). Визнання головною властивістю художнього твору відносної нерухомості образу при постійній мінливості його значення, засноване на розумінні твору як діяльності і висхідне до робіт Потебні, знаходиться в центрі уваги його учнів і послідовників на початку XX ст.


Розвиток української естетики в XX ст.


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Л.М.Газнюк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. Українська естетика“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи