Вартість майна у використанні та в обміні залежить від його здатності давати власникові певний економічний ефект від володіння ним – насамперед у вигляді сталого довгострокового доходу. Зазначене стосується і вартості капіталу банку – від величини грошового потоку, що у перспективі приноситиме власникові фінансова організація, залежить її вартість. Інакше кажучи, грошова сума, на яку власник готовий обміняти право участі у капіталі банку має бути зіставна із доходами, отримуваними у разі володіння корпоративною часткою в банківських активах.
В свою чергу грошовий потік, який приносять банківські активи власнику, визначається обсягами доходу від активних операцій. Отже, висока ділова активність, як і рентабельність виконуваних фінансових операцій, створюють передумови для зростання грошових потоків та збереження їх сталого розміру у довгостроковій перспективі.
Банки, виступаючи важливою ланкою макроекономічної системи будь-якої держави, самі перебувають під різноспрямованим впливом чинників свого оточення, що, звичайно, позначається на їх рентабельності та діловій активності. На діаграмі (рис. 1.4) наведено результати розрахунків рентабельності вітчизняної банківської системи у зв'язку із змінами інших макроекономічних показників за період з лютого 2008 по травень 2012 рр. Як свідчать розрахунки, коливання рентабельності капіталу, нагромадженого вітчизняною банківською системою, змінюється у відповідності із щомісячним приростом таких важливих показників національної економіки як валовий внутрішній продукт, обсяги промислового виробництва, реальні доходи населення.
Значно меншою мірою динаміка рентабельності банків прив'язана до збільшення грошової маси М3. Варто відзначити про наявність лагу у 2 – 3 місяці між падінням чи стрибкоподібним зростанням показників реального сектору та фінансовим результатом банківської системи, що пояснюється наявністю часового проміжку між отриманням доходів інституціональних суб'єктів товарного ринку та їх надходженням на банківські рахунки, відкриті для кредитних та депозитних операцій.
Так, затяжний кризовий період, що супроводжувався катастрофічним наростанням збитковості банківської системи з березня по грудень 2009 р, відбувався на тлі рецесії' реального сектору, що виявилось у щомісячному падінні обсягів реального ВВП, промислового виробництва, і як наслідок, реальних доходів населення. Поступове відновлення динаміки зазначених макропоказників у 2010 – 2011 рр., коли спостерігались позитивні темпи приросту валового внутрішнього виробництва, випуску промислової продукції та доходів домогосподарств, склало підстави для покращення фінансових результатів банківської системи. Адже в 2010 – 2011 рр. рентабельність капіталу банків, хоча й характеризувалась від'ємними значеннями, однак збитки не перевищували 10%-го рівня. Надалі, починаючи з II кварталу 2011 і у 2012, прибутковість коливалась біля нульового значення, і, нарешті, з березня 2012 р. межу збитковості було подолано, при цьому динаміка реального ВВП в 2011 – 2012 рр. була стабільно позитивною.
Навіть нестабільність у зростанні вартості виробленої продукції промисловості та реальних доходів населення не призвела до істотних погіршень рентабельності банківського капіталу, адже зазначені показники росту реального сектору в 2011 – 2012 рр. не набували від'ємних значень.
Зазначені тенденції спостерігались протягом майже всього аналізованого періоду, за винятком жовтня 2010 року, коли рентабельність капіталу всіх 176 вітчизняних банків досягла найнижчого рівня – у цей період на кожну гривну власного капіталу банків припадало 35,7 коп. чистих збитків.
Фактори макросередовища, які впливають на здатність банків генерувати грошові потоки, а отже збільшувати свою капіталізацію розглянемо в розрізі місць виникнення:
• а) товарний ринок, на якому взаємодіють приватні суб'єкти та держава. На даному ринку спостерігається зустрічний рух товарних і грошових потоків;
• б) фінансовий ринок, на якому взаємодіють фінансові установи (корпорації) із іншими секторами економіки з приводу розподілу й перерозподілу грошових ресурсів, причому взаємодія між ними обмежується впливом регулюючих інструментів грошово-кредитної політики держави. На цьому ринку формуються та використовуються централізовані й децентралізовані фонди грошових коштів. При цьому рух позикового капіталу не супроводжується одночасним зустрічним рухом товарних потоків – натомість з певним часовим лагом відбувається оновлення капітальних благ, що пов'язано із безперервністю процесів відтворення;
• в) зовнішній ринок, де попит на послуги вітчизняних фінансових установ виявляють економічні суб'єкти-нерезиденти. На даному ринку банківська система обслуговує фінансові потоки, що виникають при зовнішній торгівлі та інвестиціях, а стабільність роботи фінансових установ є визначальним чинником для фінансової стабільності як на національному рівні, так і в міжнародному вимірі.
Рис 1.4. Динаміка основних макроекономічних показників України у 2008– 2012рр. (Розраховано на підставі [45])
Вплив реального сектору на ділову активність фінансових корпорацій виявляється в економічній активності нефінансових корпорацій, домогосподарств та сектору загальнодержавного управління. Як відомо з макроекономічної теорії, найбільш мінливим компонентом сукупних видатків є інвестиційний попит. Таким чином, коливання сукупного попиту на реальні блага є передумовою зміни обсягів кредитування економічних суб'єктів, а отже й джерел утворення доходів фінансових організацій.
Іншим чинником динаміки ділової активності, джерелом якого є реальний сектор економіки, є доходи домашніх господарств, що мають різну інтенсивність в часі. Так, за нашими розрахунками на основі [45], чималу частку доходів вітчизняних домогосподарств продовжують складати доходи у вигляді заробітної плати, хоча спостерігається певне її зниження. Зокрема, з 1-го кварталу 2007 р. по 3-й квартал 2012 р. питома вага заробітної плати у доходах домогосподарств знизилась з 46% до 39% на користь зростання частки доходів, одержаних від власності – з 3% до 6% та прибутку (змішаного доходу) – з 11 до 19%. Хоча останній компонент характеризується сезонною динамікою, наведені дані підтверджують залежність ділової активності банківської системи від коливань ділової активності суб'єктів товарного ринку. Варто відзначити, що мінливість попиту підприємств на інвестиційні ресурси детермінує й нестабільність пропозиції робочих місць, тобто рівень зайнятості та обсяги доходів домогосподарств, отримуваних від основного їх джерела.
Обсяг доходів домашніх господарств, по-перше, впливає на їх рішення щодо сум споживчих видатків у поточному й майбутніх періодах, по-друге, – на пропорції розподілу використовуваного доходу між споживанням та заощадженням, по-третє – на схильність домогосподарств до інвестування, що виявляється у пріоритетності здійснення активних заощаджень, зокрема у вигляді придбання депозитних продуктів банків. Перераховані фактори, випливаючи одне з одного, звичайно, впливають і на ділову активність банків, що виявляється в зміні обсягів наданих споживчих кредитів, і на ресурсне забезпечення ділової активності, оскільки обсяг залучених депозитних коштів забезпечує формування надлишкових резервів банків.
Економічний суб'єкт "держава", точніше сектор загального державного управління, включає органи державного управління центрального, регіонального та місцевого рівнів, функцією яких є здійснення законодавчої та виконавчої влади, збір податків і фінансування державних витрат. Цей сектор включає також некомерційні організації, що виробляють і надають суспільні блага, такі як безкоштовні, або пільгові послуги індивідуального характеру у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, відпочинку, соціального забезпечення й послуги колективного характеру у галузі державного управління, оборони, правопорядку, науки, інфраструктурного обслуговування. Зазначене свідчить, що сектор загальнодержавного управління може розглядатись одночасно і як учасник, і як регулятор не лише товарного, але й інших макроекономічних ринків.
Зростання державних видатків збільшує потребу у фінансових ресурсах, спричиняючи зростання державних запозичень, одною із форм яких може бути державний кредит – у такий спосіб держава стає покупцем послуг фінансових організацій, а отже й чинником зростання доходів останніх. Отримуючи державні запозичення, країна має змогу використовувати додаткові фінансові можливості, що особливо актуально у періоди економічних спадів, коли коштів, отриманих за допомогою податків, не вистачає для виконання функцій державного регулювання та забезпечення економічного розвитку країни.
Таким чином, банківська система, кредитуючи реальний сектор економіки, не лише заробляє доходи, генерує грошові потоки та підвищує вартість нагромадженого капіталу, але й створює резерви для сталого довгострокового зростання на національному рівні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інноваційні методи оцінки банківського капіталу» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Макроекономічні чинники нагромадження капіталу банківською системою“ на сторінці 1. Приємного читання.
