Розділ «Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу»

Власний капітал банку також включає такий компонент як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів і нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій у асоційовані та дочірні компанії:

- об'єкт основних засобів переоцінюється, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 %) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів або нематеріального активу включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат, крім таких випадків, коли вона (сума уцінки) спрямовується на зменшення додаткового капіталу;

- цінні папери в портфелі банку на продаж, які обліковуються за справедливою вартістю, підлягають переоцінці. Обов'язково на дату балансу результат переоцінки відображається у власному капіталі банку на суму різниці між справедливою вартістю цінного папера і його балансовою вартістю, визначеною на дату переоцінки;

- суми збільшення вартості інвестицій в асоційовані та дочірні компанії у зв'язку зі збільшенням власного капіталу об'єкта інвестування включаються до складу додаткового капіталу банку, а суми зменшення вартості фінансових інвестицій призводять до зменшення додаткового капіталу банку.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або згідно з чинним законодавством.

Залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам (учасникам). Рішення про виплату дивідендів та про форму виплати дивідендів приймають Загальні збори учасників банку, при цьому вона може суттєво вплинути на розмір власного капіталу.

Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

- банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

- якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.

Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку та, відповідно, зменшують розмір нерозподіленого прибутку та власного капіталу банку, необхідно з'ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають такі методи дивідендних виплат, за якими розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку або зберігається стабільна сума дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу. Тим самим, забезпечуються високі темпи розвитку банку, підвищується його фінансова стійкість, але це маже негативно впливати на формування ринкової вартості акцій та іміджу банку.

Для помірного типу дивідендної політики характерним є регулярні виплати стабільних, невеликих за розміром дивідендів у тісному взаємозв'язку з результатами фінансової діяльності банку, що дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Недоліком цього є зниження ринкової вартості акцій у випадку тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів.

Агресивний тип дивідендної політики орієнтований на стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлюється, як правило, фіксований розмір процента приросту дивідендів до їх розміру в попередньому періоді. Також можливе визначення дивідендних виплат на основі додержання встановлених пропорцій розподілу отриманого прибутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто встановлення співвідношення між прибутком, який споживається та капіталізується.

У цілому, із перелічених компонентів власного капіталу банку саме статутний та резервний капітали поряд зі нерозподіленим прибутком становлять основні джерела його формування для комерційного банку і входить до суми основного капіталу.

Основна відмінність між ними полягає у ступені здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Якщо нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, кошти резервного капіталу можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного капіталу - тільки при ліквідації комерційного банку.

Розглядаючи цю тему також необхідно дослідити проблему визначення достатності капіталу банку. Адже визначаючи обсяг необхідного власного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій власний капітал в міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов'язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чим більша частка ризикових активів, тим більшим має бути власний капітал банку. Банки ж намагаються обходитися мінімумом капіталу, щоб підвищити показники прибутковості й зростання активів; на той час як наглядові органи, намагаючись підвищити стабільність банківської системи, вимагають більшого капіталу для зниження ризику банкрутства.

Тим самим, точно визначити обсяг капіталу, який повинен мати у своєму розпорядженні банк чи банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання уже зазначених функцій (захисної, оперативної, регулюючої), забезпечення довіри вкладників і органів контролю. Тобто, сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надання банком позик пов'язано з великим ризиком, необхідне збільшення капітальних резервів. Звідси випливає основний принцип достатності: обсяг власного капіталу має відповідати обсягу активів з урахуванням ступеня їх ризику.

Достатність капіталу розглядається як здатність банківської установи надавати традиційний набір банківських послуг стандартної якості незалежно від можливих збитків за активними операціями.

Рівень достатності власного капіталу банку визначається :