Якщо ціль оцінки за допомогою методу дисконтування грошових потоків визначається вартістю активів при наявності грошових потоків, темпах росту та ризиках, характерних для підприємства, то ціллю порівняльної оцінки є визначення вартості активів на основі ринкових цін аналогічних по характеристикам ділових підприємств.
Порівняльний підхід припускає, що ринкова вартість компанії може бути визначена за допомогою порівняння з цінами, за якими реалізуються на відкритому, або закритому ринках, акції подібних підприємств. В рамках порівняльного підходу вартість оцінюваної компанії визначається на основі таких методів [50, с. 216]:
• Метод компаній – аналогів, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Базою для порівняння слугує ціна однієї акції акціонерних товариств відкритого типу. Отже, у чистому виді даний метод використовується для оцінки міноритарного (неконтрольного) пакету акцій.
• Метод угод, або метод продажів, орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або його контрольного пакету акцій. Це визначає найбільш оптимальну сферу застосування даного методу – оцінка 100% капіталу або контрольного пакету акцій.
• Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні співвідношень, що рекомендуються, між ціною и певними фінансовими параметрами. Галузеві коефіцієнти враховуються спеціальними аналітичними організаціями на базі статистичних спостережень за співвідношенням між ціною власного капіталу підприємства і його найважливішими виробничо-фінансовими показниками.
Порівняльна оцінка включає два основних компонента. Перший полягає у наступному: для того щоб визначити вартість активів, ґрунтуючись на їх порівнянні, ціни слід привести в стандартизований вид, що звичайно досягається за допомогою конвертації цін в мультиплікатори прибутку, об'єму продаж, або балансової вартості. Другий компонент полягає в знаходженні подібних для порівняння фірм. Це зробити дуже важко, оскільки це існує двох фірм з ідентичними ознаками. Окрім того, в одному та тому ж бізнесі підприємства можуть відрізнятися за такими параметрами як ризик, потенціал росту та грошові потоки. В цьому випадку ключовим є питання, як пом'якшити ці відмінності при зіставленні кількох фірм.
Однак, незважаючи на згадану простоту, цей метод вимагає високої кваліфікації й професіоналізму оцінювача, тому що припускає внесення складних коректувань для забезпечення максимальної порівнянності оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, оцінювач повинен визначити пріоритетні критерії порівнянності, виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.
Розрахунки при порівняльному підході до оцінки бізнесу багато в чому схожі з розрахунками методом капіталізації доходів: оцінювач визначає вартість компанії, опираючись на величину доходу компанії. Головна відмінність між ними полягає в способі перетворення величини доходу у вартість компанії. Метод капіталізації заснований на конвертації річного доходу у вартість за допомогою коефіцієнта капіталізації. Останній побудований на ринкових даних. Порівняльний підхід також оперує ринковою ціновою інформацією й величиною доходу, досягнутого подібною фірмою. Разом з тим у цьому випадку дохід множиться на величину співвідношення між ціною й доходом.
Оцінка підприємства методом компанії-аналога включає сім етапів:
• 1) збір необхідної інформації;
• 2) зіставлення списку аналогічних підприємств;
• 3) фінансовий аналіз;
• 4) розрахунок цінових мультиплікаторів;
• 5) вибір величини мультиплікатора, що доцільно застосувати до оцінюваної компанії;
• 6) визначення підсумкової величини вартості методом зважування проміжних результатів;
• 7) внесення підсумкових коректувань.
Оцінка бізнесу методом компанії-аналога заснована на використанні двох типів інформації: ринкової і фінансової інформації. Ринкова інформація включає дані про фактичні ціни купівлі та продажу акцій компанії, подібної з оцінюваною фірмою, а також інформацію про кількість акцій в обігу. Кількість акцій, на яку поділений власний капітал компанії, впливає на вартість однієї акції. Дві компанії, що мають однакову цінність власного капіталу, можуть мати різну вартість однієї акції, якщо їхнє число в порівнюваних компаніях є різним.
Якість і доступність цінової інформації залежать від рівня розвитку фондового ринку. Фінансова інформація насамперед представлена офіційною бухгалтерською й фінансовою звітністю, а також додатковими відомостями, перелік яких визначається безпосередньо оцінювачем залежно від конкретних умов оцінки. Додаткова інформація дозволить знайти ступінь подібності аналогів з оцінюваною компанією. На її основі оцінювач може провести необхідні коректування, що усувають розходження у фінансових і виробничих параметрах, методах ведення обліку й складання звітності, виявити надлишок або недолік власного оборотного капіталу, наявність не функціонуючих активів, внести виправлення на екстраординарні події й т.д.
Фінансова інформація повинна бути представлена звітністю за поточний рік і попередній період. Історична інформація збирається звичайно за 5 років. Однак цей період може бути іншим, якщо умови діяльності підприємства будуть істотно відрізнятися від тих, у яких воно працює на момент оцінки. Фінансова інформація повинна бути зібрана не тільки по оцінюваній компанії, але й по аналогах. Коректуванню підлягає вся звітність по повному списку підприємств, відібраних оцінювачем, тому порівняльний підхід є надзвичайно трудомістким і дорогим. Крім того, як показує практика, ретельний аналіз інформації може дати негативний результат. Оцінювач доходить висновку про відсутність необхідної подібності й неможливості застосування даного методу, хоча час і гроші витрачені.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інноваційні методи оцінки банківського капіталу» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Порівняльний підхід до оцінки банківського капіталу, його характеристика“ на сторінці 1. Приємного читання.
