Розділ «Тема 2. Українська естетика»

Отже, розвиток естетичної культури України здійснюється через засвоєння і розвиток досягнень європейської гуманістичної культури у тісному зв'язку з особливостями релігійного життя в Україні.

Розвиток естетичної думки XVII-XVIII ст. дослідники пов'язують з Києво-Могилянською академією, яка була значним освітнім і науковим центром Східної Європи. Саме тут відбувається становлення професійної філософії. Філософські системи, що викладались професорами Києво-Могилянської академії, поєднували в собі гуманістичні, реформаційні ідеї та раннє Просвітництво, що зумовило й основні напрями розвитку філософського знання. З цим освітнім закладом пов'язані імена Г. С. Сковороди та Ф. Прокоповича.

Із Києво-Могилянської академії починається шлях Григорія Савича Сковороди (1722-1794 рр.) найвизначнішого українського філософа доби Просвітництва. Закінчивши академію, Г. Сковорода довгий час працює вчителем і лише в 1769 р. залишає педагогічну діяльність, починаючи життя мандрівного філософа. У своєму житті Г. Сковорода втілив свою філософію - у цьому полягає її велич і слабкість. Втіливши свою філософію у життя, Г. Сковорода не приділяв великої уваги систематизації, формальній теоретичній обробці своїх думок.

Філософія Сковороди зосереджується на етичній і гуманістичній проблематиці, в центрі якої - людина. Його естетичні погляди поєднуються з філософськими, етичними, його поезією. Вирішуючи проблему "людина і світ" Сковорода переосмислює теорію самопізнання, що була розповсюджена у XVIII ст. Цей шлях - у пізнанні людиною умов гармонії свого буття, які пов'язані з принципом "сродної праці". "Сродність" - це відповідність тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. Це вияв у людини вічного, божественного. Розгледівши себе пізнавши себе самого, людина знайде в собі душевний спокій та сердечну радість, тобто така праця є головною умовою життя водночас прекрасного та морального. "Закон сродності" особливого значення набуває в житті та діяльності митців.

Велике місце в творчості Сковороди належить красі природи, не порушеної втручанням людини. Природні ритми і пропорції, краса полів, лісів, річок протиставлені в байках Сковороди марності власницьких прагнень, конфліктам у суспільстві людей.

Феофан (Теофан) Прокопович (1681-1736 рр.) - видатний український церковний і громадський діяч, письменник, вчений-енциклопедист. Визнаючи провідною у формуванні людини роль духовної краси, розглядає красу людини як гармонію духа і тіла. Також визнає прекрасними як явища природи, так і явища суспільного життя: моду, етикет тощо.

Трактує мистецтво як вміння, здатність надавати предметам нової якості на основі змінення їх природних якостей у відповідності з потребами людини. Виходячи з раціоналістичних традицій підкреслює зв'язок розуму з мистецтвом."Художник - пише він в "Логіці", - спочатку осягає розумом, яким чином він ви водитиме контури і накладатиме фарби. Це принципи мистецтва, які можуть існувати без самого твору. Потім він бере кисть, проводить лінії, розфарбовує. Це вже втілення і здійснення цього ж мистецтва".

Основні ідеї Прокоповича знайшли своє відображення в курсах риторики та поетики. Поетика на відміну від інших видів творчості здатна безпосередньо впливати на естетичні почуття людини. Поетика пов'язана з розвитком таких здатностей людини, як відчуття стилю, фантазія та уява.

Визначаючи мету поезії, нерозривно пов'язує її з мораллю. Тут він погоджується з Горацієм, що прагнення до моральної користіповинне поєднуватися в поезії з її приємністю, здатністю приносити естетичну насолоду як в процесі творчості самому поетові, так і в процесі сприйняття його читачами.

Естетична думка в Україні у XIX - на початку XX ст.

У перші десятиліття естетичні проблеми в основному розвиваються в межах риторики і поетики, літературознавства і фолькльористики. Естетичні ідеї в XIX ст. розглядалися представниками класицизму, а потім і романтизму. В центрі їх уваги знаходилися такі проблеми як природа витонченого, походження і суть мистецтва, естетичний смак та ідеал, виховне значення мистецтва, і нарешті предмет естетики.

В цілому для класицизму характерні раціоналізм, нормативність творчості. Праці І. Ріжського і його учнів представляють систематизацію основних принципів і положень класичної естетики. І. Ріжський (1759-1811 рр.) трактує естетику як науку, що встановлює правила на основі вивчення "законів досконалості речей". Критерієм прекрасного проголошується досконалість речі, коли предмети і явища "будуть зображені з якнайтоншою вірністю".

Але це не просто мимесис (наслідування, відтворення). Художник завдяки смаку і творчій фантазії, вибираючи з наочної реальності найбільш яскраве, характерне, створює свій збірний образ, що найбільш відповідає його меті. Прагнучи до досконалості він творить свою природу і своє людство. Естетика Ризького направлена на виховання та вдосконалення смаку й розповсюджується на всі сфери людської діяльності.

Першим, хто виділив естетику в самостійну філософську науку був професор Харківського університету І. Кронберг (1788-1838 рр.). Він трактує естетику як філософську науку, що пояснює "всі явища витонченого у всьому світі". Естетика не відноситься тільки до області мистецтва. Виявлення прекрасного ми можемо бачити в природі, в суспільстві, в людині. В своїх роботах Кронберг піддавав критиці класичну теорію "витонченого наслідування витонченій природі".

Ідеї романтизму, висловлені Кронбергом, знайшли своє віддзеркалення в літературній, образотворчий та музичній творчості XIX ст. Естетика виступала як філософія культури і мови, що обґрунтовує права, шляхи і можливості розвитку національної культури.

Для розуміння особливостей розвитку української культури XIX ст. суттєве значення має знання характеру політики й економіки того часу. А вони, як відомо, характеризувалися складними соціально-економічними відносинами і політичними процесами, які пов'язувались із розпадом кріпосницької системи, розвитком капіталістичних відносин, із боротьбою народних мас проти кріпацтва. Вітчизняна війна 1812 p., посилення гноблення царизму, діяльність декабристських організацій сприяли впливу на розвиток соціальної і національної самосвідомості українського народу, пробудили інтерес суспільства до свого історичного минулого, усної народної творчості, етнографії, мови.

За цих умов українська бездержавна культура продемонструвала свої високі можливості у відбитті найскладніших соціально-економічних процесів в суспільстві, показі величі українського народу, його боротьби за соціальне та національне визволення, в зображенні переживань і почуттів людини, її психології тощо.

У зв'язку з цим значний інтерес викликають погляди таких діячів мистецтва як І. Котляревський, Т. Шевченка, С. Гулак-Артемовський.

І. Котляревський (1769-1838 pp.) в поемі "Енеїда" утверджує, передовсім, особливі можливості української мови та, на відміну від вимог класичної естетики, спирається на народну традицію. Гулак-Артемовський виступав як письменник та теоретик поезії. Він написав низку статей на літературно-естетичні теми. В своїх роботах пов'язує естетику з історичним розвитком мистецтва. Пріоритетним видом мистецтва він визнає поезію, як найбільш сильну за естетичним впливом. У романтичних баладах ставить перед собою мету довести здатність української мови бути повноправним, самостійним, найповніше і вірно передавати широту та глибину людських відчуттів.

У Т. Шевченка (1814-1861 pp.), як відомо немає спеціальних праць з естетики, але його висловлювання природньо складаються в струнку систему естетичних уявлень. В його розумінні мистецтво - це творче відтворення природи, завдяки якій художник осягає її цінність для людини, порівнюючи її з ідеалом прекрасного. Він розумів силу і значення арсеналу засобів відтворення, що знаходиться у розпорядженні художника, естетичної дії твору. Причина такої сильної дії - в специфіці художньої інтерпретації дійсності, пропущеної крізь призму ідейно-естетичного бачення світу. Джерело краси Шевченка шукає не в прояві божественного, а в природі і в людині. Душа художника, багатство його індивідуальності, неповторна своєрідність його бачення світу, обумовлюють дійсну красу твору.