Розділ «5.1.5. Принципи забезпечення безпечної життєдіяльності»

- обґрунтувати й оцінити ефективність пропонованих заходів.

Оцінювання різних заходів забезпечення безпеки грунтується на тому, скільки коштів може бути витрачено для зменшення соціального ризику. Задача формулюється як оптимізаційна. Оптимальне рішення мінімізує залишковий ризик на довгий період при найменшій вартості (рис. 5.7).

Для перетворення одиниць ризику в монетарні оцінки (наприклад, фатальності/рік, у гривня/рік) використовується принцип маргінальної вартості. Маргінальна вартість Мк визначається величиною коштів, яку люди бажають вкласти задля зменшення ризику на певну його одиницю.

Для декількох індикаторів збитку внаслідок к-го ризику монетарний соціальний ризик Я , що сприймається, визначається як:

Сприйняття ризику залежить від ступеня самовизначеності та від вигод ризикованого виду діяльності. Тому маргінальна вартість змінюється в широких межах.

Задачі забезпечення безпеки за критеріями ризиків

Оцінка ризику забезпечує основні вхідні дані в програму управління ризиком. Задачі управління ризиком наступні:

1) визначити, який несприятливий чинник являє найбільшу небезпеку (яку готове сприйняти суспільство);

2) розглянути, чи варіанти управління (регулювання) є доступними;

3) виконувати відповідні дії, щоб зменшити (або ліквідувати взагалі) неприйнятні ризики (здійснення програми);

4) оцінка наслідків.

Однак, такі оцінки самі по собі не забезпечують відповіді на багато питань, на які менеджери ризику повинні відповісти. Який рівень експозиції від фактора ризику є неприйнятним ризиком або інакше, який рівень прийнятно безпечний? Які ж допустимі значення невпевненості і невизначеності при оцінці ризиків? Які компромісні механізми можливо і необхідно впровадити в програму зниження ризику, з урахуванням переваг, які досягаються, і витрат на процедури вдосконаленого управління ризиком? Чи з'являться нові ризики, як наслідок зменшення існуючих ризиків? Такі відповіді, очевидно, знаходяться під впливом пріоритетів і цінностей суспільства, і їх розподіл вимагає політичних концептуальних рішень.

Викладені вище задачі визначення за виразами (1)-(5) і нормування за виразами (6)-(7) ризиків R(t), [Rj[t)] іRc(t) висувають на перше місце розробку методів і механізмів реалізації нової технології забезпечення і підвищення рівня безпеки за критеріями ризиків. Суть цієї технології полягає в тому, що методи і механізми, що розробляються, повинні бути заснованими на теорії ризиків - стан безпеки оцінюється кількісно через вказані вище ризики. Тому і заходи щодо забезпечення і підвищення безпеки можуть та повинні обгрунтовуватися через зниження ризиків. Виходячи з того, що найзначущими в теорії безпеки є індивідуальні і економічні ризики R(t), [Rc(t) та Rj[t), для досягнення розрахунковими ризиками R(t) на даному відрізку часу t прийнятних ризиків [Rfi)] і запасів по ризиках nR необхідне здійснення комплексів заходів з відповідними економічними витратами Z(t). Ці заходи, спрямовані на зниження ризиків R(t) до рівня [Rc(t)] повинні бути ефективними і пов'язаними з рівнями розрахункових ризиків Rj[t):

Z (t ) = M (8)

mz

де m2 - коефіцієнт ефективності економічних витрат на зниження економічних ризиків (mz>1).

Актуальними задачами для суспільства у сфері аналізу ризику з урахуванням виразу (8) є:

- узагальнення досвіду реалізації державних, регіональних і галузевих програм по зниженню ризиків надзвичайних ситуацій, по забезпеченню промислової, енергетичної, екологічної, транспортної радіаційної безпеки, по технічному регулюванню;

- оптимізація витрат Z(t) з досягненням максимальних значень коефіцієнта mz з урахуванням ризиків R(t), що формуються;

- розробка науково-методичних рекомендацій з планування і реалізації найефективніших заходів в штатних, кризових і надзвичайних ситуаціях.