Якщо предметом імпорту є товар, остаточний розрахунок за який здійснюється після його прибуття/перевірки в порту призначення, то остаточні розрахунки доцільно здійснювати банківським переказом, а коли це неможливо – шляхом виставлення продавцем на інкасо суми остаточного платежу.
Інкасова форма розрахунків у зовнішньоторговельній практиці – це домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає зобов'язання передати товарні документи імпортеру тільки після оплати ним відвантаженого товару. Інкасова форма, що застосовується у міжнародних розрахунках, називається, відповідно, імпортне інкасо та експортне інкасо.
Чисте інкасо (інкасо фінансових документів) не потребує комерційних документів (рахунків, страхових документів тощо), тоді як документарне інкасо потребує додавання таких. На інкасо можуть прийматися фінансові документи. Фінансові документи, що приймаються на інкасо, – це чеки, векселі та інші боргові папери.
Серед недоліків інкасової форми розрахунків доцільно відмітити тривалий розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів до банку й отриманням платежу, що, відповідно, сповільнює оборотність коштів імпортера. Також до моменту надходження документів до банку імпортера він може відмовитися від їх оплати або виявитися неплатоспроможним. Ще одним ризиком неоплати є можливе виникнення ситуації, коли доставка товару випереджає надходження документів до банку й отримання його імпортером без товаросупровідних документів.
Застосування інкасової форми розрахунків забезпечується відповідно до Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати[1]. Також у зовнішньоекономічному контракті обов'язково має бути зазначено, що розрахунки будуть здійснюватися інкасовою формою.
Відповідно до Уніфікованих правил сторонами, що беруть участь у цій формі розрахунків, є:
• довіритель – клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;
• банк-ремітент – банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;
• інкасуючий банк – будь-який банк, який не є банком-ремітентом, що бере участь в операції з виконанню інкасового доручення;
• представляючий банк – інкасуючий банк, що робить подання платникові.
Схематично процедуру розрахунків інкасо зображено на рис. 9.2.
Рис. 9.2. Схема інкасової форми розрахунків
Проведення інкасових операцій починається у банку експортера, через який після відвантаження передаються в інкасуючий банк імпортера товарні документи з додаванням до них інкасового доручення, що містить повні та точні інструкції для банків. Відповідно інкасуючий банк (банк імпортера) повідомляє покупця і передає йому документи або проти сплати суми валюти (при негайних розрахунках), або проти акцепту строкової тратти (кредит, вексель тощо).
Відображення у бухгалтерському обліку експортно-імпортних операцій із застосуванням інкасової форми розрахунків не має принципових відмінностей від будь-яких інших форм безготівкових розрахунків.
При імпорті послуг, крім інкасової форми, може також застосовуватися розрахунок переказом валюти (трансферт).
Трансферт – письмовий переказ іноземної валюти з однієї країни в іншу – від вітчизняного імпортера (переказодавця) імпортеру-отримувачу (бенефіціару).
Здійснюється трансферт за допомогою заяви на переказ. У ній вказуються всі передбачені реквізити з врахуванням тієї особливості, що окремі з них обов'язково дублюються літерами латинського алфавіту (назва платника) або вказуються іноземною мовою (валюта платежу, назва отримувача, його адреса, банк-посередник, банк-отримувач та їхні адреси, спосіб передачі платіжного доручення за кордон, контракт, рахунок, технічні і спеціальні терміни).
Банківський переказ є однією із найпоширеніших форм розрахунків, оскільки кошти, зараховані на рахунок отримувача (бенефіціара) неможливо відкликати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Облік зовнішньоекономічної діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інші форми розрахунків у сфері ЗЕД“ на сторінці 1. Приємного читання.
