Розділ «Модуль 1. Етапи розвитку та засади документознавства»

Документалістика стала претендувати на роль узагальнюючої науки, що вивчає документальні системи з погляду їхньої оптимізації. Вона досить активно розвивалася у 1960-х роках; її розуміли також як прикладну галузь кібернетики, що вивчає властивості документа й документальної інформації, організацію документальних потоків і масивів, зокрема в архівах, бібліотеках та музеях.

Найвідоміший пропагандист ідей документалістики Г.Г.Воробйов опублікував у 1973 р. монографію "Документ: інформаційний аналіз" [23], яка відіграла помітну роль у розвитку документознавства. У 1973 р. була опублікована також монографія К.І. Рудельсон [70], де в контексті проблем архівної класифікації документів були розглянуті досягнення у вирішенні подібних питань у межах документаційної науки та інформатики.

Однак у подальшому документалістика не набуває поширення; найбільше про неї згадують у працях з архівознавства, не розкриваючи її змісту і споріднюючи (навіть ототожнюючи) з інформатикою. Хоча Г.Г. Воробйов і на сьогодні декларує наявність документалістики, але фактично як наукова дисципліна вона не існує [89].

Інтеграція наук про документ

Поширення з початку 1970-х років електронних комунікацій зумовило поєднання проблематики дисциплін, пов'язаних зі створенням, зберіганням та використанням електронних документів. Поняття "документ" у даному аспекті вже мало досить широке трактування, воно стало безвідносним до змісту, реквізитів або наявності чи відсутності юридичної сили (так, "електронне документознавство" вже може розглядатись як управління документами в електронній формі). Водночас науково-технічні бібліотеки починають комплектуватись не тільки паперовими, а й аудіовізуальними виданнями, дисертаціями, звітами про наукові дослідження, довідково-конструкторські розробки, депонованими рукописами - тобто стали виконувати функції служб інформації.

Виникла необхідність формування інтегруючої наукової дисципліни, яка б синтезувала загальні знання про документ, вивчала історію та теорію документа, формувала загальний поняттєво-категоріальний апарат науки, враховуючи погляди обох концептуальних напрямів на розвиток науки про документ.

Ще на початку 1970-х років російський вчений В.М. Автократов показав наявність двох точок зору на зміст документознавства, перша з яких відповідає теорії й методиці документування управлінських процесів, а друга- вважає його як узагальнюючу науку про способи фіксації реальної дійсності взагалі. Пізніше відзначається, що цей відомий науковець розглядав документознавство "як своєрідну метанауку, яка повинна розробляти загальні питання теорії документонакопичення і практику документування усіх сфер діяльності людини, узагальнювати результати досліджень документів в усіх гуманітарних і технічних науках" [6]. І хоча, як вже зазначалося, йшлося про "власне" документи, ідея синтезуючої науки про документ була плідною й набула на сьогодні нового змісту.

У подальшому про можливість створення загальної теорії документа, що могла б існувати як міждисциплінарна, для якої документ є головним об'єктом дослідження, також писав у 1984 р. російський архівознавець Б.І. Ілізаров. Він наголошував на тому, що в процесі міждисциплінарної інтеграції наук, об'єктом дослідження яких є документ (архівознавство, інформатика, джерелознавство, книгознавство тощо), відбувається запозичення не стільки фактологічних, скільки методологічних знань. Галузь, що об'єднує ці дисципліни, він запропонував також назвати документологією, тобто "галуззю дослідження, в якій формується загальна теорія документа" [30].

Про перспективні напрями утворення інтегрованої документознавчої дисципліни писала у своїх роботах російський документознавець А.М. Сокова. Так, у публікації, де аналізується еволюція уявлень щодо змісту документознавства як наукової дисципліни, автор робить висновок, що її об'єктом є "всі види, жанри і форми документів" [78]. Однак більш конкретний його зміст визначається як функціонуюча документація. Заслуговує на увагу також сформульоване проф. А.М. Соковою положення, що на різних історичних етапах актуалізується вивчення документознавством різних видів і форм документації.

У 1980-1990-х pp. наступає новий період інтеграції документознавства. Цьому сприяли активні документознавчі дослідження бібліографічних, бібліотекознавчих та інформаційних дисциплін. Генератором узагальнюючого підходу став відомий російський бібліотекознавець проф. Ю.М. Столяров, який висунув ідею про остаточне конституювання загального документознавства - документології. Статус документології в системі наук документально-комунікаційного циклу, вважає він, залежить від тлумачення документа як явища, що виступає єдиним дослідницьким об'єктом при різноманітності предметів вивчення [80].

Утвердженню інтегрованих знань про документ сприяв вихід друком у 1997 р. першого на теренах України підручника "Документознавство", підготовленого доктором педагогічних наук Н.М. Кушнаренко - професором Харківської державної академії культури [45]. Підручник витримав кілька перевидань і широко відомий не лише в Україні, а й країнах СНД. Слід зауважити, що це один з перших підручників, у якому весь комплекс теоретичних, методологічних та організаційних проблем документознавства розглянуто в єдності.

Із критичними зауваженнями щодо розробки комплексної дисципліни про документ виступив у своїй роботі проф. Є.О.Плешкевич - завідувач кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Російського державного університету в м. Саратові, який запропонував подати документологію як загальну теорію документа [64]. Дослідник виділяє два напрями розвитку документознавства: альтернативний (або "нова версія документознавства") та класичний ("класична версія документознавства"). На думку проф. Є.О.Плешкевича, класична версія має базуватися на динаміці документаційних процесів, починаючи від документування інформації, розглядаючи документ в його оперативному стані та завершуватися підготовкою його до архівного зберігання. Альтернативне ж документознавство покликане займатися, за словами науковця, узагальненням знань про документ "вищого порядку" [16].

Свій внесок в розвиток науки про документ зробили також праці С.Г. Боряка, Л.О. Драгомірової, Н.Б. Зінов'євої, Л.В. Кузнєцової, С.Г. Кулешова, А.Л. Манківського, М.С. Слободяника, С.В. Сельченкової, Г.М. Швецової-Водки, В.В. Бездрабко, про які можна дізнатися більш детально в наступних розділах посібника.

Розвиток вітчизняного документознавства останніх років, як зазначає проф. В.В. Бездрабко, свідчить про його диференціацію на загальне і спеціальне (управлінське, науково-технічне, музичне, картографічне, судове, нотаріальне тощо) та остаточну його соціальну й когнітивну інституціоналізацію [14-16].

Більш наочно розуміння процесів створення і формування науки про документ показано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Основні етапи становлення науки про документ